Паралельний світ гурту morgendie може лише мріяти про єдність зі своїми романтичними звуками.
Четвертий альбом кропивницький гурт morgendie ніяк не може піднестися до своєї мелодійної замрії хоч якимсь фрагментом іскри.
Еволюція кропивницького гурту morgendie вкотре топчеться на одному місці. У них завжди все є для чогось більшого, але їм постійно чогось бракує. Ще трохи й цей момент можна буде називати якимсь цікавим феноменом.
Дует Анастасії Дубініної та Дмитра Козлітіна вважає своїм першим україномовним альбомом диск "місто мільйонів історій" (2021). Це була загублена романтика в районі електропопу з деякими слідами трипхопу та мріями про колдвейв. Їхній меланхолійний потяг до солодких мелодій був настільки великим, що вони десь, схоже, вирішили не витрачати особливої енергії на лірику.
Увесь альбом звуки та тексти блукали паралельними стежками та ніяк майже не могли перетнутися, окрім хіба десь трохи у треці "очі відьми". У певні моменти лірика взагалі ставала чужорідним елементом альбому, чимось зовсім зайвим (особливо на та тлі готичних моментів). Можна було б у всьому цьому звинуватити певну наївність їхньої естетики, однак це трохи не та ситуація.
Усю свою любов до 80-х вони змогли нарешті повністю реалізувати на альбомі "секретний сад" (2022). Це вже був значно веселіший та світліший альбом з деякими цікавими референсами та відвертою алюзією на гурт Enigma ("dream"). Тут би відразу штурмувати хіт паради та їхній ретровейвовій ностальгії все ще бракувало твердого слова, щоб остаточно вийти з цього знедоленого стану навіть зі саксофоном ("дівочі сльози").
Свій мелодійний клас вони чомусь постійно упосліджували своєю загальною млявістю та банальністю. Замість того, щоб передати остаточне гудбай бандуристці Круть з цих нью-ейджевих теренів ("де я живу"), вони знову оперували дрібним версифікаторством, яке навіть не намагалися хоч якось підтягнути до кращого стану.
На третьому альбомі "flora" (2023) ця обставина вже почала набувати якихось хворобливих рис. У їхньому електропопі стільки цікавих мелодій поміж тих французьких впливів, стільки перспектив, щоб забути, наприклад, назавжди про Love, Mary з цією скрябінською готикою ("ікебана"), а вони все ніяк не можуть піднестися своєю учнівською лірикою до тієї французької елегантності ліній. Це сонне царство просто спокійно споглядає за тим, як всі ці щедроти втікають з їхніх рук. Єдиним кроком вперед гурту morgendie на цьому альбомі можна вважати хіба певні зрадливі спроби іронії у вокалістки ("море", "кривава роза").
На четвертому альбомі "маріс" (2025) й ця іронія кудись безслідно щезає. Французьким впливам вкотре бракує охайності у текстах. Якимось цікавим феноменом цього альбому стає той факт, що вокалістка досягає хоч якогось ідеалу єдності звуку та лірики у цьому електропопі лише у приспівах. У всьому іншому панує вже їхня фірмова невиразність думок та слів.
Напевне, їм вже варто прийти до тієї думки, що у їхніх піснях їм потрібні лише приспіви, бо все інше вони співають так, наче бачать уперше. У треці "мерехтять рухи" вокалістка гордо заявляє усім про те, що вона перебуває у полоні пристрасті, але, камон, усі ж ми розуміємо, що це не зовсім так зважаючи на все попереднє. Десь трохи акуратніше потрібно поводитися зі словами у такій романтичній атмосфері.
Вони могли стати заміною екзильній акмеїстці Луні, проте на перший момент майже повної цілісності треку у них можна натрапити лише у "скажи ти моя". Зі складу запрошених артистів така собі Palmyra нічого не додає їхній невикінченості, а ось Hippocampi відразу фірмово їх підтягує до свого рівня ("пливи до мене").
Цей перфектний приклад міг би стати цікавим зразком надалі для гурту morgendie, якби вокалістка хоч якось чула Аркадія, а не перебувала у якомусь своєму паралельному світі. Хоча, звісно, у приспіві вона таки нарешті підпливає до нього на якусь безпечну для неї відстань.