Другий мініальбом артистичної чарівниці Аліни Буловінової з іронічним вповільненням для заблуканих душ.
Проєкт bulovinova дістає певних ідеальних станів для деяких тутешніх виконавців, щоб завжди мати на увазі щось своє.
Нова bulovinova шукає звільнення від далекоглядних планів з певними інтересами, які обмежують її поступ. Якщо на дебютному EP вона гнала з Гамлета, то тепер вже стібе якогось Адама.
Дебютний мініальбом "Жива вода" (2024) явив Україні артистичну чарівницю з цілим арсеналом уїдливих реплік, інтриг та фіглярства. Іронічну вертихвістку, яка всіляко глумилась над чимось статичним, а тому обмеженим. Вже тоді вона мала талантів на цілий арт-поп, хоча зазвичай здебільша її записують в інді-поп.
На новому мініальбомі "чи там є я" (2025) bulovinova дещо вповільнюється, адже дехто, здається, не встигає за її думками. Поки вона вільно літає вгорі ("коли я хочу чай", "чи там є я"), то декому потрібно хоч щось з головного розтлумачити на пальцях та по складах.
Це не те, що хоч якось подобається її остаточному звільненню. Навіть там, де вона у своєму інді-попі з кантрі-луною згадує Lizzy McAlpine, увесь її асортимент міг би спокійно гайнути вбік Faye Webster чи навіть Weyes Blood, якщо їй вже так подобається Карен ("могла бути чесніше", "відвези мене").
У цьому оркестрованому моменті вона ще навіть встигає стати ідеалом для Tember Blanche чи Lely45 зі своїм саркастичним вироком "І бути для всіх зручною, мені це не до вподоби. Сьогодні залишусь гола" ("суцільне ніхто"). Вона вкотре заплутала чиїсь сподівання з американських ромкомів. І цей хтось, здається, все це хоч якось приблизно зрозуміє хіба за пів року десь під ранок.