До дискусії щодо "креативної" стратегії міста Львів
Вираз "креативна економіка" чи "креативні індустрії" сьогодні звучить у Львові дедалі частіше. Саме на "креативний" тренд нинішня міська влада ставить головний акцент у візіях та стратегіях розвитку нашого міста на найближчі роки.
Креативні індустрії справді можуть виглядати як доволі привабливий та яскравий двигун міського розвитку. Тим більше, що від самого міста креативна економіка не вимагає особливих вкладань. Її основна фішка, власне, полягає в тому, що вона створює успіх практично з нічого – з ефемерної субстанції, яку називають креативністю. Адепти креативності, звісно, постійно наголошують, що цю субстанцію слід культивувати, вкладати у неї певні ресурси. Але, оскільки креативність – щось умовне та нематеріальне, вкладання ресурсів у неї, то це справа теж доволі умовна або ж загальна – краща освіта, більше барів, більше креативних місць... Причому, загалом це все робиться самостійно, приватними чи активістськими ресурсами, тобто без особливих затрат для міської влади.
Тому, можна зрозуміти мотивацію муніципалітету робити ставку саме на креативні індустрії – це ефектно, гарно, трендово і якомога дешевше для влади міста. Креативне місце – це не школа, не підприємство, не житловий будинок і не завод. Для його створення достатньо взяти закинутий простір та освіжити його мінімальним декором та завзяттям просунутої молоді. Серйозніші проекти можна доручити приватним інвесторам.
В результаті формується відчуття розвитку та прогресивності, при тому, що основні реальні проблеми міста й далі залишаються невирішеними. Вони просто відсовуються убік як нецікаві та несуттєві або ж перекладаються на плечі самих мешканців.
Таким чином, у Львові міський розвиток подається як насамперед розвиток креативної економіки – приватне творення креативних місць (переважно ресторанів), організація різноманітних бізнес-інкубаторів, заохочення IT-бізнесу.
Однак, те, що переваги від розвитку креативної економіки мають лише причетні до неї люди, звісно ж, всіляко замовчується. Так ніби Львів – це лише туристи, спраглі розваг, грошовита молодь у пошуках затишних барів, підприємці, націлені на інноваційні технології чи ІТ-фірми, зацікавлені у комфорті для своїх працівників.
Усі ж інші львів'яни залишаються практично наодинці зі своїми поганими житловими умовами, нелюдським ̶г̶р̶о̶м̶а̶д̶с̶ь̶к̶и̶м̶ транспортом, хаотичним паркуванням на тротуарах, відсутністю гідної праці та іншими важливими проблемами.
Адепти креативної економіки стверджують, що усі ці проблеми вирішаться самі собою після перетворення Львова на зразкове креативне місто.
Однак, чи є підстави так думати? Чи гігантський Краківський ринок, яким зараз є Львів, перетвориться на суцільний Центр Шептицького? Швидше навпаки.
Сьогодні вже можна поглянути на досвід західних міст, у яких креативна економіка вже впроваджувалась упродовж минулих десятиліть. У західній пресі лунає чим далі тим більше критичних голосів, які звертають увагу на те, що креативна економіка розвивається за принципом гетто – коли життєві умови покращуються лише для тих, хто й так почувався непогано, і погіршуються для тих, хто перебував у скрутній ситуації.
Суть креативної економіки в тому, щоб принадити у місто гроші. І вона, як виглядає, може це зробити. Питання – для кого працюватимуть ці гроші? І чи можна взагалі розвивати місто за принципом приватного підприємства?
Адже, класичний бізнес-підхід ми вже можемо спостерігати у громадському транспорті Львова – коли перевізники штучно підтримують максимальну заповненість маршруток, оскільки їм так вигідніше, аніж дозволити людям їздити у комфортних умовах. Це дуже показовий приклад підміни громадських інтересів приватними. З точки зору приватних інтересів громадський транспорт має бути чимось на кшталт товарних вагонів, що перевозять худобу. З точки зору громадського інтересу ситуація мала би виглядати цілком інакше. Однак, власне громадський інтерес у Львові сьогодні підмінюють на інтереси бізнесу. І слово "креативний" тут насправді нічого принципово не змінює. А цинічний слоган – "місто гідних людей" насправді означає "місто лише для грошовитих людей".
Чи фестивалі креативності якось покращать життя умовної молодої пари, якій заробітку вистачає лише на те, щоб знімати убогу однокімнатну квартиру на околицях міста?
Чи орієнтування лише на потреби дизайнерів, айтішників та багатих підприємців є нормальною стратегією розвитку УСЬОГО міста?
Аби громадські інтереси містян справді виходили на перший план, нам потрібно розуміти що відбувається і що може відбуватися у муніципальній політиці Львова. Дуже корисним у цій справі є слідкування за досвідом боротьби за спільний інтерес у інших містах світу.
Власне для цього Євген Гулевич (колишній директор Центру гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, а нині перекладач, активіст) запропонував Варіантам свій переклад статті "Міста проти стіни", у якій розповідається про діяльність нових муніципалітетів у багатьох містах Іспанії.
Переклад статті можна прочитати ось тут.
фото: karlfitzgeraldart.artstation.com