Мар'яна Куземська про нову культурну стратегію Львова

Учасниця робочої групи із створення стратегічного документу, що визначатиме офіційні культурні пріоритети нашого міста, пояснює його суть та значення

Схоже, що вже незабаром місто Львів отримає свою цілісну Культурну стратегію. 

Упродовж останніх років робоча група із представників різних культурних середовищ намагалася випрацювати відповідний документ, який би фіксував існуючі недоліки у сфері культури та пропонував магістральний напрямок руху. 

Нещодавно праця була фіналізована і проект Культурної стратегії Львова буде спрямований на розгляд депутатських комісій.

В очікуванні оприлюднення офіційного документу Варіанти зустрілися із координаторкою робочої групи Мар'яною Куземською та розпитали її про деталі напрацьованого наразі проекту.

Історія із стратегією тягнеться вже доволі довго. Чи вже дійсно можна говорити про фінал?

Процес визначення культурної стратегії Львова йшов ще з 2011 року. Перед тим вже були напрацювання від Центру культурного менеджменту, але той варіант тоді так і не прийняли. І все почали практично наново.

До справи у різні періоди долучалися кілька груп, зокрема мистецька рада "Діалог", група "Гроно", "Інститут міста" проводив відкриті сесії стратегічного планування з усіма зацікавленими.  Втім, останні два роки робота відбувалась вже у досить обмеженому колі – була створена робоча група з редагування остаточного варіанту тексту стратегії. До неї входили я і Тарас Гаркавчин від "Інституту міста", Зоряна Рибчинська, яка доєдналась до нас на той час як доцент кафедри філософії і мистецтв ЛНУ, а згодом і як завкафедри культурології УКУ, ще громадська активістка Ірина Янів, Юля Хомчин – від Мистецького об’єднання "Дзига", а також і як секретар депутатської комісії з культури, Управління культури представляли спочатку Ірина Магдиш, а потім Михайло Мороз та його заступниця Богдана Брилинська.

На даний момент вже фактично написаний основний текст стратегії. Його ще мають розглянути кілька депутатських комісій. На цьому етапі можуть з’явитися певні зміни, але, сподіваюся, вони вже будуть незначними. А тоді стратегія буде винесена на сесію міськради і після затвердження стане офіційним документом, на який можна буде покликатися і на основі якого можна буде реалізовувати різні програми.

Про що і про кого йдеться у стратегії?

Наше бачення полягало у тому, щоб створити не просто дороговказ для подальшої діяльності Управління культури чи інших офіційних установ, підпорядкованих міськраді. Нам йшлося про окреслення стратегії розвитку культури цілого міста.

У систему зацікавлених сторін ми намагалися включити якомога більше áкторів – митців, які діють на усіх можливих рівнях, формальних і неформальних, представників громадських організацій чи ініціатив, що не мають офіційного статусу, культурних інституцій та закладів культури. До визначення інституцій підходили доволі широко. Наприклад, таке явище як "Дзига" – формально це НГО, але вона діє достатньо довго і систематично, щоб її можна було назвати інституцією, яка вже є передавачем певних традицій.

Це також заклади освіти, які виховують аудиторію та відповідні кадри.

Ми намагалися охопити усіх суб’єктів культури, окрім, умовно кажучи, кінцевих споживачів. Àкторів, які діють, а не лише споживають.

І, звичайно, органи міської влади, які певним чином регламентують культурне поле. А ще бізнес – адже, ми б дуже хотіли, аби, по-перше комерційні актори долучалися до усіх культурних процесів, а по-друге, аби вони були свідомими того, що культура для них не є ресурсом, який береться нізвідки. Ні комп’ютерні ігри, ні концептуальні назви ресторанів, так би мовити, не з’являються з повітря самі собою. Це культура і це потрібно визнавати.

Таким чином, бізнес теж безпосередньо взаємодіє з культурою – черпає з неї і впливає на неї.

