Зміст статті

3 червня 2020олександр ковальчук

Korobro "Zoovsim" (2020)

Пародійний поп з покручним міксом Скрябіна, Василя Васильціва та Тараса Курчика.

Безглуздий альбом кумарної лірики (типу, під готику) від українського поета Павла Коробчука.

У масовій свідомості пересічного імярека поет Коробчук на мить зринув після рецензії на альбом Океану Ельзи "Земля" (2013). Щось там ще було у Коробчука про Медведчука, але це так, наче сонечко вчепилося лапкою. Союз Скрябіна, Васильціва та Курчика на його альбомі "Zoovsim" лише вголос звучить так симпатично. Щось у тому, звісно, ніби є, щоб спустити попсу за ручку аж по вуха у самісіньке пекло її трешу. Підмалювати там очі Гіги чи натягнути на Гучка сукенку, але це так, школотний рівень карикатурки на один раз, оскільки навіщо на подібне витрачати увесь альбом?

Простенька схема альбому Коробчука експлуатує саунд Скрябіна, тексти Васильціва та мислення Курчика настільки безглуздо, що навіть як стьоб там більш-менш працює лише два треки ("Lajky" та "Perly"). А стібати Васильціва – це найбільша нісенітниця у цілому світі, оскільки він добре січе всі ці іронічні конструкції, а Коробчук точно не Esthetic Education, щоб створити щось нетлінне на століття вперед. На його гіпотетичному рівні перебувають хіба що українські колективи Moonzoo та Dilemma ("Vymykach"), а для місцевих анналів росіян Little Big йому особливо бракує натхненної мемічності. На цій, типу, пародійній парафії лірики графоманського толку поету Коробчуку вже давно варто співати дуетом з поетом Фразе-Фразенком якусь романтичну балядку про головне, оскільки між ними відчувається особлива синергія бляклих карикатурок на реп ("Vymykach", "Perly") місцевих хіп-хоперів а-ля Гоня чи всі інші (не в іпостасі Паліндрома).

Зазіхання Коробчука на готичну територію абсурду та сюру вкраїнського Геловіну, типу, просунутими елементами дарквейву ще більш комічні, бо як тільки він відкриває свого рота, то відразу моментально прилітає повний атас укупочці з трешем 90-х. Може десь там поміж коліноприклонних адорацій до Гріши Семенчука йому варто почати писати інструментали до нових українських фільмів ("Spravzhnim"), аніж ностальгувати за прекрасним колективом Надто сонна ("Probily bez znakiv"), який сам собі дасть раду. Чудовий приклад цієї візії можна надибати на другій половині треку "Tantsibrood", де Коробчук нарешті мовчить у кулачок, і тому його саунд можна слухати без брому. Саме кумарний голос поета Коробчука псує всю хітовість скрябінських універсалій ("Kotra hodyna", "Jedyne remeslo") попри всі спроби ще наче натякнути на Злого репера Зеника.

Його графоманським устремлінням на ниві пародіювання чогось місцевого (чи закордонного) вже давно варто співати дуетом зі ще одним лучанином, духопідйомним танцюристом Монатиком. А так схоже на те, що похід українських поетів у музичні сфери поп-музики починає набирати якихось нових, досі незнаних обріїв, і тому після альбому Юрія Андруховича варто вже, певне, очікувати на альбом солодкоголосого тропікалу для дівчаток та хлопчиків від Андрія Любки.

Автор: олександр ковальчук