Продовжує зростати вплив топоніміки на канонічний життєпис народного героя Парасюка.
Після санта-барбари хайпового дебюту кожна нова зірка потребує офіційного устаканення в один канон усіх наявних апокрифів життя головного героя.
У цій каталогізації подвигів і натхненнь потрібно відкинути усе другорядне та просто зайве, лишити лише все головне і таке монолітне у своїй проповіді богообраного покликання.
А оскільки до Голгофи ще далеко, то звичайно, що ця географія Володимира Парасюка розпочинається з Вифлиєму, з побиття вифлиємських немовлят над якими плаче Рахиль у пророка Єремії.
Про такий сюжет вже давно сповіщали пророки.
Вони вже давно передбачали про неуникність цієї чаші в долі громадянина України Володимира Парасюка, який народився у селі Майдан і тому має сповна прийняти сміху та сліз, любові та болю, нікчемності та слави.
Але у цій історії вифлиємських немовлят буде побивати не якийсь там страшний та переляканий Ірод. У цій історії вифлиємські немовлята будуть стояти осторонь і дивитися на те, як б'ють їх месію.
У цій історії хлопчиком для биття буде сам Парасюк. І його буде бити на якийсь там страшний та переляканий Ірод, а сам Володимир Парасюк буде бити Володимира Парасюка.
А інша учасниця дебатів у Прес-клубі, його (Парасюка) опонентка Ірина Верещук – лише дещо відійде вбік, щоб десь там праворуч дивитися скорботною матір'ю на те, як десь там ліворуч самознищується власними руками та вустами її антагоніст Володимир Парасюк.
Недосвідченість Парасюка навіть у власній географії відчувається на дотик. Наче те сліпе кошенятко він сподівається сподівається на власну інтуїцію там, де не має чіткого бачення ситуації та шляхів її вирішення.
Він сподівається на якесь прорізання духовного досвіду там, де б мала бути, принаймні, катехизисна обізнаність з матеріалом. Але духовний досвід не приходить так швидко і тому він постійно потрапляє у власні пастки.
Його необережні слова декілька хвилин тому стають його майбутніми капканами.
Він заплутується у власноручно створених лабіринтах, не бачить темряви на відстані витягнутої руки, не відчуває поворотів праворуч, не чує сходинок вниз і не помічає як вже за його спиною дихає його мінотавр.
Верещук може лише стояти і мовчки співчувати наростанню у його душі ще поки тихої, але щораз все більшої та голоснішої веремії.
І Прес-клуб став ще одним місцем у Львові, де триває ота відвічна пря професіоналізму та патріотизму.
Парасюк зловив зірочку над власним Вифлиємом, хоча, за слова Верещук, і раніше були такі кандидати у депутати, які обіцяли опустити небо на їхню благословенну землю.
Парасюк у власному Вифлиємі каже, що треба менше шукати Месій в народі, але вже згодом смиренним новозаповітним словом повідомляє усім присутнім, що усе це (похід у парламент) – не його амбіції, а воля народу, який його породив.
Він є лише інструментом свого верховного отця – Народу, якому він лише покірно каже – нехай буде воля Твоя та підставляє власну голову так, щоб не оминула його чаша ця.
У нього виростають крила і на цій піднесеній миті він боїться компроматів лише власної мами.
У цьому просвітленому образі Божого одкровення Парасюк хоче залишатися якомога довше, але на практиці наслідки теофанії у приватне життя можуть тривати не більше тижня (якщо ти не пустельник і це не твій скит).
Але поки ця мить триває, то Парасюк – миротворець, якого несуть ангели під час диявольських спокус у пустелі (Мт. 4: 6), хоча, якщо пекло й існує, то це галицька Ліга КВН.
Він не хоче жодним своїм опонентам на окрузі ставити підніжок, встромляти штахет у колеса чи кидати каміння під ноги. Він не буде судити тих, хто за його словами, ллють на нього бруд, бо це – не по-божому.
Він лагідний та смиренний серцем (Мт 11:29), він не хоче нікого вколоти чи обідити, він, наче Христос у пророка Ісаї – надломленої очеретини не доломить і гнота тліючого не погасить (Іс. 42:3).
Коли він обурюється, то присідає, а коли ображається – піднімається.
Усе це зіткнення простого та щирого Парасюка з лукавим та фарисейським Львовом може нагадувати послання апостола Павла до Римлян, бо чим є Львів як не новим Римом, цією метрополією славної Галицької імперії.
Всі тут такі начитані та навчені, усі такі культурологічні як Возняк і асамблейні, наче Павлів, а тут якийсь простий та наївний Парасюк зі своїми простими істинами про головне.
Львів може і є ще одним новим Римом, але, звичайно, що таке зіткнення культур, це більше Перше послання апостола Павла до Коринтян, там де про мудрість мудрих та глупоту розп'ятого.
Парасюк бавиться в Ісусика доти, доки не приходить Верещук і ставить його іконку на місце. Камінь, що відкинули будівничі став наріжним каменем її програми – і логічно, що це професіоналізм.
Вона тисне і пресує досвідом, знаннями, науковими працями та регаліями і добре знає, що чим би дитина (Парасюк) не тішилась, аби лиш не плакала.
Так їхні дебати переходять у координати спілкування дорослої кобіти та неврівноваженого підлітка, де й виникають три класичні випадки істерії у Парасюка, які він намагається спроектувати на Верещук.
Парасюк (як вже писалось) зовсім не змінюється у своїй жертовній поведінці, а лише ще більше закорінюється у догматичності своєї непомильності. Він починає підвищувати голос і тому Верещук, під час одного з випадків, доводиться офіційно заносити в аннали його біографії буквальний запис такої негідної поведінки.
Під час третього класичного випадку милий хлопчик Володя постає банальним сексистом з тією винятково пацанячою зневагою до винятково бабського розташування істерії вище колін.
У цьому поп-культурному світі бувало різне. Христос і Бог могли бути: жовтими, чорними та голубими. Могли бути Аланіс Моріссетт. Могли бути навіть чудернацьким оленем з дивним поглядом у міязаківській Принцесі Мононоке.
Але Месія – сексист – це щось нове і навіть провокативне у цю ліберальну епоху. Це самогубний виклик під час гендерної нерівності, і розради Володя може собі шукати хіба що в обіймах Лани Дель Рей.
А як же тоді апостол Павло з його посланням до Галатів (Гал. 3:28): "Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі"?
Сексизм – це якось не по-божому, не по-новому. Можливо, саме тому Парасюка не взяли до Самопомочі?
І поки Володимир Парасюк розважає над казанням, то для всіх інших звучить Lana Del Rey "Off to The Races".