Яку ми ставимо мету. Зацитую нашу місію, там у нас є одне складне і ємке речення:

"Перетворити місто у дієве культурне середовище, через  розвиток відкритої, відповідальної спільноти, що творить нові ідеї через активні культурні практики, зберігає і переосмислює спадщину".

Мабуть, трохи складна для сприйняття конструкція, але у нас були баталії за кожне слово.

Наголос у нас йде на розвиток спільноти через культурні практики і спадщину. Також ми сформулювали візію того, чим є для нас культура у Львові. Погодилися на тому, що це, передусім, спільнота. Ми наділили її такими атрибутами: солідарна, відповідальна, креативна спільнота, у якій є місце для кожного. 

"Культура у Львові – це солідарна, відповідальна та креативна спільнота, у якій є місце для кожного. Ми бачимо Львів як місто культурних традицій, що живлять творчу свободу, місто актуальної спадщини, яку спільнота переосмислює, розвиває та передає наступним поколінням. Львів – це приязні середовища для життя, творчості та культурних інновацій".

Трохи утопічне формулювання...

Це візія спільноти "на виріст" – своєю стратегією ми намагаємося сформувати саме таке середовище. Ми усвідомлюємо, що у Львові дуже багато культурних середовищ і усі вони дуже різні, але нам йдеться про те, щоб якомога краще реалізувати їхній потенціал.

І місія, і візія у стратегії повинні бути трохи ідеалізовані і являти образ "світлого майбутнього", до якого можна прагнути. Суть стратегії у окресленні кроків, потрібних для досягнення такого майбутнього. Щоб йти кудись, варто мріяти.

Але чому саме солідарність та відповідальність як головний фокус? Можливо, різним культурним акторам у Львові і так добре – на своїх "острівцях"? Навіщо їх обов’язково сполучати у одну спільноту?

Питання солідарності, звичайно, є доволі неоднозначним. Очевидно, що не всі можуть і повинні бути однаковими у своїх поглядах на культуру. Але нам йшлося про взаємну підтримку. Тобто, якщо є умовні шахтарі чи лікарі чи вчителі, які можуть спільно виступати на захист своїх прав, то з нашими діячами культури усе виглядає трохи проблемно. Тому ми додали такий, скажімо, соціально-спрямований акцент на комунікації, на творенні спільного комунікативного поля, аби відмінності не гальмували, а сприяли розвитку.

Тому, одним із наріжних каменів стратегії є комунікація. А ще – партисипація-участництво, освіта і реформування культурних політик. Цей перелік, можливо, звучить трохи неоднорідно і об’єднує речі різної ваги. Але важливо, що центральною тут є комунікація. Від неї вже вибудовується решта. Через комунікацію ми можемо домовитися про все важливе.

Пишучи стратегію, ми виходили з того, що наразі є найбільш важливим, чого найбільш гостро бракує. Намагалися сформулювати загальний підхід до поточних проблем. Тому, стратегія, наприклад, не є галузевою. Ми тут не говоримо окремо про театр, кіно чи бібліотеки, а визначаємо напрямки актуальні для всього.

Виходячи із сучасної львівської ситуації, визначили 5 стратегічних цілей на довготермінову перспективу – децентралізація культури, відповідальне ставлення до культурної спадщини, інноваційна міждисциплінарна культурна освіта, культура як простір діалогу і ефективне фінансування та управління.

В межах кожної стратегічної цілі прописали також конкретніші операційні цілі. Візьмемо для прикладу децентралізацію культури. Що тут потрібно конкретно? Щоб для мешканців не становило труднощів дістатися до закладів культури, щоб вони були доступними. Управління культури досить ефективно з цим працює. Зокрема, розвивають ресурс бібліотек як культурних центрів, що розташовані у кожному районі.

