Це ж треба так не любити людей, щоб організовувати свій мітинг о 9:30 ранку.
Блядословіє – саме таким канонічним словом варто назвати ранковий хайп поблизу левів Ратуші між львівськими хіпстерами та греко-католицькими фанатиками.
Цікаво спостерігати збоку, як у цьому протистоянні (і над ним) витає естетика смерті, бо ж місцеві хіпстери, після успішної кончини тутешнього хіпстеризму (епітафією якої став барбер-шоп на князя Романа та текст мудрого Андрія Бондаренка), ніякі не хіпстери, а більше пост-хіпстери, а греко-католицькі фанатики – ніякі не християни, бо більше антихристи, які знову і знову розпинають любого Ісуса, який через апостола Павла заповідав усвідомлену віру, а не фанатичну, яка сиріч – перша смерть.
Тобто сьогодні у Львові зомбі постали супроти зомбі, і схоже, що це нове слово у світовій кінематографії (яка, як відомо, моделює реальність), бо усі якось звикли, що зомбі бігають за живими, щоб винести їм мозок, а тут, на тобі, батл між зомбі та зомбі.
Саме тому, переглядаючи відео репортерів Варіантів, де усе, і святе і грішне, зливається в одну богопротивну какофонію, розумієш, що знову (і вкотре) маєш справу з казусом Фаріон-Подоляк, де між фундаменталістами (греко-католики) та конформістами (пост-хіпстери) не має жодної різниці.
Не має жодної різниці між тхорячою засліпленістю одних та курячою сліпотою інших.
Тоталітарність простежується в обидвох консервативних випадках тотальної обмеженості та цілковитої недалекості.
Цього благословенного ранку какофонія місцевих хіпстерів та греко-католиків настільки абсолютна, що навіть коли розлючені греко-католики кричать ображеним хіпстерам погані слова, то там навіть важко розібрати що це: пєтушкі чи тітушкі?
У гріхопадінні завжди так, що мерзенна какофонія тусить на пресвятому місці богонатхненної калокагатії, що блядословіє возсідає на пресвятому місці неустанного плекання філокалії, тобто добротолюбія (і це особливо смішно, коли штатний укуківський стукач починає писати про Вавилон у Львові).
Тепер зрозуміло, що позаминулорічна пря львівських хіпстерів з дрогобицьким бидлом була лише тренуванням.
І як швидко та передбачувано революціонери стали конформістами, бо ж історія вічно повторюється.
Перший бій львівських хіпстерів мав колись відбутися, бо не можна ось так просто залізти у політику і не заляпатися сабжем. Львівські хіпстери, рано чи пізно, мали визначитися зі своєю орієнтацією.
Хто вони? Мають право чи просто тремтячі тваринки? Перелякана отара Довженка чи молода гвардія Садового? Хіпстери чи запроданки?
У цьому бісогонському полігоні греко-католиків та хіпстерів саме для хіпстерів є багато чого від банального кар'єризму, чогось подібного до звичайного фашизму, бо тут також багато згодних ходити трупами заради якоїсь вищої мети.
У цій відвічній брані хіпоти проти гопоти, реднеків супроти дітей квітів, усе завжди закінчується жорстоким похміллям.
Тож поки преподобний блогер Петро Нек намагається увійти в аннали історії вже Неком-миротворцем.
Тож поки хлопи чубляться, а пани позують збоку, варто все ж постояти десь скраю, десь на маргінесі (як і заповідає Борис Гудзяк) і просто полахати з цього святого упокою.
На місці, де сміх та гріх, де сміх крізь гріх, а гріх крізь сміх, лишаються тільки сльози праведності.
Прийде, Ісусе, прийди, бо вже не вистачає зла на то все блядословіє дивитися. Прийди Христе, прийди, і порядок наведи.
І поки Христос приходить заради небагатьох вибраних, то для усіх покликаних лунає літній хіт Trinidad Troubadours & Tony Ricardo "Disco Music" зі збірника Tropical Disco Hustle. Танцюють всі.