Артем Пивоваров "Твої вірші, мої ноти Pt.2" (2024)

Друга частина екзальтованого кітчу від неошароварних варварів у сералях гарем-попу.

Механічний альбом вібраторного ґвалтування української поезії від Артема Пивоварова та інших недалеких персонажів української сцени.

Інколи здається, що вся дискографія Артема Пивоварова є невтомними пошуками магічного зілля на кшталт дуфалаку. І поки він його не знайде у якихось чарівних хащах, то ніяк його душа не заспокоїться на одному місці.

З часу першої частини альбому "Твої вірші, мої ноти" (2023) у ньому майже ніц не змінилось. Він що той запрограмований робот – довбе-довбе зі всією силою своєю механічної бездушності, щоб остаточно задовбати всіх підряд. Жодного півкроку праворуч чи ліворуч. Довбик хоча б періодично забиває, а у цього постійно якось повз. З таким результатом він ще навіть заїкається про якусь культовість цього альбому.

З якогось іншого боку ще також здається, що всі ми є глядачами фанатичного змагання поміж неофітів за те, хто сильніше розіб’є лоба поклонами у храмі світового українства, щоб отримати автоматичну індульгенцію за все попереднє російськомовне життя (слух, наприклад, аматорів з МУРу). Однак це не так.

Увесь цей парад неошароварних варварів здатний лише на кітчеву екзальтацію у механістичних спробах осягнути омріяну екстазу українства. Це патріотичне вдавання спроможне лише на вібраторне ґвалтування поезії українських класиків аж до цілковитого одноманіття братської могили.

На другому альбомі нот Пивоварова можна зауважити хіба якісь косметичні зміни. Якщо раніше всім його агресивним фанатикам можна було обережно радити російський гурт Сруб для певної ілюзії одкровення (так нині не варто робити, але як виняток можна), то зараз він вертає до першого альбому гурту Kazka з його гарем-попом з турецьких чартів. Якщо хтось вже забув, то гурт Kazka – це друга Вєрка Сердючка, а от Клавдія Петрівна – це вже третя Вєрка Сердючка.

Символічно, що альбом "Твої вірші, мої ноти Pt.2" й розпочинає свою кітчеву екзальтацію саме з дуету неошароварного варвара та постсовкової шансонетки ("Барабан"). Далі всі охочі можуть пропускати цей альбом цілими треками, адже окрім монотонної конвеєрності східних мотивів на ньому до фіналу ніц не буде. Стадіонний пафос тут ледь не кінчатиме навстоячки від свого карикатурного розчулення та екранного паразитування на кліпах гурту Пиріг і Батіг чи стрічці Будинок "Слово".

Жодного осяяння у цьому наполегливому довбанні не буде. Хіба якась порнографія зі зарюмсаною шипучкою Колою ("Ніч яка місячна"). Зрозуміло, що там робить Маша Єфросиніна, але що у тій пародії на Рильського забули ТНМК?

Хоч щось про українську поезію Пивоваров, можливо, починає розуміти лише з 11 треку. Там він ненадовго стишує свою закрепну екзальтацію та переходить на акустику. Це найкраща частина його альбому, де він нарешті не довбе, а лине, хоча й там нема нічого ідеального ("Вона"). Йому відверто байдуже на українську поезію.

Він спокійно може завалити її чимось блюзовим на кшталт "Любімая мая" ("Блакить твоїх очей") чи навіщось згадати про Металліку ("Десь надходила весна"). Антонич у нього потрапляє в обійми Phil It з обов'язковим привітом від RY X. Уся його балядна любов до 90-х постійно щось нагадує ("Серце") і навіть добре, що це хоча б не "One Of Us". Тобі б вже він говорив не про культовість, а про сакральність свого проєкту.

А так, звісно, усе чого так прагнуть ці неошароварні яничари у тих сералях, можна легко відшукать у треці Mahmut Orhan & Colonel Bagshot "6 Days".