Говорячи про доступність, я не маю на увазі лише зниження цін чи роботу лише із популярними напрямками. Йдеться про те, щоб більше людей вважали себе залученими до культури, щоб не вважали, що культура - це суто сфера розваг чи якась необов’язкова річ, чи річ, доступна лише для обраних.

Щоб усі мали можливість вибору і мали знання і адекватне поняття про це.

А яка з цим проблема сьогодні?

Останнє дослідження із споживання культурних продуктів у Львові, яке проводив Інститут міста у 2012 році, засвідчило показову тенденцію – респонденти мали не дуже реалістичне уявлення про ціни на культурні заходи. Люди або думали, що культура – це занадто дорого для них, або навпаки – вважали, що вона взагалі має бути безкоштовною.

Фінансування культури – це окреме питання. Але, для того, аби культура могла нормально розвиватися львів’яни мають усвідомлювати, що вона теж має ціну. Інша річ, що ця ціна може виражатися у дуже різний спосіб. Наприклад, є поняття непрямої оплати – коли, приміром, у кав’ярні відбувається подія, безкоштовна за рахунок того, що відвідувачі купують каву.

І важливо, щоб потенційні споживачі культури сприймали різні варіанти підтримки культури і не ставили перед собою надуманих вимог чи бар’єрів.

Також можна говорити про різні проблеми стосовно середовищ. Дуже часто відбувається протиставлення бюджетних установ та недержавних організацій. Дуже часто вони між собою конкурують та сприймають один одного як не те, щоб ворогів, але як чужих.

Тоді як вони могли успішно допомагати та підтримувати одні одних. Адже, бюджетні установи в силу тих чи інших причин завжди потребують кваліфікованих і вмотивованих працівників. Таких людей багато у недержавних інституціях. А їм, у свою чергу, бракує таких ресурсів, як приміщення. Тому, тут є місце для взаємно вигідної співпраці.

Ми б хотіли, щоб бюджетні заклади були відкритими для співпраці із людьми ззовні, для експериментів, цікавих і глядачам, і акторам.

Ми маємо багато прикладів такої співпраці. Взагалі, цю стратегію ми писали аж ніяк не з космосу. Більшість закладених туди рекомендованих кроків та завдань вже були випробувані у Львові. Те ж саме залучення мешканців до діяльності бібліотек. Чи ініціатива порятунку статуї Меркурія, якщо говорити про культурну спадщину. Ми аналізували ці приклади і дивилися, як вони працюють, і як можна скористатися цим досвідом.

Ми також надихалися цим досвідом. Тому стосовно спадщини прописали не просто "зберігання". Хотілося б, аби це була активна робота, якась рефлексія, переосмислення, актуалізація. Випрацювання відповідального ставлення до культурної спадщини.

Ставлення ставленням, але коли справа доходить до чиєїсь конкретної вигоди, то змусити львів’ян практично поважати свою архітектурну спадщину може лише чітке виконання існуючих законів.

Маю на увазі випадки варварського ставлення до будівель зі сторони власників численних комерційних закладів. Власник теоретично цілком може поважати сецесію та історизм, але у випадку конфлікту пріоритетів, він, звичайно ж, вирішить тупо прорубати двері там де йому потрібно, аніж шукати якесь компромісний варіант. Тобто, він прекрасно знає, що це за будинок і яку він має цінність, але своя вигода та комфорт таким львів’янам щоразу видаються ціннішими.

І змінити цю ситуацію може не подальше пропагування аріхтектурної значимості, а сумлінне виконання своїх обов’язків відповідними чиновниками, які дуже часто закривають на це очі. Наївно думати, що брошурками можна змінити шкурний прагматизм цих людей.

Це дуже складне питання. Але я все-таки вважаю, що велике значення тут відіграє проблема відсутності відповідних цінностей, які могли б подолати такий варварський утилітаризм. Цим людям таки бракує цінностей. Але тією ж освітою можна збільшити значення цих цінностей у міській спільноті.

