Morwan "Все по колу, знову" (2025)
Фаталістичний постпанк у круговерті орієнтальних впливів та станів.
Четвертий альбом проєкту Morwan від киянина, а нині, здається, що берлінця Алекса Аштауі, художника та музиканта.
Увесь постпанк проєкту Morwan має конкретну ціль у Невідомому. Всі його зусилля спрямовані у цю точку тугим канатом. Цей незворотний процес хоч якось полегшують його орієнтальні фрагменти.
Перші два альбоми Morwan були російськомовними. За розщепленим готичним ехом "Ubila mogila" (2019) йшов альбом "Зола-Земля" (2020), де здавалося, що хтось з Криму єднав постпанк з анатолійським роком. Вже у 2025 році цей реліз можна назвати найвеселішим альбомом проєкту, а також згадати й про те, що Аштауі таки має ліванське коріння.
Це була наразі найбільша концентрація орієнтальних впливів у ритуальному постпанку Morwan, де вокаліст ще й хуліганив за покликом Алана Веґи. Десь би навіть варто було повернутися до цієї атмосфери вже з україномовною лірикою. Щось цоївське там наче вже трохи й стібали.
Перший україномовний альбом Morwan "Світає, палає" (2023) був сповнений галопічними хітами ("Сяєш", "Полетіли", "Відчуваєш"). Поміж класики на кшталт The Cure, Bauhaus, Joy Division чи Suiside там ще подекуди ввижався ривайвальний Interpol ("Земля палає") та навіть щось краутне ("Журба").
Фаталістичне завжди мусить бути лаконічним. Постпанк чудово пасує до цього стану, а от орієнтальними візерунками доводиться жертвувати задля остаточного ефекту. З якогось певного боку щось у Morwan навіть можна назвати кумедним привітом Пивоварову з його маршовою ейфорією неофіта десь не звідси, а збоку росіян Сруб ("Тополі").
Чорториї нового альбому "Все по колу, знову" ще сильніше закручуються пружиною у своїх очікуваннях ("Чорні схили"). Лірика більше приховує, ніж натякає у тому фаталістичному тумані. Орієнтальне вкотре мусить стишуватися заради остаточної мети, хоча закономірно, що це є найкращі треки альбому ("На схід", "Темна, як спогад").
Індастріальні моменти додають Morwan вже сподіваного абсурду поміж цієї очікуваної готики ("Все по колу, знову"). Сам гурт інколи луна як дещо полегшена версія A Place to Bury Strangers, а тому "баланс" варто вважати ще одним ключовим словом проєкту.
Закрутити гайки сильніше і це вже буде щось на кшталт The Soft Moon чи The Twilight Sad. Хтозна чи Аштауі справді потребує такого стану з огляду на все орієнтальне у ньому. Лаконічне Невідоме не надто й потребує у своїй гіпнотиці вже чогось зовсім зламаного чи хворобливого ("Останна мить").
Орієнтальне допомагає йому позбутися у цьому фаталізму всього цоївського, який тут таки ще лишається у мікроскопічних дозах ("Не чекай"). Після чогось нойзового чи атонального вже трохи цікаво, чи він щось чув про гурт Algebra Suicide мешканки Чикаго Лідії Томків ("Без обличчя", "Мої дні")?
А шотландці The Twilight Sad, до речі, якраз записали новий трек "Waiting For The Phone Call" разом з Робертом Смітом.