Будівля, яка вартує належної пошани (ч. 3)
Належна увага до приміщення Ходорівської загальноосвітньої школи № 3.
Продовження історії про приміщення Ходорівської загальноосвітньої школи №3 І-ІІІ ступеня (і не тільки).
22 березня 1919 року через фронт другої бригади перейшли польські парламентарі, що привезли отаманові Павленку лист від генерала Івашкевича, в якому повідомлялося про відновлення українсько-польських переговорів. Згідно з наказом до НК прибуло по одному делегатові від кожного куреня і на зібранні в Ходорові висловили їй повне довір'я в переговорах про припинення воєнних дій. 29 березня відбулися переговори українських і польських делегатів, та вони не дали жодних результатів.
Газетна хроніка
Часопис українського війська "Стрілець". Квітень 1919 року.
"В осідку НК в Ходорові відбулося о 6 годині вечора 27 березня засідання воєнної ради, в якій взяли участь члени Директорії Андрієвський, Швець, Президент УНР Петрушевич, командуючий генерал Павленко, міністри Чопівський, Кривецький, президент держсекретарів Голубович (мав у Ходорові близьких родичів, котрі живуть і по нині – прим. авт.), полковники Курманович і Капустинський, держсекретар Бубела, держконтролер Сімонов, отаман Ерлє.
Провадив нараду член директорії Швець. Стверджено на основі реферату полковників Курмановича і Капустинського, що наша мілітарна ситуація на всіх фронтах зміцнилася. Настрій військ є добрий. Поступово організовуються нові частини, а селянство прихильно відноситься до українського війська.
Обговорено план наступних бойових дій. Ухвалено зажадати від Антанти безпроволочної достави амуніції, одягу, взуття для української армії. Ухвалено влаштувати з'їзд представників українських діячів, які схочуть з'єднатися для будови УНР".
Про цю нараду згадував також колишній поручник УГА П. Мигович: "22 березня одержав я наказ поїхати як делегат з куреня до Ходорова. Начальний вождь хотів почути з уст фронтових старшин про дух стрілецтва, його настрій та відношення до більшовиків. Також мала там вирішуватися форма одностроїв Галицької Армії.
Аж 25 березня перед полуднем зібралися делегати в салі оперативного відділу НК. Вона містилася у двоповерховому будинку, здається, в суді. Оперативний відділ був на другому поверсі. Тодішній начальник штабу полковник Курманович відкрив збори.
Не пригадую собі чи перемир'я з поляками було вже заключено, чи того дня заключили його. Досить, що полковник Курманович сказав тоді, що перемир'я нам конче потрібне. Між старшинами виникло роздвоєння. Одні говорили, щоби злучитися з большевиками і разом з ними битися проти поляків. Інші противилися злуці з большевиками і таких було більше.
Ніхто не висловлювався за мир з поляками. Війна до останнього. Все це говорили старшини від імені своїх куренів. Генерал Павленко сказав тоді, що з большевиками Галицька Армія ніяк злучитися не може. Большевики – відвічні вороги України. На випадок, коли б до такого дійшло, то він зречеться командування армією.
На другий день, в тій самій кімнаті оперативного відділу, велася дискусія про однострої. Реферував четар Боберський. Він мав зі собою багато взірців відзнак, шапок, уніформи. Старшини майже одноголосно висловилися за ті відзнаки, які носили усусуси. З переходом армії за Збруч замінено шапку-мазапинку "київлянкою", або як її ще називали – "петлюрівкою".
Газетна хроніка
"Стрілець". 13 квітня 1919 року.
"11 квітня об 11-ій годині атакували п’ять польських літаків місце осідку НКУГА. Вони скинули одинадцять бомб, дві з яких не розірвалися. Розбомблено кілька польських будинків. Убито двоє цивільних і поранено двох стрільців.
Польське населення склало протест проти нальотів польських літаків. Про це також повідомлено і американську місію (до її складу входили капітан Бахман і капітан Рерслєр – прим. авт.), яка вчора побувала в постою НКУГА".
"Стрілець". 11 травня 1919 року.
