олександр ковальчук,  19 листопада 2019

Мар'ян Пирожок "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих" (2019)

Мар'ян Пирожок "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих" (2019)

Чистійша психоделія від Пирожка в аудіочастині його проекту "Сакральний Гербарій".

Дискографія Мар'яна Пирожка місцями схиляється до психо-фолку, але "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих" – це чиста психоделія без будь-яких фолкових обмежень та найбільш іронічний його запис. Польовий досвід фінальної аудіочастини двотомного проекту "Сакральний Гербарій" (тут та тут) варто таки відразу залишити десь трохи обабіч musique concrète, Кейджа, ембієнту (нпрклд. в слонячому виконанні Thai Elephant Orchestra) чи дроуна. Щасливо Пирожок оминає й попсові набори звуків для релаксу заслужених урбаністів, типу, заспокійливого шуму хвиль чи звуків дощу.

Це музика для мислення, сакрального розважання-витання про вічне повторення у природі. І білий шум тут, окрім, звісно, релаксових, вивільняючих функцій, постійно нагадує далеким відгоміном (траси, вітру, міста або ж це просто місто-вітер) про існування десь там за горизонтом чогось великого та незнаного. Нагадує, що слухач лише фрагментик загального цілого, і саме в тому все легендарне розширення свідомості, у чіткості загальної картини навсібіч та відразу. Нагадує, що потойбічне – це ні разу не зупинка, а постійний рух вперед.

Попри оманливу одноманітність у звуках природи чимало нюансів (від ескадрилій скотинячних мух, до наглих корів, псів, сов, вогню, літаків, буксування авто чи басів здоровенного джмеля). І на все це особливо варто зважати на цій території, бо лиш заґавишся на мент, як тебе відразу проковтнуть та виплюнуть у тому блаженному кругообігу природи. Іронічність пирожкових інтродукцій з еротичними обертонами на плодючій матінці-землі заколисує дощами та грозами, а його вранішня благодать гуде Антоничем та Шевченком.

Його казання заповідає про застановлення (усвідомлення), вловлювання суті розважання (як багатошарового аналізу) і тому уся суща психоделія того, щоб билинкою розвіватися на вітрові – це вже фінальний акорд. Перед остаточним розчиненням та загубленням варто зупинитися і прислухатися. Розвернутися смиренним вухом від мимовільно-байдужого погляду на навколишній світ до сопричастя з усім навколо (мовою Пирожка). Це саме та недосяжна епоха рівності, де слухач рівноцінний зі всіма навколо (від малого до великого), а не самозваний володар Всесвіту над всіма. Десь саме тут би Студія Ґіблі мала б стати єдиним адекватним екранізатором "Землі світлячків" Віктора Близнеця.

Постійний рух очищує, вивільняє крок за кроком усе непотрібне. Хитросплетіння нюансів та суголосся взаємозв'язків постійно дивує несподіваними вивертами та вібраціями з нізвідки. Десь, звичайно, таки виринає невловимий спогад про ті часи, коли ще був першою травою, але найбільше щось з чимось тут це, звісно, цвіркуни, які мають бути особливим топом десь у Раю чи на батьківський планеті Зоряного Лицара. В тихій радості надвечірнього Сонця все потопає в тремтливому мареві, бо "ті що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися". Уважного слухача м'яко обволікає та повільно й плавно відносить туди, де Ірина Білик ще співає: "А я пливу в човні і так спокійно мені. Мене несе течія – я нічия".

Закінчується альбом пирожковим виголосом "Будьте уважні" і тут варто нагадати, що на Божественній Літургії (з кульмінацією на перетворенні) заклик "Двері, двері! В премудрості будьмо уважні" виголошується якраз перед Символом Віри (в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого).

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.