Солодке свято соулголіка та фанкоголіка десь приблизно на вісімнадцятому альбомі хмельницького бітмейкера.
Вже другий альбом у 2024 році від продуктивного артиста Jad Abstrock з найсолодшим чилхопом для ностальгійної замрії.
Десь, схоже, на вісімнадцятому своєму альбомі хмельницький бітмейкер Jad Abstrock продовжує невтомну працю для кожного соулголіка та фанкоголіка. Визбирує з бездонного моря своїм чилхопом найкращі та найсолодші перлинки для вдячних вух.
Зі соульних та фанкових треків з благословенних 70-х він нарізає семплами лише одні гуки. Дорогоцінні перлинки. Спокусливі, медові та солодкоголосі. Вирізає переважно з безмежної спадщини заокеанської. З чогось схожого на цій хвилі з нещодавнього варто згадати донецько-харківського діджея Dj Nail, однак досі, здається, ніхто нічого подібного не робив зі скарбничкою Українського соулу. З чогось найменшого цьогоріч можна пригадати лише альбом Zbaraski "Temp" (2024), де він засемплив урбаністичний соул Тетяни Кочергіної.
Окремим акцентом на альбомах Jad Abstrock йде ще особлива любов до фільмових саундтреків 70-х років минулого століття ("Born in Summer") на кшталт альбому Alessandro Alessandroni "Prisma Sonoro" (1972). І це найсолодша ностальгія на його релізах, яку він педантично дозує, щоб вже зовсім не захлинутися ейфорією на хвилях пам'яті.
На торішньому альбомі "Summer Waves" (2023) Jad Abstrock закономірно якось вже зовсім відпочивав на соульних ("Cactus Plantation", "Sea Adventures", "Peppy Morning", "No Fly Zone") та кінематографічних ("Foggy Albion", "Mystical Place") хвилях. Блаженно релаксував духом і тілом, хоча інколи й намагався наздогнати щось космічне у собі.
Цьогорічні його релізи вже значно жвавіші у бажанні розворушитись думками. На січневому альбомі "Introvert II" (2024) фанковове у них аж іскриться танцями ("Funkoholic, Pt. 3", "Dream Island"). Соульний мед спокушає ще більше своїми солодкоголосими німфами на прикладі гуртів на кшталт хоча б The Sylvers ("Curtain Call", "Red Story", "Two Ways", "Keep On Walking", "Au Revoir"). Є навіть щось з вайбами Стіві Вандера ("Deep Puddles") чи густіший smooth ("Gloomy Tokyo").
Новий альбом "Solo Journey" (2024) ще раз наголошує на тому моменті, що все це музика для багатої уяви, де потрібен лише один найменший натяк для того, щоб розворушити у відгомоні ціле різноманіття всіляких спалахів ("Sleeplessness", "Masterpiece", "Spirit", "Cave Drips", "Berry Juice"). І найсолодше тут Jad Abstrock лишає на фінал ("Get Up", "Laser Wing", "By Chance"), яке лише вимагатиме подальшого продовження екстази.
І якщо не такої, то хоча б такої як у Sebastian Mikael на треці "Yesterday" з мініальбому "Paradigm Shift" (2024).