Прісні пуритани з пісними лицями на альбомі псевдодуховного кітчу та плаксивого шансону.
Саундтрек для Кульпаркова, де Jerry Heil передає кохання з ротика до ротика в одноманітті своєї блаженної інфантильности.
Третій альбом суцільного самообману від Jerry Heil вкотре важко назвати музикою. Цей нудний страдницький exploitation у своїй збиранці всього підряд варто називати хіба контентом чи аудіопродуктом.
Вже після мініальбому псевдодуховної маячні від блаженної богоносиці "Maria" (2024) варто було підозрювати про те, що у душі Jerry Heil щось серйозно змінилось десь після альбому "Dai Boh" (2022). Чи то так пісна зупка псевдореперки alyona alyona на неї так вплинула, чи то співпраця з лейблом Enko, який все більше підозрюють у сектантстві, хз. Після того вона створила власний лейбл, де й продовжила своє попереднє падіння на терени кітчу та трешу.
Нині сприятливий час для цього її псевдодуховного кітчу. Тиха істерика у секулярних медіа після смерті Папи вкотре чітко вказала на те, вони все ще абсолютно далекі від розуміння серіалу Молодий Папа. Хоча, звісно, певна надія таки ще є, адже деякі з них таки усвідомили всю маячню кінцівки стрічки Конклав (2024) Едварда Бергера, адже той взагалі нічого не розуміє з того, що нині відбувається у Церкві.
Це саме той час, коли на екрани виходить прісна протестантська нудота Babygirl (2024) чи дешевий Єретик (2024), який постійно блукає у головному (мормони не є християнами) у підземеллі Лавкрафта. До південнокорейських фільмів на кшталт Revelations (2025) Йон Сана Хо чи Exhuma (2024) Чан Дже Хена у них руки не дійшли.
З цієї атмосфери й зринає альбом Jerry Heil "Архетипи" (2025), де вона собою натякає на якусь Святу Трійцю. Варто сподіватись, що хоча б не Андрєя Рубльова. Це типова помилка для новіціяту – блаженно увірувати у солодкавість своїх ілюзій, щоб видавати їхню банальність за Боже одкровення.
Такий нестримний потяг до Неба вже мусів би якось призвести до внутрішніх змін у Jerry. Та нічого подібного навіть не видко на горизонті. Вже на першому треці "Сніг" вона проштовхує свій псевдодуховний кітч з графоманським потягом вилами по воді ("стікаю кляксою зі стріх"). Десь наче й переспівує трек Ірини Білик "Одинокая", а десь ніби й досі лежить у багряниці на роялі замість Міки Ньютон, хоча Джон Ледженд вже давно пішов. Це прісне знущання з музики вже давно потребує якоїсь пародії.
У дечому іншому цей псевдодуховний кітч закономірно розбавляється плаксивим дворовим шансоном ("Лава", "Кишенька", "З якого ти поверху неба?"). Він вже звично приносить із собою мазохістське сюсюкання на кшталт "Клала мама сину у кишеньку землі, щоб перед боєм її син не зомлів. Притулила доні до серденька землі, щоб знімала втому як удома в селі" чи "сльози висіли на підборідді", де Jerry вже потребує якоїсь колаби з Марією Матіос заради згадок про дитячі пісюнчики та цівочки до стелі.
Інший бік цього шансону бабрається у псевдофілософській банальності а-ля "Найбільший скарб в житті – знайти свою людину", де репер Yarmak – то якийсь суцільний жах.
Ще якась частина її альбому є такими собі каверами ("Рибки за склом", "If you cheat"), яка відразу стає у своїй блаженності саундтреком для Кульпаркова. Там чомусь гадає, що вона тим маніфестованим Монатиком під Дантеса щось знає про реп, де навіщось ще натякає комусь на Little Simz ("На килимі").
Звісно, що увесь її самообман встигає не лише зіпсувати поезію Іздрика, якого вона вважає інтелектуальним оргазмом, але й також заводить і його іроніста у свій коханий кітч ("Вимолив", "Нічия", "Розчиняюсь"). Разом з Монатиком вони максимально далекі від поезії Іздрика, де бездумно скачуть, що ті коні поміж порцеляни під косплей Хливнюка. Навіть щось там і на госпел зазіхають, хоча це лише саундтрек до рагульської стрічки Відпустка наосліп (2025), яка косплеїть українофобний треш Останній москаль.
В іздриковому треці з попсовим піаністом Хмарою вкотре дивуєшся тому факту, що у творчості Jerry Heil й досі нема пісні зі словами "Тосі-тосі-тосі, свині в горосі". Проте тут не варто відходити далеко аж до Бостона, адже на альбомі ще буде щось наче схоже на рнб "Котусик" зі словами "Підбери мене мов котика. І накрий колючим коциком. Цьомни теплими вустами холодного носика. Чухай ніжно животика, щоб мурашки від дотику. Передай мені кохання з ротика до ротика". Звідкілясь у тому сюсюканні вона ще й постає питомою галичанкою ("коцик", "вар'яти").
За езотерою та вібраціями у треці "Хвилі" усе неуцтво її псевдодуховного кітчу на альбомі грандіозно підсумовує комедія "Anima mea". На ньому Jerry щось заїкається про Святого Духа, хоча вже мала б у смиренній хустині з поклонами позапитувать васильківських бабусь про православне значення слова "прєлєсть".
Найбільшим же посміховиськом цього треку про пошуки духовності у собі стає пророк босяцьких істин Міша Правильний, який ще зовсім нещодавно так заблукав у тій духовності, що вже збирався палити цей грішний світ за всі свої недоліки. Це вкотре притаманний йому утопічний маніфест, де він такий грізний, що аж смішно.
Найхимернішим явищем там є рядки "І прийняти те, що ти скрізь був із нами від Трої до Бухенвальду". Ого, то євреї були аж у Трої (Ерік Бана, звісно, якось після Трої відразу зіграв одного моссадівця у Мюнхені)? Це щонайменше пізнавально. Чи це у Трої були українці (якщо з ним дуетом співає Jerry)? Чи то там були галичани з Ісусом (якщо зважати на поезію Іздрика)?
Міша та Гоня якось бавилися у місцеву подобу трампістів, то, здається, ще й Jerry Heil вирішили взяти зі собою за компанію у свій чорторий з маячні та нісенітниць.
Закінчує Jerry також самообманом про якісь темні вайби у майбутті, де вона вже так співає про янгола ночі, наче є фанаткою серіалу Опівнічна меса (2021) Майка Фланеґена ("Love me hard"). Якщо ж просто застановитись на цьому, то вона хіба косплеїть парсуною сестру Клару зі серіалу Lambs of God (2019), де її грає Джессіка Барден, яку більшість знає за серіалом The End of the F***ing World (2017).
Загалом ті обіцяні вайби нагадують моментами такі собі переспіви треку "Off To The Races" Лани Дель Рей з альбому "Born to Die" (2012). Певне, що теперка варто очікувати на колабу з Христиною Соловій на теренах довколацерковного блядства. Там, гляди, й Паліндром підтягнеться третім зі своїм потойбіччям на Грибовицькому сміттєзвалищі. Далі буде лише гірше, якщо так вперто ігнорувати всі ці прояви.
А для темних вібрацій у душі Jerry Heil лунатиме трек Еміки "Angel Come" з альбому "Vega" (2024).