Львівські нові медіа: Від Postpaper до Труби

Чим зараз займається співавтор медіа-проекту Postpaper Максим Асафатов та яким був його досвід просування урбаністичного медіа у Львові

Проект Максима Асафатова та Марічки Закалюжної Postpaper пам’ятають, мабуть, усі львів’яни, що цікавляться урбанізмом в усіх його проявах.

Варіанти зустрілися з Максимом та детально розпитали його про новий проект Труба і про те, чому закрився попередній.

Видання Postpaper, яке проіснувало один рік, стало першим львівським медіа, повністю спеціалізованим на урбан-тематиці. Звісно, багато в чому воно повторювало формати вже давно існуючих зарубіжних видань, зокрема, російських. Але при цьому воно склало стандартні підходи у свій власний набір, створивши певний індивідуальний стиль, – акцент на інформованості, а не розважальності, фокус на тих, а не інших подіях.

Як пояснив сам Максим, проект зрештою закрився, оскільки не вдалося досягти потрібної монетизації. Праця над виданням залишалася практично волонтерською. Postpaper писав про цікаві багатьом львів’янам речі, однак, цільове середовище було все-таки малоперспективним у бізнесовому сенсі – тут крутилося замало коштів, щоб забезпечити фінансову підтримку супутньому медіа.

Хоча, в усьому іншому, на думку Максима, можна говорити і про певний успіх:

"На рівні волонтерства цей наш проект вдався. Ми познайомились з купою людей, справді приємно і з користю проводили свій час. Гадаю, можна стверджувати, що Postpaper багато в чому посприяв появі групи 109. Хоча з точки зору бізнесу, це не спрацювало. Був контент, який дуже добре вистрілював, але монетизувати його було важко.

Чесно кажучи, мені дуже бракувало критики нашого видання зі сторони, з боку інших медіа. За весь час існування Postpaper була єдина згадка про нас – власне, на Варіантах (Була ще друга згадка, - Варіанти). Там наше видання назвали проектом Садового. Ну хоч так.

Втім, я таки вважаю, що нам вдалося збурити львівське медійне середовище. Ми почали писати про теми, які раніше, якщо і висвітлювались, то лише побіжно. Пам’ятаю, як ми написали про ревіталізацію першого дворика на Підзамче. Тоді цим зацікавилися лише ми. А вже коли розпочалися перетворення другого дворика – прийшли вже журналісти й інших видань".

Зрештою, коли Максим та Марічка зрозуміли, що й далі займаються волонтерством, було вирішено перезапустити Postpaper.

Нові сподівання покладались на висвітлення ширшої тематики креативних інустрій в Україні. Однак, після невеличких досліджень та "проб грунту" стало зрозуміло, що такої індустрії в прямому значенні у нас ще не існує. У тому, що є, зайнята ще дуже мала кількість людей. Усе тримається або на грантах, або на "батьківських капіталах", пояснює Максим. Або на надзвичайному ентузіазмі окремих особистостей.

Перезапуск Postpaper’а відклали на невизначений термін. Тоді як натомість, намалювалася ідея Труби – нового способу розповідати довгі історії, який поки що, судячи з усього, не має прямих аналогів.

Новий задум виник у процесі спілкування з людиною, відповідальною за відкриття коворкінгу Бетаплейс Андрієм Меаковським. Максим та Андрій намагалися намагалися дати відповідь на запитання, яке для себе сформулювали так – "як можна зацікавити ширшу аудиторію історіями про вітчизняний урбанізм та ентузіастів-креаклів?"

Максим розповідає – "В польоті фантазії згадали квестові форматі, популярні, наприклад, у літературі – тексти, які можна починати читати з різних місць. Павич, Кортасар… Андрій теж пригадав досівські ігри, популярні в 1990-х - програми, з якими потрібно було спілкуватися, відповідати на запитання. І від твоїх відповідей залежав наступний перебіг подій. Цей момент нам видався перспективним, адже давав змогу комунікувати з читачем.

Ми договорились тоді й до того, що лонгрід – це формат великого шосе, магістралі з пункту А в пункт Б – 3- чи 40 тисяч знаків - це довгий шлях і не всі мають час чи бажання пройти його до кінця. Поданий матеріал може бути цікавим, але не обов’язково змушувати читачів проходити увесь шлях до кінця відразу. Можна розбити його на кілька частин.

Так, з усіх цих думок виникла ідея великого тексту, який би був не магістраллю, а парком з багатьма різними доріжок, якими можна ходити у той чи інший спосіб.

Ми назвали його Труба – на честь старої заставки Windows, яка виглядала як рух трубою, із всілякими звивинами та несподіваними поворотами".

З цією ідеєю друзі вирішили податися на Media Hack Weekend – хакатон, який організовувався телеканалом 1+1 у жовтні минулого року. Зібрали ще сімох однодумців, до яких вже на хакатоні додалося ще 4 людей. За три дні збірна команда створила кістяк проекту Труба.

Напрацювання стосувалися певної платформи, на базі якої можна було б створювати багатоваріативні та інтерактивні історії, та самого контенту. Пробну версію вирішили присвятити самому хакатону.

Так з’явилась історія про "Пригоди Аліси на Media Hack Weekend".

В межах самого хакатону довершити її не встигли, однак, вона потрапила у шорт-ліст.

В чому суть нового формату?

"Загалом, ми шукали спосіб розповісти історію цікавіше, який би дозволяв залучати справді широку адуиторію. Труба дозволяє використовувати будь-які форми контенту – текст, відео, аудіо, зображення. Головне, що ц ньому є – варіативність та інтерактивність. Для того, щоб просуватись далі, потрібно відповідати на запитання. Твій вибір є значимим і визначає твій подальший унікальний шлях прочитання історії. Це дозволяє створювати певні сюрпризи та нестандартні ситуації.

Ми пробуєм працювати з обізнаністю читача. Наприклад, задаємо питання – "чи знаєте ви що таке хакатон?" Адже, для обізнаної людини можна починати вже з головного.

Наша історія про хакатон має 40 тисяч знаків, але найкоротший шлях тут складає 6-7 тисяч. Кожен обирає, як йому зручніше".

Готова історія-прототип про Алісу вже висить в інтернеті. Однак, Максим та Андрій все ще пробують знайти для свого дітища оптимальне використання. Багато, хто радив їм зайнятись створенням промо-сторінок для певних сторінок. Проте, Максим вважає, що Труба має ширший потенціал.

Поки що думають у двох напрямках.

Перший – створення загальної платформи, яка б дозволяла усім охочим створювати свої власні "труби". Тобто, шаблонізувати механізм створення подібних історій. Організатори хакатону, представники телеканалу 1+1 вже висловили готовність вкластися у таку платформу.

Інший шлях – розвивати далі створення складних історій, які б дозволяли читачам якнайповніше переживати досвід інших, буквально занурюватись у нього.

Переглянувши статистику, Максим виявив, що на залучення аудиторії Труба працює майже досконале – історія переглядів має лише 3% відмов. Тут справді спрацьовує ігровий момент. Натиснувши кнопку старт, читач зачіпляється за цікавість – а що там далі?

Втім, головною проблемою залишається витрата ресурсів на створення однієї такої історії. Адже, тут потрібно передбачити та прописати найрізноманітніші варіанти, а це вимагає принаймні часу.

Так чи інакше, Труба виглядає доволі цікавою медійною штучкою та прекрасно демонструє як на наших очах, львівські ентузіасти креативної індустрії створюють щось нове та оригінальне.

Тобто, процес іде.