Фейкові юкреніанси

Гаджети вдосконалюються, а люди – деградують. Про це президент Ніксон казав ще у першій серії 7 сезону серіалу Mad Men, а вже у шостій серії, Меган, дружина Дона Дрейпера, вишивала на кухні в українській вишиванці. Це має бути застережним знаком для фейкових українців з проекту The Ukrainians.

Чи буває на світі такий збіг? Можливо, що Сам довготерпеливий Бог промовляє до фальшивих українців із закликом спам'ятатись, покаятись, навернутись та стати на путь істинну. Два хлопчика та одна дівчинка сподвизались на ниві геополітичної кон'юнктурки з її пропагандою правильних істин. У фейкових юкреніансів благородна мета – засвітитись бомбочкою у цей нелегкий час боротьби за виживання, вирватись з цього болота у широкий світ, на багатші села.

А перед виходом на багатші село проект The Ukrainians міг би проінформувати співчутливу громаду про узгодження свого бренду з брендом пост-панкової команди The Ukrainians, організованої колишнім учасником The Wedding Present Пітером Соловкою. Тим більше, що британський пост-панк якось мало узгоджується з супутниковістю фейкових юкреніансів таким тоталітарним структурам, як секта Садового в області пропаганди чарівної казочки.

Проект The Ukrainians хоче подолати набридливі чутки про українські жертви та українських страждальців й показати успішних, креативних, відповідальних та оптимістичних укрів, але що таке їхні аматорські інтерв'ю, як не заявки на ниття, рожевенькі соплі розмазані пухкенькими щічками. Цим вони нагадують веселкове белькотіння вагітної вчительки молодших класів у фільмі Пон Джунхо Крізь Сніг, яка під час роздачі святкових яєць почала прицільно валити з автомата (що лежав під яйцями) усіх інакодумців.

Вселенському пафосу локальної обмеженості фейкових юкрів добре у створених ними ілюзіях. І якщо вже навіть святі Guns' N Roses двічі шедеврально заповідали користуватись своїми ілюзіями, то вже якось немилосердно вимагати в убогих духом більше, ніж вони можуть. Хочуть малятка бавитись ілюзіями – будь ласка та смачного. Тим більше у країні всепереможного постмодернізму, а щобільше – у карнавальному Львові. Але ж яке маніакальне у них бажання читати моралі. Уся проблему проекту The Ukrainians у ворожнечі між формою та змістом.

Це як іти вузенькою вуличкою Ференца Ліста, і вже десь за орлом, ближче до Коперніка, почути за спиною всю акустику того, як повертає авто, вікна якого прокачують баси якогось модного репу. Іти в очікуванні якоїсь фірмової тачки. І тут авто починає обганяє, і ти лівим оком бачиш, тричі тьху на вашу землю, що це вишнева дев'ятка. Вишнева дев'ятка приснопам'ятного колективу Комбінація.

Тобто, у The Ukrainians – дизайн 21 століття, а мислення – як в 90-х роках минулого сторіччя. Карнавалячи євангельську притчу – у нові бурдюки треба виливати молоде вино, бо інакше – капут, інакше – The Ukrainians. У них нова форма, але мислення десь на рівні районних газет. Вони тільки думають, що вміють.

Доктор Хаус казав, що любити та думати, що любиш – це аналогічні речі, але у нас дещо інший випадок. Тут на допомогу The Ukrainians може прийти нещодавній редизайн західнету (ще однієї посестри з секти Садового). Форма ніби прогресивна, але наповнення – десь з палеоліту (якраз для пропаганди). Форма з претензією на інтелектуальність, але контент – рідкісна фігня (якраз для пропаганди). Підозри про такий психічний конфлікт у середовищі фейкових юкреніансів почали виникати ще на стадії перегляду відео ЗІКу, де Прокопишин так невпевнено намагався згадати хто ж така Пахльовська, а Бєглов (персональний фанат Ліни Костенко) так театрально намагався збагнути усю її знаменність для навколишнього середовища.

