Liza Bibikova "можливо, стала доросліша" (2024)
Дебютний мініальбом нової зірочки вкраїнської сцени, якій важко довіряти напередодні зими.
Сімнадцятирічна Ліза Бібікова з Вишгорода в образі меланхолійної підліткині з душею афористичної бабусі.
Українські медіа завзято роблять з Лізи Бібікової нову зірочку. Можливо, що саме так їм бракує якоїсь своєї, рідної Олівії Родріґо. Там, дивись, й фанати Артема Довбика якось підтягнуться, щоб переплутати її з кимось у рейтингу та насипати трохи зверху всілякого.
Добре, що вона у сімнадцять років інколи має те, до чого деякі її колеги на сцені йдуть роками. Та чи варто нині так поспішати з тією патетичною афористичністю, наче вона вже прожила вже життя задом наперед? Адже й сказати їй в образі підліткині з душею бабусі особливо нічого.
У всьому тому травматичному та травмованому подекуди важко розібратись у тому, що наразі є найбільш кумедним: Ліза Бібікова зі співами про всю душу у шрамах чи Гоня, Міша Правильний та Рома Майк зі своїми побрехеньками про смерть та кола пекла без жодного натяку на трансформаційний досвід?
Ліза Бібікова наразі співає лише одні голі слова попри всю ту чуттєву ауру у її страдницькому піано-попі з театралізованими моментами догори. На доальбомному треці "Поряд" у неї можна навіть почути бондівські мотиви, хоча асоціації з бессонівським Леоном (1994) на її фотографіях майже не афішуються.
Христина Соловій могла б тут, звісно, щось відшукати, адже щось вакарчукове десь тут таки є разом з тінню норвезької співачки Ane Brun у її треці "Closer" (доальбомні треки "Скажи мені" чи "Чому я кохаю тебе завжди?"). А загалом Ліза Бібікова у цій своїй невідкаліброваній конфігурації є покращеною версією співачки Lely 45 з її глухим кутом всілякої ахматівської надмірности. Така собі юна Наталі Портман з афористичним лексиконом Ліни Костенко. Що, до речі, взагалі сталося з Наталі після Чорного лебедя (2010), що вона так остаточно змінилась?
Хапливому страдництву дебютного мініальбому Лізи Бібкової "можливо, стала доросліша" важко довіряти. Вона, часом, не зимова іменинниця? Зрозуміло чого вона хоче, а тому вдвічі кумедніше спостерігати за тим, як вона намагається цього досягнути з тією мелянхолійною атмосферою на кшталт "в світі, де не можна тінь добра знайти без зла" ("людина", "цунамі"). У хаосі цих днів після слів "коли зв'язки нейтронного цунамі накрили з головою двох нікчем" варто вже викликати групу підтримки, хоча наступні її треки таки варто якось виділити навіть на цьому тлі ("як було торік").
Коли вона зрікається піаніна заради акустики, то вся та облудна пелена якось враз кудись щезає ("очі різних кольорів"). Цьому її дорослішанню якось навіть й довіри вже більше, і навіть афористичність замість коучних просторікувань вже більш просякнута гіркотою усвідомлення ("для болю непотрібно ворогів").
Мо' їй за взірець таки якось взяти хоча б Mazzy Star, адже Лана, яка якось стала для Христини джерелом всіляких косплейних знахідок у храмах, так і зробила колись на своєму дебютнику.