Ще один патріотичний кітч, де сценарист чомусь неодмінно вважає себе творцем та режисером.
Другий фільм Тараса Костанчука вирішив замахнутися на створення нового світу за сім днів в одному чернігівському підвалі.
Подібний контент має відразу йти на Ютуб, а не з'являтися у кінотеатрах в обмеженому прокаті у максимально незручний час. А все тому, власне, що Тарас Костанчук вирішив цього разу бути не лише актором та сценаристом, але й режисером та творцем.
У стрічці Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас" (2019) Костанчук був актором, а також сценаристом разом з відомим письменником Михайлом Бринихом. Відразу можна зрозуміти, що Бриних був там єдиною притомною силою. Як тільки Бриних зник з тандему, так відразу Костанчук захотів бути всім відразу – актором, сценаристом та режисером. Звісно, що після такого рішення глядач може натрапити у фільмі Безвихідь лише на голодні марення, які періодично переходять у спів.
Рівень контенту Костанчука відверто знущається зі глядачів своїм аматорським мисленням на рівні якоїсь шкільної вистави. Ще на початку цього кіно з його стрьомними шрифтами та помилками у титрах усе можна зрозуміти відразу про цю халтуру, а не чекати дві години до фіналу.
Костанчуку, власне, мало абсолютно дубового та пафосного сценарію про співжиття сусідів в одному чернігівському підвалі під час повітряної тривоги, яка затягнулась для них на сім днів. Він щиро робить в іпостасі єдиноначального Творця блаженне сотворення нового світу за сім днів. Певне, ще й місію якусь важливу відчуває у грудях.
І цей анонімний чернігівський підвал у нього не так Ноїв ковчег, хоча тут кожної тварі майже по парі, а також вагітна та її афроукраїнський чоловік, як підвал-гробівець, де українські серця мають воскреснути до нового життя (оновленої України) транзитом через юдину зраду одного зека та два вбивства (постраждають лише чеченці). Звідси у його сакральному підвалі десь у лютому-березні опиняється і якась муха. Схоже, що це сам Вельзевул спокушає його святих персонажів своєю несподіваною присутністю після алегоричних пацюків.
Найближчим сусідом цьому блаженному кітчу буде стрічка Мати Апостолів (2020) про митарства Богородиці у пеклі спагеті-вестернів. Майже всі його чоловічі персонажі, окрім, звісно його самого, одного юнака та одного єврея, всуціль одні істеричні плакси, а от всі кобіти у нього – це взірець стійкості та віри.
Десь трохи може здатися, що режисер Костанчук не лише козак, але й фемініст з діда-прадіда, однак це загалом вестернова практика, де лише кобіти можуть бути єдиним орієнтиром у хаотичному світі ножа та кольта. Можна навіть подумати, що так він фільмує якусь свою камерну версію класики High Noon (1952) Фреда Циннеманна.
Також вся ця агіографія вселенського пафосу штовхає його у кітчевий бік стрічки Буча. І Бучу, і Безвихідь фільмують так нудно та наївно, наче попереду ще 250 серій. Найважче там, звісно, якраз перед світанком, коли всі вже поступово починають втрачати моральні орієнтири.
Режисер Костанчук гадає, що начебто розкриває характери в екстремальних умовах, проте навіть зі всіма його сімейними скандалами під тиском непередбачуваних обставин його контент є лише благенькою пародією на фільм. Головне, що на всіх стінах підвалу пише "путін – хуйло", а кіно це вже зовсім щось другорядне.
Десь під кінець цієї історії режисер, схоже, вже зовсім забув, що Бог сотворив світ таки за шість днів, щоб сьомого трохи відпочити собі від справ Своїх. Він так безбожно затягує свій кітчевий контент, що він вже остаточно звалюється у своїх голодних фантазіях у безповоротну маячню, яка переходить у спів. Хіба побожний режисер Костанчук не знає, чим зазвичай закінчуються біблійні історії про зазіхання людини на статус Творця?
фото: dzygamdb.com