Майже рок притрушених текстів та абсурдної атмосфери з Дніпра.
Дебютний альбом гурту лис та пес мусів би вийти на Андрія, хоча закінчення святкового періоду він також вдало підсумовує своїми збитками.
Збитошний настрій дніпровського гурту тяжіє до ретро-року, а от вже глумиться він поміж іншого з цілком сучасних гуртів в Україні. Щось подібне вже давно варто було очікувати на тутешніх теренах.
У своєму змішаному натхненні гурт лис та пес насамперед згадує Led Zeppelin, Jimi Hendrix та Black Sabbath. Якщо ж послухати їх трохи ближче, то можна пригадати ще й Primus, Audioslave, The White Stripes чи The Mars Volta. Може навіть й Нірвану.
Це ціле шоу з притрушених текстів та абсурдної атмосфери. Періодичне пришестя вокалістки лише посилює цей сюрний градус. Своєю розхристаною хуліганкою з чогось такого вони нагадують раннього Олега Скрипку ("схоже на рок").
У його тілі вони вдало стібуть нинішню пропаганду життєрадісного ідіотизму від Drevo зі свого дніпровського боку ("забула"). З таким артистичним настроєм у нинішній градації в Україні вони б мали бути десь між гуртами пропаща сила та Сльози каблука.
Таке поводження десь трохи збиває з того гардроку, альтернативи та психоделії певний потяг до пафосних моментів, щоб на мить звернути навіть у серф ("свинцевий булелет"). То тут, то там на альбомі можна зустріти розсипані збитки над Вакарчуком, наче нині Андрія, а не січень місяць.
Остаточно цей кашмірний кошмар наздоганяє ОЕ на кавері "ластівка з мого міста", де лис та пес додають чогось такого у трек, чого у Вакарчука там ніколи чомусь не було. Хоча, власне, сам текст пісні там аж пищав, так просився на щось подібне (замість чогось прісного). Оживляти розслаблене після свят – то завжди цікава місія.