Репетиція власної кончини від театру юного глядача Правий сектор.
Правий сектор – це завжди руки, ноги та маски. З обличчям у репертуарі їхнього театру пощастило лише Дмитру Ярошу. Якби Ніцше жив у цей буремний час, то він би точно написав, що єдиним справжнім правосєком є Дмитро Ярош, оскільки йому справді пощастило з обличчям. Окрім місцевих (єсєнінських) рис, на які ведуться місцеві кобіти, його ще сподобило бути схожим на легендарного капітана римської Роми та останнього імператора Риму – Франческо Тотті. Тут би Ярошевій фамілії варто було підметушитися з пошуками родичів у сонячній Італії, бо ще й досі живі історії про спорідненість етрусків та українців довкола сакрального борщу.
І поки близькі Яроша метушаться пошуками його далеких родичів, то сам Ярош міг би придумати якесь болюче покарання за дискредитацію обличчя Дмитра Яроша для всіх ввірених йому побратимів, які вчора штурмували Львівський прес-клуб.
На Львівщині у Правого сектору (окрім того, який воює на фронті) особливо погана репутація. Напевне, саме тому відлучені самим Ярошем від Правого сектору товариші Сергатюк, Свелеба, Байса та Каспер вирішили організувати свій Правий сектор і провести власну прес-конференцію, де мали повідомити журналістам про московські блатні традиції та перефарбованих тварин у фюрерних лавах Правого сектору.
Правий сектор чомусь завжди був на Галичині розплідником чогось нестабільного, допотопного та відсталого, а звичка приходити на всі прес-конференції організованою отарою так і лишилася незнищенною. Авторитарний табун Правого сектору ще якось можна було зрозуміти в контексті сексистських жартиків Сергатюка, але Сергатюка жорстоко анафемували, його шанси зазіхнути на авторитарний бренд партії просто ніякі, а Правий сектор й далі ходить кагалом камуфляжних вуйків, які начебто чогось боїться чи їм щось загрожує у мирному Львові.
І ось Правий сектор скасовує прес-конференцію Правого сектора у Прес-клубі. Правий сектор наштампував журналістські посвідчення екзальтованим малоліткам, хоча найбільше Сергатюк і його компанія злякалася керівника місцевого Правого сектору Артема Луцака. І тут дещо незрозуміло, чого вони так злякались, тому що Луцак зайшов у Прес-клуб у сонцезахисних окулярах, а це вже смішно. Подібних окулярів у приміщенні цураються всі спільноти: від геїв і до хіпстерів. Навіть львівські гопники вже так не ходять.
Луцак такий піжон у своїх окулярах, ніби він мачо. Але він не мачо і навіть не Кобра. Можливо, Луцак – ексцентричний геній? Але він не ексцентрик. Може Луцак жиган? Але жиган би так не палився. Так два Правих сектори остаточно розходяться, як в морі кораблі. Правий сектор Сергатюка лишається боятися за своє життя у Прес-клубі, а Правий сектор Луцака починає стояти під Прес-клубом з подарунковим сертифікатом у такому асортименті: два сміттєвих баки, клей, зеленка, кастети, яйця та майонез.
Носіями останніх трьох виявляється школота в балаклавах, яку неодноразово можна називати молодіжним крилом ПС "Права молодь". Вони стоять та страждають бездіяльністю, а згодом разом з відеооператором Правого сектору підіймаються догори, на штурм Прес-клубу.
Але у Прес-клубі вони не вигадують нічого кращого, як стояти й мовчати, хоча між собою говорили, що будуть мочити цих клоунів (Сергатюка і компанію). Тому звідти їх й погнав керівник медіапроектів львівського Прес-клубу Роман Шостак за таку ось ніяку позицію.
А остаточно закрив тему мовчазного штурму території Прес-клубу ось цей бородатий чоловік.
Старші товариші з Правого сектору відразу зреклися своїх малолітніх побратимів та впровадження путінської технології "ввічливих чоловічків" поміж бикуватої молоді Львова, але таки лишилися чекати на Сергатюка, щоб обізвати його якимось недобрим словом. У більшості з них якась дивна моторика рук, їм чешеться охороняти якісь приміщення, двері чи отвори. Але всі ці маніпуляції Львів вже бачив на Марсовому полі, де Юра у чистому полі, кричав комусь невідомому: "Хто тут самий смєлий, бля!"
Однак історія за цей час пришвидшилася втричі, і тому біля Прес-клубу, за якісь півтори години, можна побачити всю хронологію патріотичних маразмів Львова від Марсового поля та до фейкової ночі гніву. Все традиційно: кобіти – істерять (Автономний опір), школота – ірже табунами (Марсове поле), малолітки – кінчають від мінімальної видимості влади (Пагорб Слави). Коли на сцені з'являється керівничка ГО "Правий сектор-Захід" Олена Живко, то весь цей протест перетворюється на сороміцьку версію Білосніжки та 7 гномів.
Живко свято переконана у власній безкарності. Вона нарікає на порушення свободи слова пубертатних журналісток Правого сектору та мерзне у своїх капронах. Чутки, що так часто блукають на цій хаотичній території морального неспокою, чомусь називають її коханкою Луцака, але у це важко повірити. Бо поки Білосніжка хоче, то гноми – не можуть, і тому шаряться поміж сірих силуетів якогось проекту на проспекті Шевченка.
Потім вони організовано вдягають балаклави біля Пузатої хати та ховаються біля Гранд клубу "Софія" вже з яйцями в руках.
Але Сергатюк не виходить. Він викликає міліцію та заходить у прямий ефір, де вибухає звинуваченнями за прикладом своїх опонентів. Згодом ці дві істерії якось зійдуться на вузькому коридорі, і вже тут за Правий сектор можна не хвилюватися – естафетний алярм перейшов у потрібні руки та натруджені щелепи.
Сергатюк нарешті готовий пролити кров за святу справу. Він виходить і відразу сідає в машину до міліції. Його клянуть, Живко – склинає патріотичним пустоцвітом, а балаклавне бидлятко з яйцями й майонезом у руках чомусь піднесено забуває про вихід Сергатюка, а тому починає цнотливо дивуватися такій забудькуватості в юні роки.
Майонез заливає їхні пальці чимось білим, а яйця – розбиваються під ногами. Відтак їм лишається лише дрейфувати колонією бакланів від місця подій десь ліворуч від рідного Правого сектору.
Їхню помилку відразу відмазують так банально, що навіть соромно за інтелектуальний імідж Правого сектору.
Навіть львівська міліція не хоче перетинатися з цими лузерами, і навіть трохи стібеться з їхнього убогого маскараду, коли звертається до одного з балаклавників чемною фразою "Прошу пані".
Вся анонімна братва аж заходиться реготом від такої оказії свого побратима під час його мимовільного опускання на рівень нижчої істоти, а той, десь там під балаклавою, розводить руками від безсилля та червоніє. Правосекторну тусу довго не відпускає ця яєчна істерія, і щось подібне, до речі, можна періодично спостерігати у місцевій богадільні, коли на подібний сміх пробиває огрядних черниць з тривалим стриманням непорочного лона.
Більше відео тут