Може, вони ще не знають, хто такі Кучерявий, Котик і Неборак? Тут нещодавно, ще була надія, що нові медіа, що всі ті блогери зможуть протистояти брехливим та маніпулятивним ЗМІ, але вони ще швидше впали у заангажованість та примітив. Ситуація у The Ukrainians така, що від музики (Джамала, Морозов, Сильвестров) вони далекі настільки, наскільки це взагалі можливо. Давати у такому форматі такий примітив (особливо зі Сильвестровим) – це справді рівень Вісника Полтви. Коли ж вони доходять до секти Садового (Грицак, Глібовицький, Гудзяк, Сус), то там розпочинається джинса звичайна у всій красі піарного вилизування.

The Ukrainians – це кітч, який за словами їхнього улюбленого Кундери, не помічає гівенця. І така попсова халтурка The Ukrainians чудово вписується в українську ситуацію сентиментальних маніпуляцій зі жлобським патріотизмом (тут навіть можна перейти на персоналії та згадати універну команду Тараса Прокопишина). Парафіяльний сказ у країні настільки розрісся, що попса Океану Ельзи чомусь вважається інтелектуальним продуктом (і це ще за живого інтернету та сотнях нових альбомів щодня). Халтурка екранного задрота Майкла Щура настільки бездарна, що чомусь вважається смішною. Він не може нормально до купи звести два цікавих ролики, але їздить та читає лекції про якесь псевдохуліганство

Парафіяльний сказ настільки великий, що The Ukrainians уподібнюються !Фесту з їхньою новою формою, але халтурним наповненням, що чомусь вважається креативом. Парафіяльний сказ настільки есхатологічний, що The Ukrainians якось так дуже мило уникають запитань про антихристиянську поведінку гарнізонної ісусочки. А як же скандал з підземеллям Равлика та джинсою Марічки Паплаускайте, де Сус – білий та пухнастий херувимчик, а Юрій Гайда – ледве не Синя Борода?

Немає що сказати чи потрібно підняти рейтинги – врятує футболка "Путін – хухло" (приклад Дроздова). Не знаєш (не вмієш) писати – врятує футболка "Путін – хухло" (приклад Матіос). Логічно, що те, що починалось як панк зійшло на пси. На цьому етапі "Путін – хухло" – це такий ж жлобізм, як і футболки "Дякую тобі Боже, що я не москаль" чи ще більш  ідіотичне "Поцілуй мене, бо я українка".

У такому форматі The Ukrainians – це гламурний жіночий журнальчик. Але навіть у жіночих журналах, за яскравою обкладинкою, великими шрифтами та строкатими ілюстраціями, є декілька сторінок про те, як правильно за член потриматись, чи про те, прости Господи, як спокусити власного чоловіка. Навіть у гламурних журналах для домогосподарок пишуть про різні сексуальні фішки, іграшки та феляції. Але у фейкових юкреніансів такого не має, The Ukrainians – це гламурний журнал для побожних господарочок, де заборонені будь-які згадки про заборонене. Був колись у старому ПіКу матеріал про класифікацію сучок і там побожна сучка вважалась найбільш паразитною (навколо саме цієї теми розгортаються перипетії серіалу Фарго).

Тому The Ukrainians – це гламурний журнал для побожних сучок. У Львові вже є подібний журнальчик Кана. Навіть у Коломийсько-Чернівецькій єпархії УГКЦ є щось подібне, сайт Духовний дзвін. Ось яку єресь вони пишуть чи передруковують у статті "Християнський погляд на статеві стосунки у подружжі" про причини адюльтерів: "Чому багато чоловіків зраджують своїм дружинам? Думаєш, тому що знаходять когось красивішого? Часто зовсім не тому. Він тікає до іншої, тому що знаходить у неї поступливість і визнання, яких не отримує від своєї дружини".

Тут би мало б лунати щось з південного репу про пуссі, але у їхніх плачах та скреготі зубів так мало щастя, що для них звучить хіт "Ariel" з нового альбому британців Anathema.