The Ukrainians

Фейкові юкреніанси

олександр ковальчук,  26 червня 2014

Допотопний проект трьох львівців (та львівочок) розпочинає білими і програє.

Гаджети вдосконалюються, а люди – деградують. Про це президент Ніксон казав ще у першій серії 7 сезону серіалу Mad Men, а вже у шостій серії, Меган, дружина Дона Дрейпера, вишивала на кухні в українській вишиванці і це має бути застережним знаком для фейкових українців з проекту The Ukrainians.

Бо чи буває на світі такий збіг? Можливо, що Сам довготерпеливий Бог промовляє до фальшивих українців із закликом спам'ятатись, покаятись, навернутись і стати на путь істинну. Два хлопчика та одна дівчинка сподвизались на ниві геополітичної кон'юнктурки з її пропагандою правильних істин. У фейкових юкреніансів благородна мета – засвітитись бомбочкою у цей нелегкий час боротьби за виживання, вирватись з цього болота у широкий світ, на багатші села.

А перед виходом на багатші село проект The Ukrainians міг би проінформувати співчутливу громаду про узгодження свого бренду з брендом пост-панкової команди The Ukrainians, організованої колишнім учасником The Wedding Present Пітером Соловкою.

Тим більше, що британський пост-панк якось мало узгоджується з супутниковістю фейкових юкреніансів таким тоталітарним структурам, як секта Садового та УКУ в області пропаганди чарівної казочки. Проект The Ukrainians хоче подолати набридливі чутки про українські жертви і українських страждальців та показати успішних, креативних, відповідальних та оптимістичних укрів, але що таке їхні аматорські інтерв'ю, як не заявки на ниття, рожевенькі соплі розмазані пухкенькими щічками.

Цим вони нагадують веселкове белькотіння вагітної вчительки молодших класів у фільмі Пон Джунхо Крізь Сніг, яка під час роздачі святкових яєць почала прицільно валити з автомата (що лежав під яйцями) усіх інакодумців.

Вселенському пафосу локальної обмеженості фейкових юкрів добре у створених ними ілюзіях, якби сказали в УКУ – комфортно. І якщо вже навіть святі Guns' N Roses двічі шедеврально заповідали користуватись своїми ілюзіями, то вже якось немилосердно вимагати в убогих духом більше, ніж вони можуть.

Хочуть малятка бавитись ілюзіями – будь ласка і смачного. Тим більше у країні всепереможного постмодернізму і тим більше – у карнавальному Львові. Але яке маніакальне у них бажання читати моралі (характерна ознака секти Садового та УКУ). Уся проблему проекту The Ukrainians у ворожнечі між формою та змістом.

Це як іти вузенькою вуличкою Ференца Ліста, і вже десь за орлом, ближче до Коперніка, почути за спиною усю акустику того, як повертає авто, вікна якого прокачують баси якогось модного репу. Іти і не озиратись в очікуванні якоїсь фірмової тачки. І тут авто починає обганяє, і ти лівим оком бачиш, тричі тьху на вашу землю, що це вишнева дев'ятка. Вишнева дев'ятка приснопам'ятного колективу Комбінація.

Тобто, у The Ukrainians – дизайн 21 століття, а мислення – як в 90-х роках минулого сторіччя. Карнавалячи євангельську притчу – у нові бурдюки треба виливати молоде вино, бо інакше – капут, інакше – The Ukrainians. У них нова форма, але мислення десь на рівні газети Високий Замок. На рівні Галі Гузьо, яка думає, що щось шарить у культурі, чи Каті Сліпченко, яка думає, що щось вміє писати про кіно. Вони тільки думають, що вміють.

Доктор Хаус казав, що любити і думати, що любиш – це аналогічні речі, але у нас дещо інший випадок. Тут на допомогу The Ukrainians може прийти нещодавній редизайн західнету (ще однієї посестри з секти Садового). Форма ніби прогресивна, але наповнення – десь з палеоліту (якраз для пропаганди). Форма з претензією на інтелектуальність, але контент – рідкісна фігня (якраз для пропаганди).

Підозри про такий психічний конфлікт у середовищі фейкових юкреніансів почали виникати ще на стадії перегляду відео ЗІКу, де Прокопишин так невпевнено намагався згадати хто ж така Пахльовська, а Бєглов (персональний фанат Ліни Костенко) так театрально намагався збагнути усю її знаменність для навколишнього середовища.

Може, вони ще не знають, хто такі Кучерявий, Котик і Неборак? Тут нещодавно, ще була надія, що нові медіа, що усі ті блогери зможуть протистояти брехливим та маніпулятивним ЗМІ, але вони ще швидше впали у заангажованість та примітив. Принаймні, ще знали про що пишуть Zavtra.fm та інколи адекватні матеріали можуть ще давати у Postpaper (хоча, схоже, що й за ними вже стоїть !Фест та секта Садового).

Ситуація у The Ukrainians така, що від музики (Джамала, Морозов, Сильвестров) вони далекі настільки, наскільки це взагалі можливо. Давати у такому форматі такий примітивізм (особливо зі Сильвестровим) – це справді рівень Високого Замку.Коли ж вони доходять до секти Садового (Грицак, Глібовицький, Гудзяк, Сус), то там розпочинається джинса, звичайна  заказуха у всій красі піаристичного вилизування.

Тому, усе схоже на те, що й The Ukrainians ще від своїх початків успішно заточені під оргію лузерства місцевих ЗМІ, яку так красиво описав Костя Смолянінов у своєму ФБ.