А чи не буде простіше зробити так, аби місто просто нормально регулювало ці питання на правовому рівні?

Звичайно, ми так само намагаємося працювати і з нормативно-правовою базою. А, одночасно, працюємо і з цінностями. Коли ми домовляємося, що та чи інша спадщина є цінною, то переглядаємо різні закони, документи і дивимося, у чому саме проблема. Дуже часто з’являється багато юридичних казусів, які не дозволяють нормально виконувати існуючі закони. Наприклад, відсутність ефективної роботи виконавчої служби. Потрібно фіксувати такі проблеми та їх вирішувати. Або на рівні самоврядування, або лобіюванням на державному рівні.

Це складний і тривалий процес. Доводиться діяти поступово, емпіричним методом.

Відповідно, ми сформулювали два основні завдання стосовно спадщини: перше – це промоція знань та цінностей; друге – залучення фінансування.

У цьому блоці гроші є найбільшою проблемою. Адже, дуже багато речей є зав’язано на дорогих реставраційних роботах. При цьому фінансування тут потрібне систематичне.

Наприклад, у Львові дуже великий ареал спадщини ЮНЕСКО. Місто повинне слідкувати за його збереженням, але для цього просто немає достатньо коштів. Якщо почати реставрувати, то реально грошей більше ні для чого не залишиться.

Ще окремо згадуємо сферу освіти. У нас є великий потенціал, маємо декілька університетів з напрямками менеджменту і культури, і мистецтва. Але потрібно багато чого допрацьовувати. Йдеться про підвищення кваліфікації, а також про покращення ринку праці.

А як стратегія культури може розвинути ринок праці? Збільшити кількість робочих місць?

Йдеться про те, щоби розвивати якісно. Підіймати престижність певних місць праці, давати студентам уявлення про перспективи. Праця бібліотекаря "на районі" сьогодні мало кого може вмотивувати, а от якщо сприймати її як роботу менеджера із проектів у культурному центрі – це вже інша справа.

Оптимізація ресурів?

Оптимізація ресурсів часто звучить як евфемізм скорочення кадрів. Наша ж стратегія не передбачає звільнень. Нам йдеться зовсім про інше – про те, щоб вивести галузь культури на нормальний конкурентний рівень. 

Наскільки ця стратегія буде мати регулятивну силу? Взагалі, у чому буде полягати її значення?

Жодного прямого примусу та нагляду документ не передбачає. Він задає рамки, в яких на рівні міста можна буде приймати та втілювати певні програми. Програма – це вже конкретна річ. Вона має виділений бюджет, цільові показники, за якими потім можна буде дивитися, наскільки виконується стратегія.

Інакше кажучи, стратегія потрібна, аби мати на що покликатися для затвердження проектів. Коли міські депутати приймуть стратегію на своїй сесії, вона набуде статусу значимого для львівської громади тексту.

Кожні два роки плануємо знову збирати зацікавлених учасників і переглядати чи, можливо, вдосконалювати цей документ. Такий, умовно кажучи, Форум культури. Дивитися, що вже вдалося здійснити, а що не вдалося, на якому етапі перебуваємо, оновлювати при потребі формулювання та поставлені цілі. До процесу й далі може долучатися будь-хто зацікавлений.

Наскільки компромісним є цей документ, на твою думку? У його створенні приймали участь різні групи, різні сторони – наскільки усі залишилися задоволеними?

Тут прописані досить загальні речі, на які погодилися більшість учасників процессу написання стратегії. Певні зауваження були – наприклад, стосовно відсутності галузевого підходу. Але робоча група вирішила компенсувати це при формулюванні пропозицій до завдань. Хоча, я думаю, що в будь-якому випадку нам не вдалося задовольнити усі культурні середовища Львова. Адже, у цьому сенсі наше місто дуже різноманітне і потрібно буде ще проговорювати багато речей з багатьма людьми.