Зміст статті

3 січня 2022олександр ковальчук

Пиріг і Батіг "Сьпівомовний" (2021)

Мандрівка галицького орфея в кріпацький Аїд Степана Руданського.

Новий проєкт Мар'яна Пирожка зі своїми побратимами на співомовних сторінках Степана Руданського.

Альбом "Сьпівомовний" (2021) від проєкту Пиріг і Батіг довершує плідний рік для львівського фолку, стає його ідеальною квіткою. У небесній ієрархії львівського фолку поруч має бути альбом Артема Бемби "Fried Autumn Leaves" (2021), десь зовсім далі має стояти проєкт Доки є чим дихати з альбомом "Каріатиди" (2021) та гурт Один в каное з диском "Один в каное" (2021), і вже зовсім у хвості мусять плентатися Tadey з "х̶е̶й̶т̶ ̶с̶п̶і̶ч̶ / zona примирення" (2021) та Макс Пташник з "інколи люди собаки, але не завжди" (2021).

Після Гич оркестру Мар'ян Пирожок запалився надзвичайно бурхливою діяльністю, а тому біля альбомів  з триптиха "Польовий" ("Поетичний", "Містичний", "Солов'їний") 2017 року варто згадати його виставку "Сакральний Гербарій" з окремою аудіо частиною "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих" (2019).

Кріпацька готика альбому "Сьпівомовний" продовжує його традицію перепрочитання класиків на тлі вічноживої природи. І якщо сам Павло Тичина на альбомі "Поетичний" ставав провідником у підземне царство, то тепер екскурсії в підземелля панщини проводитиме Степан Руданський.

На посполитій території фолку, між рабовласництвом та кріпацтвом, лише останній трек альбому "Гей, бики" передає своєю співомовкою вітання афроамериканській традиції співу, але якщо по той бік океану поруч ще витає хоч якийсь дух спіричуелу, то в Україні милій немає жодних натяків на найменшу надію на божественне втручання. Сотеріологічний текст цього треку просто глумиться в поті чола над заповітними обіцянками про край, що тече молоком та медом, а потойбічні обіцянки втіхи після цієї юдолі сліз зустрічає зі сарказмом (слух. знаних американських психо-фолкерів Pearls Before Swine), наче якесь попівське бла-бла-бла.

На альбомі "Сьпівомовний" лише два треки мінімально нагадують про щось православне біля панщини (типу, духовне). Власне, сотеріологічний глум "Гей, бики" та апокаліптична епітафія "Моя смерть", де фінальний біблійний момент настільки переплітається з байдужою циклічністю природи, що переважає саме відчужений погляд піщинки у полі, а не палкий есхатологіст в очікування дорогоцінного воздаяння.

В екзистенціалізмі диску "Сьпівомовний" чоловік Руданського може сподіватися лише на себе у цій пустелі, вірити лише у свою правду, правду землі, якої він не має. Звуки тлінної минущості (слух. "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих") під час поступового занурення у цілковиту темряву (слух. "Поетичний") спочатку ще нагадують своїми буфонадними вивертами іронії альбом "Містичний".

Так "Чорний колір" ще намагається втікати своєю атональністю від академізму інших версій на Ютубі, і йому б кудись прихистком у новітній фільм про батька Махна чи петлюрівців. Але поволі театралізована діалогічність ліричної іронії розпочинає свій запеклий агон за край світу ("Ой чому ти не літаєш", "Згадай мене мила"), де сповідальні алкоголі треку "Звела мене не біда" стають містком до надзвичайно тужливої "П'ятниці". 

Але якщо цей трек ще можна поставити поруч з піснею "Дівчино молодая" з альбому "Незабутня Україна. Volume 2" (1977) гурту Нічна мелодія з американського Рочестера, то на другій частині альбомі психо-фолк Пирожка (для місцевих адептів чогось гаражного в його саунді можна вигадати тег "січкарня-рок") своїми канчуками й гарапниками блукає інтонаціями та атмосферою десь між Scott Walker на альбомі "The Drift" (2005) і David Sylvian на альбомі "Manafon" (2009).

Це вже настільки потойбічна оголеність перших секунд потому ("Голе моє поле"), настільки найтемніший момент розпуки ("Полюби мене"), що у найкращому треці "Ти не моя" вже не може бути нічого іншого, окрім остаточного розчинення та упослідження. Трек "Світить місяць" може стати хрестоматійним прикладом транскрипції славнозвісної журби через блюз, поштовхом до пояснення деяких творів Шевченка саме через готику (а для нинішнього покоління через дрил чи альтернативне рнб), але в "Повій вітре" стільки гіркої іронії, що все можна зрозуміти й без закордонних запозичень.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.