"9 травня о восьмій годині ввечері вступила до Ходорова в переїзді з Рівного від Директорії УНР американська місія з представником паризького часопису "Пті Парізьєн" Дю-Боше. Місію приймав генерал Павленко. Член американської місії заявив, що всі американсько-англійські місії підтвердили той факт, що українське військо є чисто національне і в ньому нема сліду большевизму. Місія вислала три повідомлення до Парижа, корисні для УНР. Антанта хоче змусити поляків піти на певні уступки через припинення довозу амуніції. Антанта посилає також нам ліки й санітарні матеріали".
До часів перебування у Ходорові НКУГА відносяться ще кілька документальних свідчень. У "Літописі Червоної Калини" за липень-серпень 1938 року вміщено світлину команди залізничної станції в Ходорові. На ній зображені телеграфіст Головацький, урядник руху Кордуба, поручник Іван Бабій, Рожанський, Йосиф Копитко, Гамкало, Юськів з Городища.
У статті "Санітарна частина УГА", вміщеній у цьому ж таки "Літописі" Володимир Кривокульський згадує: "Зимою 1919 року НКУГА переноситься до Ходорова враз з цілим своїм майном. Для санітарного складу призначено кімнату в будинку давньої австрійської жандармерії. Санітарному шефові призначено одну кімнату в партеровому домику недалеко суду, в якому примістився штаб.
В Ходорові санітарний шеф дістав до помочі лікаря-хірурга придніпрянця Морозовського, а в канцелярії санітарного шефа працював вістун Іван Озаркевич. Санітарний склад придбав так багато майна, що мусів зайняти велику салю польського "Сокола", де і містився аж до виїзду".
Збереглася також світлина НКУГА, зроблена в лютому 1919 року в Ходорові. Серед багатьох її членів у першому ряду сидять сотник Кренжаловський, сотник Гоза, отаман Штробель, отаман генерального штабу Ерлє, Головний отаман Симон Петлюра, генерал Омелянович-Павленко, полковник Курманович, отаман Шаманек, полковник Вітовський, о. Калята, сотник Ерденбергер, поручник Микитей та інші.
Степан Шухевич у своїх спогадах наводить склад Начальної Команди, розквартированої в Ходорові. Окрім генерала Омеляновича-Павленка та начальника штабу Курмановича до НК входили: начальник оперативного відділу отаман генерального штабу Льонер, якому допомагав сотник Роман Гузар, телефонний референт поручик Кузьмович, начальний інтендант отаман Штробель, комендант обозу Миколайчук, санітарний шеф доктор Танячкевич, комендант жандармерії поручик Матвій Яворський, автореферент поручик Кренжаловський, артилерійський та амуніційний референт сотник Гоза, комендант булавної сотні сотник Турчин, комендант харчового забезпечення хорунжий Прокопович, комендант міста сотник Кравець.
До оперативного відділу були ще прикріплені два колишніх старшини російської армії: полковники Фідлєр і Бородін. Особистим ад'ютантом Павленка був четар Кочерган, судовим референтом сотник Курдяк, просвітним референтом і редактором видань НК сотник Ерденбергер, а його помічником поручик Гадзінський, технічним референтом поручик Рижевський, духовним референтом отець Калята, а начальником розвідки поручик Родіон Ковальський.
У часописі українського війська "Стрілець", що видавався тоді в друкарні А. Ольбріхта в Стрию, було опубліковано кілька віршів відомого українського дитячого поета та письменника Юрія Шкрумеляка (під ініціалами Ю. Ш.), написаних у Ходорові. Мабуть, цікаво було б з ними ознайомитися.
Ю. Ш.
Зглянься, зглянь, всесильний Творче,
Упада Великий Велит –
Вибраний з усіх Народ!
Син один поміж синами...
Упада ранений в крови. –
В борні за Твою Правду...
Зглянься, о могучий Пане –
Він брехні завдати хоче
Ще один удар.
Так, ти вислухаєш його –
Він же ж вибраний Твій Син.
Заки сонце ясне встане,
Світ опромінить весна,
Він ще раз двигнеться в гору,
Руки підніме до хмар –
І важкий завдасть удар
Всім ворогам святої Правди...
