Kozak Siromaha & Gordiy Starukh "Vytynanka" (2024)
Утопічна спроба витягнути Козака Сіромаху з хлопоманського болота усією громадою.
Дебютний альбом Козака Сіромахи, якому спеціально виписали Гордія Старуха з компанією, щоб він знову не вертався у свою звичну неошароварну баюру.
Ідея облагородити неошароварний треш Козака Сіромахи обертається загалом доволі передбачуваною панщиною з поодинокими вартісними фрагментами. Найкращі моменти його дебютника саме там, де він просто мовчить.
Це навіть не його альбом, щоб бачити його псевдо на першому місці. Він має сором'язливо стояти у дужках після англійського скорочення feat. Його тут більше нема, аніж він є. Найважливіше питання тут варто адресувати, власне, Гордію Старуху, адже вже зовсім важко зрозуміти те, для чого делікатні витинанки його дружини Альошкіної, що вже стали її впізнаваним брендом, асоціювати з цим неотесаним мистецтвом?
Цій косметичній спробі підмалювати Козаку Сіромасі хоч якоїсь культурної вроди, не надто й вдається витягнути того сіромаху за оселедця з багна. Його постійно тягне туди якась невидима сила.
Він представник деградантського лейбла Enko з їхнім світком ясельної езотерики, кон'юнктурного месіанства, сектантського мислення та кітчевого паразитування. Щось вже зовсім необов'язкове у своєму дріб'язковому галопі з обов'язковим потягом до низової святості для всіляких богоносців та прочан.
Попри всі рекламні заяви його творців нічого особливого та наче нового тут годі шукати. Жодного переосмислення народного матеріалу тут немає взагалі ("Gop", "Trojan", "Tanok"). Все доволі традиційно та передбачувано. Нічого такого, чого б не робила тьма інших задовго до нього.
Обабіч Старуха ще більше вилазять його екзальтовані нюанси ("Haiem"), а після нещодавньої версії Андрія Кохана ("Bolotyshche") щось трохи більше можна зрозуміти у різниці між талантом та дилетантом. Дивно, що у треці "Meteltytsia" ще не з'явився сам Потап.
Можна, звісно, вірити у те, що хтось зі творців цього альбому слухає одним вухом Arooj Aftab, проте місцеві спроби додати Козаку Сіромасі якоїсь психоделії (чогось начебто глибшого) здебільшого є окремим різновидом комічного мистецтва ("Dnipro"). Смішнішими тут хіба є ті епізоди, де одним з композиторів у всіх треках гордо зазначається блаженний Ваньок Клименко.
Усе це загалом лише колючий дріт під напругою, щоб він знову охоче не кинувся стрімголов у ту кохану неошаровану баюру всім своїм розхристаним єством з хрестиком. Якщо на цьому альбомі і є щось здаля притомне, то хіба трек "Balada" як такий собі стишений приклад на майбутнє для закрепного слов'янофільства Артема Пивоварова.