The Ukrainians – це кітч, який за словами їх улюбленого Кундери, не помічає гівна. І така попсова халтурка The Ukrainians чудово вписується в українську ситуацію сентиментальних мапіпуляцій зі жлобським патріотизмом (тут навіть можна перейти на персоналії та згадати універну команду патріотичних жлобів Тараса Прокопишина).

Парафіяльний сказ у країні настільки розрісся, що попса Океану Ельзи чомусь вважається інтелектуальним продуктом (і це ще за живого інтернету та сотнях нових альбомів щодня). Халтурка екранного задрота Майкла Щура настільки бездарна, що чомусь вважається смішною. Він не може нормально до купи звести два цікавих ролика, але їздить та читає лекції про якесь псевдо-хуліганство (схильність задротів до піару на хуліганці почала простежуватись вже у Винничука). Розмови про хуліганство у тоталітарному УКУ можуть бути, хіба що застереженням нерозумним малятками від прогулянок у небезпечній Африці.



Майкл Щур навіть матюкається кон'юнктурно, лише для малолітних тьолочок. Але тьолочки лахають і дають, дають і лахають. І схоже, що Ніцше й справді був правий, коли писав, що до баби треба йти з дрючком, як і заповідав про столітнє нерозуміння цієї великої істини сам Заратустра. Механізм і наслідки цієї методи були чудово продемонстровані Кроненбергом у фільмі про Юнга, Фройда та чужу щелепу Кіри Найтлі.

Парафіяльний сказ настільки великий, що The Ukrainians уподібнюються !Фесту з їх новою формою, але халтурним наповненням, що чомусь вважається креативом. Парафіяльний сказ настільки есхатологічний, що The Ukrainians якось так дуже мило уникають запитань про антихристиянську поведінку гарнізонної ісусочки. А як же скандал з підземеллям Равлика та джинсою Марічки Паплаускайте, де Сус – білий та пухнастий херувимчик, а Юрій Гайда – ледве не Синя Борода?

Парафіяльний сказ настільки сотеріологічний, що у Гудзяка, чужинця у цьому краю, який завжди цікавився піаром, але так по-єзуїтськи уникав вирішення студентських проблем, навіть не запитують про кількість грошей від заарештованого Фірташа. Навіть не про кількість лаве, а про кількість разів. Так Фірташ давав УКУ лише раз, як інформується офіційно, чи давав декілька разів, як повідомляється неофіційно?

А заяви про неіснуючих лідерів з УКУ – це взагалі маразм, що у такому віці може бути небезпечним симптомом, бо так пієтет піїта Бєглова може дуже швидко пристати на пієту. У такому навколишньому формалізмі головне вчасно закосити під неоднозначного героя (як це робить Грицак) і ніхто вже не побачить різниці між фейком та тру.

Немає що сказати чи потрібно підняти рейтинги – врятує футболка "Путін – хухло" (приклад Дроздова). Не знаєш (не вмієш) писати – врятує футболка "Путін – хухло" (приклад Матіос). Логічно, що те, що починалось як панк зійшло на попси. Кожен ідіот може тепер кричати "Путін – хухло", а це нічого, що Путина – не существует?На цьому етапі "Путін – хухло" – це такий ж жлобізм, як і футболки "Дякую тобі Боже, що я не москаль" чи ще більш  ідіотичне "Поцілуй мене, бо я українка".

У такому форматі The Ukrainians – це гламурний жіночий журнальчик. Але навіть у жіночих журналах, за яскравою обкладинкою, великими шрифтами та строкатими ілюстраціями, є декілька сторінок про те, як правильно за член потриматись, чи про те, прости Господи, як спокусити власного чоловіка.

Навіть у гламурних журналах для домогосподарок пишуть про різні сексуальні фішки, іграшки та феляції. Але у фейкових юкреніансів такого не має, The Ukrainians – це гламурний журнал для побожних господарочок, де заборонені будь-які згадки про заборонене. Був колись у старому ПіКу матеріал про класифікацію сучок і там побожна сучка вважалась найбільш паразитною (навколо саме цієї теми розгортаються перипетії серіалу Фарго).

Тому The Ukrainians – це гламурний журнал для побожних сучок. У Львові вже є подібний журнальчик Кана. Навіть у Коломийсько-Чернівецькій єпархії УГКЦ є щось подібне, сайт Духовний дзвін. Ось яку єресь вони пишуть чи передруковують у статті "Християнський погляд на статеві стосунки у подружжі" про причини адюльтерів: "Чому багато чоловіків зраджують своїм дружинам? Думаєш, тому що знаходять когось красивішого? Часто зовсім не тому. Він тікає до іншої, тому що знаходить у неї поступливість і визнання, яких не отримує від своєї дружини".

Поступливість? Шо за нах у 21 столітті? Напевне це та поступливість, з якою дівчатка з УКУ причитали та заламували руки у той історичний момент, коли їх нагло настигла звістка про те, що Борис Гудзяк вже ніколи не зможе своєю безсмертною природою заповнити усю глибину, ширину та висоту їх ерогенних чертогів, бо вирішив присвятити усі свої члени тільки нареченому Ісусу. Дівиці плакали і гвалтували повітря нерозтраченими вібраціями своїх глибоких горлянок. А деякі й досі, навіть у цивільному стані обвінчаної пошлюбленості, погідним та лагідним рухом згадають усі його потенційні принади, роздрочуючи свої старі рани.

Тут би мало б лунати щось сучкам про сучок з південного репу про пуссі, засоси та відсоси. Але у їх плачах та скреготі зубів так мало щастя і тому для них звучить хіт "Ariel" з нового альбому британців Anathema. А беззубе місто Лева може згадувати, як воно перетворилось з лева Господнього на діснеївську Русалоньку.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.