В полудневую годину –
Величі і слави час –
Вступить він в свою столицю –
Й на чертозі Льва-князя,
На горі святого Юра
Він струсне свою булаву.
В порох впаде враг – Брехня, –
Ворогам засліпить очі
Твоя правда пресвята. –
Й запанує в вольній хаті
Від віків Народ великий;
В парі з Ним до сонця встане
Перший цвіт Краси-Весни.
Ходорів, 2 березня 1919 року.
Надруковано в №13. Стрий, вівторок 25 березня 1919 року.
Ю.Ш.
Дума
Гей, там в полі заграли гармати
Та казали у крові гуляти...
Та казали косити травоньку,
Не травоньку – вражу головоньку...
Гей розбігся стрілець молоденький,
Як орел той до бою пігнався.
Післав кульку воріжок тяженький
Впав до долу та й вже не піднявся...
Товариство по бою збираєсь,
Лиш одного між ними немає.
Він зі світом в останнє прощаєсь,
В чистім полі самітний конає...
...Щось важкого снилося коханці,
Бо проснулась мила рано-вранці.
Взяла в руки листок білесенький
Та й писала: "Дмитрусю милесенький!"
Чи Галину свою пам'ятаєш,
Може, другу, невірний кохаєш?
Ах, чи міг ти мене вже забути,
Чом про тебе нічого не чути?..
Ходорів, 24 березня 1919 року.
Надруковано в №15. Стрий, вівторок 1 квітня 1919 року.
У середині травня польська армія наблизилася до Миколаєва. Вже після третього дня офензиви (наступу) в НК у Ходорові запанував стан гарячковості та розгубленості. Степан Шухевич писав у своїх "Спогадах":
"Омелянович-Павленко наказав вислати на фронт навіть булавну сотню. Але виконання цього наказу відклали, бо польське населення Ходорова піднесло голову і могло загрожувати НК. Пішли чутки про польську військову організацію. Старшини повитягали револьвери, деякі забирали на помешкання кріси.
Відносини в НК ставали чимраз поганіші. Вже навіть в Ходорові не було безпечно сидіти. Піднесено думку, щоб перенести НК до іншої місцевості. Серед невідрадних відомостей почали вантажити вагони. Похнюплені старшини проходжувалися по головній вулиці. Польські мешканці міста з радістю приглядалися як наші самоскиди все вивозили".
Згадує Іван Карпинець: "17 травня штаб НК отримав наказ приготуватися до від'їзду. В Ходорові залишилися лише командуючий, начальник штабу, оперативний відділ, телефонічний, технічний, амуніційний і санітарний референти. Ширший штаб виїхав близько 22-ї години 18 травня до Калуша…"
Ходорів став плацдармом воєнних дій під час травневого польського наступу 1919 року. На північ від Дністра зайняла бойові порядки українська бригада Бізанца, виведена з Миколаєва для оборони шляхів на Ходорів. В його напрямі розпочала активні дії польська дивізія полковника Сікорського.
Її завданням було опанувати залізничною колією Львів-Ходорів і в подальшому просуватися на південний схід в сторону Бережан. Група полковника Бейнара мала оволодіти Ходоровом. 22 травня полковник Сікорський розпочав наступ. Група полковника Бейнара, здолавши опір під Берездівцями, 23 травня разом з відділами 24-го піхотного полку захопила Ходорів.
Через два роки спливе рівно 100 літ від тих грізних часів. Але пам'ять про них не повинна стертися. На жаль, у Ходорові ніяким чином не відзначено те історичне місце, де перебувала Начальна команда Галицької армії і де відбувалися переговори з місією Антанти. Немає ні меморіальної дошки, ні гідної експозиції в стінах школи. Більше того: фасад терміново потребує ремонту.
Одначе тут ще й інші важливі факти відкрилися, які вартувало б оприлюднити. 27 липня 1944 року совіцька армія "звільнила" Ходорів з-під німецько-фашистського ярма. Укотре один режим змінився ще більш страшнішим. Тоталітарна машина намагалася знищити все українське. Тому відразу ж розпочала полювання за членами ОУН-УПА, які перейшли у підпілля.
