meerkur "ностальгія за рухом вперед" (2025)
Один з найпотрібніших українських артистів з одним з найкращих альбомів року.
Третій альбом киянина, учасника гурту 5 vymir Вадима Лазарєва з архітектурним об'ємом якогось особливо шляхетного чину.
У проєкті meerkur Лазарєв співає так, ніби є охоронцем чогось надзвичайно важливого, навіть сакрального для життя на планеті Земля. Разом з ним слухач наче знаходиться у довершеному двірці, який десь навіть краще називати святилищем.
За делікатним ембієнтом на дебютнику "landspaces" (2021) йшов альбом "▲" (2023), де паузний мінімалізм meerker услід за Джеймсом Блейком сповнявся цілою сув'яззю колись прихованих сенсів. У цьому стані Лазарєв поставав справжнім артистом з цікавою поезією та піднесеною поставою ("тим хто", "знаками", "Щасливий", "луною").
Паузна розрідженість альбому відразу б мала спонукати до ритуальної уваги, яка намагалась вповільнити вічність для детального огляду з будь-якого боку. За такої спонуки цілком закономірно, що не лише на трикутному альбомі, але в усій дискографії meerkur важко відшукати хоча б один зайвий трек. Усе знаходиться там, де й має бути, і посунути його неможливо (ніби було вже там відвіку).
Особливо щось на кшталт хітів "мотиви", "чесно" та "правда". У цьому об'ємному моменті з органним відгомоном десь вже навіть здається, що найлегше всі ці треки назвати електросоулом, щоб не громадити різноманіття без потреби.
Альбом "ностальгія за рухом вперед" є одним з найкращих українських альбомів 2025 року. Артистичної постави Лазарєва тут по вінця. Він ще так щедро розливає її тут недбалим порухом рухи, що той вельможа. Хоча б у треці "там звучав вальс", що ніби є благородним союзом Young Fathers "I Heard" та Піккардійської Терції "Містичний вальс".
Він так владно відпускає слова у простір, що на українській сцені взагалі мало хто так вміє. У тій його масивній делікатності, десь вже навіть трохи видається, що за ним стоїть цілий океан ("чи це час такий").
За чимось блейківським ("легше (ілюзія)") чи навіть йорківським ("і інше все") сюди вже мають терміново бігти не лише фанати британців Wild Beasts, їхнього вокаліста Гайдена Торпа, а також австралійця Тома Сноудона, але й адепти Anohni. Це й наче щось нове у нього, проте завжди знаходилося близько до серця.
Те викличне та іронічне у ньому, ледь не лукаве та гіпнотичне, десь навіть злегка кемпове, щоб легко повірити у всі барокові заповіти сакральної фрази "тихий вечір був неначе сувенір" ("цікавить лиш шлях", "слідувать маршрутом до гало і назад").
З незворотною впевненістю образу він займається ритуальним заповненням інтервалів, павз та проміжків у гармонійній повноті світобудови. Так meerkur поволі стає одним з найпотрібніших українських артистів у ці часи зі своїм емоційним згустком чистої енергії (слух. хіт "дихати думати діяти").
Можна лише здогадуватися про те, як ще більше б іскрив трек "для маре", якби до Лазарєва та Postmanа там долучився третім Blooms Corda. То вже, певне, була б тутешня Саґрада Фамілія.