Безликий англомовець Вакарчук зі щирою халтурою від закордонних продюсерів.
Одинадцятий студійний та перший англомовний альбом гурту Океан Ельзи з побрехеньками про те, як Славко Вакарчук ділиться українською культурою зі світом.
На першому цьогоріч альбомі "Той день" Вакарчук розповідав наївні казочки в образі кітчевого пророка та комічного мачо. У своєму першому англомовному альбомі він приходить у цей світ абсолютно безликим виконавцем невідомо звідки.
Він ніякий не маяк, який щось там освітлює посеред метафор та алегорій, а лише сіренька мишка, безлика посередність зі щирою халтурою закордонних продюсерів. Океан Ельзи програв цю битву гурту ДахаБраха ще у 2013 році. Тепер варто зрозуміти лише те, як його знеособлена та беззмістовна середньостатистичність з локальних чартів допоможе вестернам відчути українську музику у 2024 році.
Його англомовний реліз ніякий, як і новий альбом Snow Patrol "The Forest Is the Path" (2024). Це якась після альбому "Той день" версія мультимільйонерного кітчу Кріса Мартіна, який на новому альбомі Coldplay "Moon Music" (2024) проповідує скромність та молиться за все добре проти всього поганого в очікуванні своєї люксичної оселі в Раю. Від цієї привселюдної щирості мона хіба щиро проблюватися веселкою.
На альбомі "Lighthouse" немає нічого українського, окрім останнього треку "Lullaby", де Вакарчук ще й примудрився зіпсувати версію Квітки Цісик. Вже б регей з того матеріалу зробив, але додумався лишень до чогось блюзового наприкінці.
Він абстрактне дитя світу, громадянин Всесвіту з блаженною утопічністю без жодних згадок про Україну у ліриці своїх треків. Його плаксивий попрок настільки продукує лише пафос та кліше ("Lighthouse", "Running Away", "Favorite Sound"), що хоч якось виокремити тут з величезними заувагами можна хіба трек "Doves Will Sing".
Одним з його продюсерів є такий собі Jason Merris Bell. Усі охочі можуть хоч відразу порівнювати щось з англомовного Вакарчука, наприклад, з продюсерською рукою Белла у треці гурту Eclectic Collective "Would You Start A Riot" 2013 року.
Якщо вірити linkedin.com, то найбільше досягнення Белла – це трек "Survivor" гурту Pop Evil (#1 on the Billboard Rock Chart у 2021 році) та трек "Novocaine" гурту The Unlikely Candidates (# 1 on the Billboard Alternative Chart у 2020 році). Усі охочі також й там можуть відразу шукать якихось суголосних цікавинок.
А найцікавішим моментом щирої халтури від закордонних продюсерів на альбомі "Lighthouse" є трек "Nowhere", де навіть впритул важко побачити хоч якийсь поппанк. Продюсером цього треку є такий собі Nick Anderson. Він учасник гурту The Wrecks, який 4 жовтня цього року випустив трек "Always, Everytime".
Було б вже зовсім дивно якби вакарчуковий трек "Nowhere" не став відвертим продовженням андерсонівського треку "Always, Everytime". Там сам Бог благословив на такий союз і теперка тільки лишилося зрозуміти, чи справді Вакарчук не бачить того, як закордонні продюсери підсовують йому таку свиню?
У всьому іншому уважний слухач може узріти лишень стандартного Вакарчука та його інфантильного й безпорадного ліричного героя. Один умовний спосіб. Одні обіцянки та мрії, хоча країна вже двічі сповна пізнала всю красу його завітів.
Один лише наказовий спосіб його немічних вакарчукесок, де він навіть не дриґається як Джаггер ("Voices Are Rising"). Його стадіонний пафос так кумедно хце трохи посунути Imagine Dragons у саундтреці до мультсеріалу Аркейн.
Одна лише абстрактна лірика про любов, яка б чудово пасувала Тіні К. у її постійних захцянках до слави самої Кайлі ("Might Have Been a Dream"). Добре, що Вакарчук там вже не обіцяє переслідувати свою Чарівну Панну, як на попередньому альбомі, бо тоді б вже мусив писати колабу зі самим Джеймсом Блантом. Поміж такого навіть не дивуєшся свисту з території співачки LP ("Lost On You", звісно), яка у лютому 2024 ще писала відео у худі з прапором росії. Вакарчук так на щось таке натякає своїм слухачам чи просто вже трохи недочуває?
І звісно, куди ж без помазаних єлеїв на його б'ютіфульні кучерики, де він являється світові розбитим тілом України ("Broken Pieces of Me"). Україна – це він. Він – це Україна. Його заплакана душа – це Україна. Він – це синекдоха. Він – це нерукотворний пам'ятник самому собі. Нє, ну зрозуміло, що всі ми – лише сон батька Тараса, однак варто таки бути дещо скромнішим у своїх масштабах на тлі богородиці, яка додумалась розводити посполитих грішників на лаве.
А якщо Вакарчукові вже так приспічило чогось пророчого, курча, у цьому сезоні, то нехай вже слуха трек "Conversion" з нового альбому Nick Cave And The Bad Seeds "Wild God" (2024).