У Ходорові з'явився такий атрибут нової "старої" влади, як енкаведистська катівня, в якій замордовано чимало українських патріотів. Розташовувалася вона спершу на вулиці Міцкевича (тепер Грушевського) у двох будинках поряд з колищнім польським "Соколом" (зараз Палац мистецтв). Тепер у цих будівлях розміщені пошта й телеграф. Не так давно під час розкопок у тамтешніх підвалах було знайдено тлінні останки закатованих, які урочисто перезахоронили.
Проте не лише в цих приміщеннях, як виявилося, знаходилася тюрма. Описуючи звірства енкаведистів на шпальтах районного часопису "Новий час" від 15 серпня 1992 року, Роман Левицький з Молодинча зауважує: "Моя сусідка Настя Баран нагадала мені, що коли її заарештували і тримали в Ходорові, а було це в будинку, де тепер школа біля аптеки, то вона чула, що там щось часто шуміло. Пригадав і я. На другому поверсі з північної сторони у вікно була випущена рура (труба – прим. авт.) одноциліндрового двигуна без глушителя. Його запускали тоді, коли мучили людей" Про це також розповідали ходорівські старожили, зокрема Євстахій Дмитрів і Стефанія Микитин (з роду Любинецьких).
Отож, як бачимо, є ще одна вагома підстава для увіковічення цього місця. І її не можна залишити поза увагою. Хоча першочерговою справою на сьогоднішній день, як на мене, повинно стати все-таки відновлення фасаду теперішньої ЗОШ №3. Про це, звісно, турбується також і дирекція навчального закладу, але поки що цих зусиль замало задля того, щоб справа зрушила з мертвої точки.
За словами директора школи Любові Мільовської, кілька років тому складено проект та кошторис на ремонт фасаду будівлі. Кошти, звісно, немалі (на той час майже 400 тисяч гривень), проте, скооперувавши зусилля доброчинців, депутатів, батьківського колективу, громадських організацій, можна їх віднайти і відновити будинок.
Хоча вважаю, що це проблема не лише цього навчального закладу. До неї повинні долучитися як міська влада, так і районна з обласною включно. А, можливо, дане питання варто винести і на всеукраїнський рівень. Байдужих до таких важливих справ не повинно бути. І крок до цього вже зроблено.
За ініціативою ентузіастів відповідними службами у Львові вже розроблено паспорт, який надіслано до Києва, щоб, знову таки, у відповідних структурах отримати підтвердження про присвоєння колишній будівлі повітового суду статусу пам'ятки історії й архітектури України.
Завершуючи публікацію документів, зазначимо, що вони успішно пройшли атестацію у Львові. Саме після цього їх скеровано для подальшого розгляду у вищестоящі інстанції в Києві. В контексті цього потрібно висловити щиру подяку працівниці Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного інституту "Укрзахідпроектреставрація" у Львові, архітектору-реставратору, кандидату архітектури Оксані Бойко, яка виконала всю роботу з підготовки необхідних документів. А також її співпрацівнику Василеві Слободяну за його цінні консультації та пошук архівних матеріалів.
Попри все це Ходорівська "третя" удостоїлася ще одного неабиякого визнання. Нещодавно, а сааме 20 лютого 2015 року, в Києві під час вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні у Художньому Арсеналі Президент України Петро Порошенко вручив 107 орденів "Золота Зірка" Героя України рідним активістів Революції Гідності.
Найвищу державну нагороду з рук Глави держави отримали дружина і дочка ходорівя'нина Романа Точина. Його ім'ям в рідному місті названо частину колишньої вулиці Стрийської та загальноосвітню школу №3, на фасаді якої 22 лютого 2015 року урочисто відкрили меморіальну дошку на честь її героя-випускника.
До цієї події зусиллями дирекції школи вдалося дещо підрихтувати фасад і перший поверх зі сторони центральної вулиці Грушевського. Проте проблема в цілому все ж залишається і її бажано вирішувати якнайшвидше спільними зусиллями. І починати доречно з Києва, де повинні визнати "заслуги" приміщення колишнього повітового суду в містечку Ходорові.