Парламентські білборди гонять сонне місто Луцьк в електоральну безвихідь.
Реклама парламентської кампанії 2014 року на кожному кроці будь-якої вулиці намагається загнати сонне місто, де нічого не змінюється, або змінюється настільки повільно, що майже непомітно (окрім ПортCity, звичайно), у ще глибший сон.
Куди не кинь оком, куди не плюнь, куди не постав ногу і до чого не торкнись рукою – скрізь та всюди – білборди, білборди, білборди.
Усе місто заклеєне та залляте передвиборчими обіцянками та захцянками.
У маленькому місті, що дуже швидко можна обійти ногами, засилля парламентських білбордів настільки концентроване, що ледве не на кожному міліметрі зустрінеш чиєсь рішуче обличчя.
Білборди рівнесенько нашаровуються один на інший та створюють нові сенси, ідеї та нації.
У самому ж Луцьку довкола – половина міста квітне, половина – в'яне.
Мало людей і багато повітря, а ще більше листопадового листя, бо схоже, що прибиральники просто очікують останнього та остаточного листопаду, щоб попідмітати вже все за один раз, ніж прибирати щось сорок разів раз по раз.
Окрім спроб розширити Сапалаївку, Луцьк – це рай на землі. Це рай автомобіліста, бо у місті не має, ніколи не було і не буде корків та заторів.
Це пенсіонерський рай з цілодобовою гарячою водою та безперебійним опаленням.
Щоправда, на останнє розкошування, на цей маленький луцький рай, на цю оазу благодаті та тепла, вже встиг посягнути своїм неадекватним рішенням мер міста Микола Романюк і відтепер у древньому Лучеську (заради незрозумілої економії) – гаряча вода лише на вихідних, на вікендах – по-європейському.
Схоже, що саме так Романюкові бажання на майбутні мерство стають все більш примарними.
Але оскільки рай – це місце, де все вже вибрано та обрано на вікі вічні, той у Луцьку, як мікрокосмі макрокосму, вже все дещо давно зрозуміло щодо наказів про підкорення з навколишніх білбордів, і тільки Інтернетова партія України виокремлює ще більше розуміння того, яким клоунським та клонованим буде майбутній парламент України.
У цьому сонному царстві й вовтузяться лапками її учасники та персонажі.
Свобода безперспективно намагається переплюнути своїм недо-радикалізмом останні тенденції радикалізму в Україні.
Хоча більш зрозумілими для народу є обіцянки не тільки хліба чи видовищ, але й нових відгодованих пирожиків з рогу достатку.
Щедро залитий усюди Роман Іванюк (більше, ніж хто інший) обіцяє життя по-новому та спокійне олів'є Нового Року.
Кличко у Луцьку пишається більше своїм українством, ніж у Львові, а пишномовних євреїв та татар якось не дуже помітно у тому різноманітті, хіба що десь зашифровано у просторих закутках спальних районів.
Юля знову опинилась між кимось та кимось, між захистом та єднанням, і поміж тих сексуальних підтекстів можна відшукати й елементи сюрреалістичної гри Вишуканий труп, де наступним прикладом може бути наступне: захистимо та відновимо не здаватись час єднатись.
Старий Луцьк голови Одеської ОДА Ігора Палиці заслуговує на нове життя, але так невибагливо це демонструє, що більше заслуговує на бука.
Є у Луцьку й місцевий мем, львівський Брезіцький – Григорій Пустовіт. Його червоно-чорні 4 П на білому тлі періодично викликають непристойні та вульгарні асоціації, і навіть якщо й натякають на молодіжне прочитання 4 П, то більше адресовані якійсь пустоті, як вмістилищу чогось, що очікує на певне наповнення чимось.
Періодично це П знаходить проблеми на свою голову, потрапляє у незручну становища та пози і шукає собі чогось довгого та високого для наповнення чимось.
Подібна проблема незручного становище є в одного білборду Садового на початку Городоцької, який можна побачити лише з певного ракурсу і лише під певним кутом.
Щоб побачити його у всій його красі треба взяти і вилізти комусь високому на плечі, або ж просто зробити собі ходулі. Ще краще вилізти на дах, але це вже буде занадто для одного білборду Садового, нездале розташування якого дублює ще один маленький білборд трохи нижче.
У Пустовіта такого не має, зате є ось такий символ незаповненої пустоти.
А ось такими могли бути білборди Володимира Парасюка у Львові, якби він не дивився на землю, а мріяв про горнє.
Але ось так побратимству командиру роти "Айдару" та творця самооборони (Петро Олійник певне б дуже сміявся з того, куди докотився Андрійко Парубій зі своїми талантами) аж дуже заважає слово "театральний" в чекіні Театрального майдану на карті Луцька.
Але Лапіну нічого не заважає і він навіть може повторити подвиг Садового на початку Городоцької, хоча, як помітно, йому нічого не заважає.
І навіть може ось так.
На екранах торгових центрів Луцька (на Там Тамі) можна навіть помітити силу Правого сектору в обличчі Дмитра Яроша, бо схоже, що такого гетевського ефекту Львів не дочекається навіть десь на Кінг Кросі чи Роксоляні.
Найбільш різноманітною у Луцьку є Інтернет партія України, що існує на вулицях міста в п'ятьох іпостасях.
Там ще україномовною, але вже тут тотально російськомовною.
І навіть ось такий луцький варіант у Львові увесь україномовний десь в районі Привокзальної.
Степан Чубакка хоч і обіцяє щось українською в сибірському хутрі,
але поблизу з легкістю можна відшукати ось таке оголошення з маршрутом Україна – Москва – Україна та слоганом "від дверей до дверей", де не має навіть згадки про Росію.
І не подумайте, що лучани дивляться тільки туди в інтернеті, споглядають вони й ці європейські креси.
А цей інтернетовий варіант може бути побратимом Пустовіта, плодючою обіцянкою майбутнього життя по-новому, але це як кому ввижається лазерним мечем.
А музичним супроводом для такого ритуального спалення осіннього листя у передчутті зими нехай буде новий хіт шведів Goat "Gathering of Ancient Tribes" з нового альбому "Commune".