Ігор Фісун: Мені сподобалась технологічність Оксі Банку

Розмова з власником процесингової компанії УКРКАРТ Ігор Фісуном.

Варіанти розмовляють з кінцевим власником процесингової компанії УКРКАРТ (Київ) Ігорем Фісуном, який збільшив частку в статутному капіталі Оксі Банку (Львів) до 9,95% після придбання 9,9 тис. акцій (4,95%) банку в акціонера фінансової установи Олега Баляша.

Ігорю Леонтійовичу, що стимулювало Вас стати акціонером Оксі Банку?

Рішення було обґрунтованим та зваженим. В електронному фінансовому бізнесі, а саме в банківському секторі, я вже майже 12 років. Займатися фінансовими послугами вирішив ще у 2008 році, і це було логічним продовженням мого попереднього бізнесу – інтернет-провайдингу. Пам'ятаю, що коли провів інтернет у районному центрі на Харківщині, звідки, власне, я родом, то задумався над онлайн-платежами як видом бізнесу.

Адже якщо ми живемо у світі технологій, то навіщо стояти у черзі в відділенні банку, щоб сплатити квитанцію? Під час праці в системі онлайн-платежів я паралельно вивчав технології, оскільки за першою освітою я вчитель біології та хімії. Згодом закінчив Національну академію державного управління, здобув економічну освіту. Вважаю, що немає знань зайвих чи некорисних. Якщо ж говорити про придбання акцій Оксі Банку, то цей крок є логічним продовженням розвитку мого бізнесу в сфері фінансів.

Нещодавно ЗМІ поширили інформацію про те, що Ви придбали процесинговий центр УКРКАРТ?

Наразі маємо цілу групу фінтех-компаній. Її історія розпочалася з інтернет-агрегатора платежів Interkassa, який пропонує різноманітні фінансові інструменти. Придбав цей стартап ще у 2009 році та розвинув його у повноцінний успішний бізнес. Термінальні мережі мали частку десь у 20%. Нині рівень обігу коштів через картки зріс майже до 80%, а через термінальні мережі – зменшився до 3%. З розвитком в Україні платіжної індустрії почали з'являтися фінансово-технологічні компанії. Наша команда займалась, зокрема, предпроцесингом, а відтак і самим процесингом.

Зрештою, у 2019 році я вирішив придбати банківський процесинг з найдовшою історією на ринку фінтех-послуг – ТОВ УКРКАРТ, яке завжди було незалежним, а свого часу об'єднувало понад 20 банків. Згодом кількість учасників процесингу зменшилась, оскільки кожен банк розвивав власний процесинг, виділяв на це певні ресурси. Втім, деякі банки продовжили обслуговуватися в УКРКАРТ. Я інвестував у модернізацію компанії, закуп нову техніку, і нинішня команда вже працює над новими продуктами.

Щодо придбання акцій Оксі Банку, то пропозиція надійшла від одного з його акціонерів Олега Баляша. Це бізнес-партнерство цікаве для мене, як для фінтех-інвестора, з огляду на те, що в групі моїх компаній вже є агрегатор платіжних методів, процесинговий центр, платіжна система, фінансові та фінтех-компанії. А банківський ресурс у вигляді акцій Оксі Банку закономірно доповнює екосистему компаній.

Чи був Оксі Банк раніше клієнтом Вашої компанії?

Був, але ще до того, як я став власником ТОВ УКРКАРТ. Цей процесинговий центр я придбав буквально на стадії потенційного його закриття. Наразі ми стабілізували ситуацію, і нині ця компанія не гірша за інші на ринку. Плануємо з її командою розробляти інноваційні технологічні рішення.

Оксі Банк є невеликим, але стабільним банком.

А ще він достатньо технологічний. Це, власне, мене й привабило в ньому. Пропозиції надходили і від інших банків. Але наша співпраця стала символічним єднанням Сходу та Заходу, об'єднанням Харкова та Львова у Києві.

Ви назвали Оксі Банк високотехнологічним банком. Ви маєте на увазі його новий проєкт sportbank? Ви будете докладатись до реалізації цього проєкту?

Олег Баляш має своїх партнерів в цьому проєкті. Зазначу, що ми також зацікавлені у ньому і тому будемо його підтримувати.

У яких проєктах, окрім sportbank, Ви співпрацюватимете з Оксі Банком?

Наразі ми розробляємо новий технологічний продукт з робочою назвою Digital Bank, який пропонуватимемо всім учасникам ринку. Одному невеликому банку буде доволі важко вкласти чималі кошти в розробку такого продукту. Водночас кілька банків зможуть дозволити собі розділити витрати на сервіс на кількох учасників ринку. Це буде технологічна платформа, де кожен банк зможе створити власний шаблон, власну вітрину. Зараз цей новий діджитал-продукт на стадії доопрацювання на базі УКРКАРТ.

Під час карантину виник великий попит на розвиток навичок роботи в інтернеті. Чи не зникне він після повернення до більш-менш нормального життя?

Люди звикають до зручності, і відмовлятися від комфорту зазвичай дуже важко. Для одних пандемія стала кризою, інші знаходять у ній можливості. Не бачу жодних передумов для зменшення попиту на онлайн-послуги. Наше життя розвивається хвилеподібно: десь є пік, а десь спад. Але тренд онлайн лише зростає, ми впевнено рухаємося до більш технологічних речей, які з часом займатимуть у нашому житті все більшу частку.

Чи правильно все ставити на діджитал технології, оскільки це ж лише інструменти?

Діджитал – це швидко, зручно, доступно та мультифункціонально. Назад дороги немає. Динаміка життя тільки пришвидшується, а діджитал-інструменти допомагають вирішити чимало різних питань за короткий термін та зручним способом. Тому попит на них не зменшиться. Ми бачимо, що кількість готівкових операцій на ринку постійно зменшується. В Європі вона взагалі впала до менш як 5 %. Фінансовий світ поступово переходить у cashless. Це ж зручно – не носити з собою готівку чи навіть карту, бо вже можемо розраховуватися через телефон. Це і безпека, і облік, і каси вже ніхто не грабує, як в старих фільмах. Свої корективи внесла й коронакриза. Люди стали більше користуватися картками.

Але тут постає проблема тотального контролю над людьми, те що зараз називають цифровою поліційною державою, де знають кожен твій крок.

Я сплачую податки і хочу мати соціально спокійне суспільство та нічого не боятись.

Всі просто мінімізуватимуть свої платежі.

Ми не змінимо ментальність та наші поведінкові підходи за мить. Усе трансформується поетапно. Мені б хотілося, щоб наші діти були захищеними. І щоб наш поліціянт мав довіру не 32 %, а щонайменше 82%. Щоб ми жили у державі з розвиненою медициною, рівними правами, гідними пенсіями для наших батьків. Особисто я свідомий того, що поки живу, поки мій розум працює, то я мушу генерувати, створювати, розвивати, забезпечувати.

До прикладу, у європейських країнах люди похилого віку часто передають своє майно чи бізнес державі, яка у відповідь дбає про них до кінця життя. Для чого їм обманювати державу протягом життя, якщо вона однаково наприкінці віддасть їм усе назад? Це до того, що якщо населення гідно зароблятиме і матиме високий рівень життя, то питання сплати податків взагалі не виникатиме. Мені близька філософія, що в суспільстві всім має бути комфортно. Саме у такому суспільстві ми зможемо жити за однаковими правилами, зможемо бути щасливими та не будемо хвилюватися за майбутнє. Але чи можу я бути заможним в суспільстві, яке жебракує? Напевно, що ні.