Львівська співачка Palmo X замріяно блукає у туманних Альбіонах (і не тільки).
Маревний поп Palmo X (Ксенія Нема) на дебютному альбомі "A.T.C.W" відразу вигідно вирізняється поміж того, що нині пропонує українська поп-музика. І це не так особливо західна відповідь російськомовній творчості київської співачки Луни, яка приїздить до Личакова потішити молодече dellamorte dellamore (ехом з 90-х), як виклик усіляким Онукам та Джамалам, які вже який рік продовжують кохатися тією інфантильною думкою, що через рік їх потребуватиме уся Європа.
Онука та Джамала якось проспали цей несподіваний момент і тому уся їхня неповоротка творчість відразу стає вчорашнім днем перед європейськими звуками альбому "Among the City Wolves", який впевнено стає кроком вперед для всієї української поп-музики. А особливо львівської, бо після альбому Brata – це вже друга негадана радість за перші три місяці 2018 року для місцевої культури після багатьох років музичного занепаду (окрім Гич оркестру, Пирожка чи Somali Yacht Club) та безталанного налягання на фолк (особливо), метал та поп-рок.
З цих позицій Palmo X, наприклад, треки "Forest Runner" та "Blue Key 2" вже більше схожі на стьоб над Онукою (хоча тут можна ще простежити їхню обопільну любов до Moderat), бо вона розумніша, глибша та гнучкіша (і краще відчуває зворотній, дарковий, бік) за багатьох тих, кого чомусь вважають тепер зірками української сцени.
Поміж беззаперечних танцювальних хітів "Unchained", "Monday" та "Dry Eyes & Tears" найголовніше в англомовній творчості Palmo X навіть не те, що вона чудово знається та кохається на актуальних звуках (the xx, M83, Disclosure, Shura, Sinjin Hawke, Flight Facilities тощо) або ж суголосна з дівчатами з Hyperdub: Cooly G, Jessy Lanza, Laurel Halo, Fatima Al Qadiri (те, до чого б мала прагнути Онука, якби була сміливішою).
Найцікавіший потенціал Palmo X, як свідчить останній україномовний трек (і хіт) "Темрява", не так в англомовному подражанії британським впливам (хоча, англомовність це, звичайно, важне), де вона може просто бути однією з багатьох (і так повторити долю The Erised, не дай Боже, звичайно), а в тому, що називають "тяглість традиції" (хоча, можливо, для поступу Palmo X – це другорядний артефакт, дрібничка), бо країна вже давно потребує нормального україномовного хаузу, оскільки ж не Дорном єдиним втішатися.
"Темрява" – це ніби прекрасний ремікс на Ірину Білик ("Так просто" чи "Годі вже"), яку вже давно варто було підсадити, окрім усього іншого, на дрім-поп чи шугейз. Така зефірна та повітряна реінкарнація Ірини Білик, а разом з нею й вихід з-під пелен нерозтраченої та прихованої до часу ніжності української поп-музики.
Відразу навіть не згадаєш, хто з українських музикантів так перфектно би переосмилював давні дивні звуки, бо навіть важко хоч якось пояснити той факт, що теперішнє покоління з подивом дізнається, що українська естрада 60-70-х грала соул, фанк та диско, а не лише жила Бобулом, Поповичем чи Кукурудзою.
І тут вже просто цікаво куди ж далі буде рухатись Palmo X, хоча її дебютник вже зараз забив собі місце в історії української поп-музики (як і Brat).