Демократичний та тоталітарний Львів. Усякий прояв агресії хоче виплеснутись на його стіни.
Це продовження першої та другої історії львівських автографів.
Це історія настінної агресії за якою дуже часто важко помітити сам Львів, але можна помітити той моторошний фантом, який з цього славного міста хочуть зробити анонімні та невидимі бійці.
Саме ці невидимі та незримі аноніми хочуть зробити з галицького П'ємонту моторошний двигун регресу та неєвропейськості в очах братських країн та іншого Євросоюзу.
І ми не будемо вказувати пальцем на цих онаністичних анонімів.
Місто докотилось до того, що будь-який невинний та пустотливий прояв чого-небудь і де-небудь може потрактуватись будь-якими зовнішними органами як вияв чогось аж настільки такого та ще раз такого, що обов'язково має бути піддане остракізму та вигнане за межі цивілізованого сітіполісу.
Навіть дрімки кавайних львівських котиків із серії love is... можуть бути ідентифіковані як заохочення до реінкарнації чогось страшного, хтонічного та потойбічного.
Навіть смутки няшних львівських котиків із серії love is... можуть бути інтерпретовані як благальне очікування другого пришестя всього злого, недоброго та ворожого.
Бідний Адік, напевне, у шоках від такого приписування власній персоні якихось незрозумілих та молокососних адептів з далекого Львова. Тим більше, що останні ніяк не можуть визначитись зі своїми емпатіями щодо його скромної персони. То вони пишуть своїм фаустпатроном оте благальне "Адольф проснись", то вони пишуть оте балаганне "Адольф просрись", то знову пишуть оте благальне "Адольф проснись" і на тій кіндерній метушні йому не вистачає ні зла, ні терпіння.
Не вистачає орднунгу у цих галицьких палестинах з їх вишуканими людськими ресурсами.
Орднунг мусить бути, бо якщо його немає, то всі почнуть випускати свою злість на вулицю. Спочатку просто пошпарцірувати, а згодом вже для того, щоб усім кагалом занестись в аннали історії.
Агресія плесами плебсу виплескується на навколишні вулиці та стіни рідного міста. І не дай Бог їй виплеснутись на чиюсь плебанію, бо то вже буде інтернаціональний скандал.
У Львові переважно праві бакланять лівих поруч з рекламою про роботу на постійній основі.
З комуняками тут воюють не гіляками (як про це співають у страшних піснях), а звичайною зеленкою, діамантово-зеленим розчином для різних запальних процесів.
Не дивно, що у тих анонімних переписках на вулицях Львова інколи трапляються дивні метаморфози і хтось також анонімний легко перетворює праве надобраніч у виклик усій білій расі.
У тих обопільних замутах дуже часто страждають місцеві поліцаї, яких дуже легко образити ось таким дитячим меседжем.
Також у хаосі тих анонімних розкумарів часто страждає хтось зі влади, якась невинна вівця, яку віддали вовкам у зуби. Саме про таку можливість і свідчить це лавкове оголошення навпроти державницької будівлі.
Агресії стає так багато, що навіть факи вже стають чимось таким дитячим і звичайним, бо у слові "падлюки" чомусь ввижається слово "малюки". І хіба це не злий оскал дорослого світу усім дитячим мріям та фантазіям?
Агресії та натяків на щось заборонене так багато у місті, що на неї відразу реагують ті, хто і має реагувати першим – копірайтери. Ось так на хвилі стадіонного бану й з'являються такі реклами.
Але агресії мало правих та лівих, середніх та вказівних. Їм потрібні усі. Навіть хіпстери – це злі та набундючені істоти. Саме про них читає Oxxxymiron у треці "Тентакли": "Но вы все натуре тонкие, не так ли? Вам бы только киноплёнки, Канны, громкие спектакли". І саме від них просуваються у маси такі культурні тероризми.
Ось це вже реальний меломанський натяк (і навіть втик та дісс) ганста-реперу (і не тільки) Dr. Dre, який ось вже 13 років не може випустити свій альбом "Detox" і всі вже бояться, що це буде якась китайська демократія.
Після таких праведних трудів у скеруванні своєї агресії на потрібні стіни та вулиці інколи може приходити ось таке протрезвіння та шкодування за теплим Львівським морем, яке б мало плескатись на території Левандівки.
Бо якби Львову так заканало з морем (а не якимись канавами), то б усі мешканці славного міста відчували себе маленькими принцесами і не потребували жодних союзів.
А поки море не буде хвилюватись на території Левандівки, то й буде уся та агресія галопувати на Львові та показувати усім народам свою металеву козу.
Далі ще буде