Перша ластівка виходу україномовного фолк-металу в чертоги західного мейнстріму.
Дебютний альбом від луцького колективу фолк-металу Motanka.
Motanka стала четвертим українським гуртом після Stoned Jesus, Jinjer та 1914, який потрапив на чи не найпопулярніший у світі метал-лейбл Napalm Records. Та якщо перші два колективи не створили нічого нового і лише якісно грають музику в своїх напрямах, а 1914 взяли всіх своєю унікальною концепцію Першої світової війни, то Motanka, яка торік зайняла призове місце на конкурсу фестивалю Wacken зі своїм альтернативним фолк-металом, тепер репрезентує власне українське на міжнародній важкій арені.
Віддавна на українській метал-сцені якісно домінували два споріднені напрями: блек-метал та фолк-метал. Та якщо блекуха штибу Nokturnal Mortum, Drudkh, Kroda вже давно отримала визнання в Європі і стала частиною, європейської сцени, то власне фолк залишився продуктом внутрішнього споживання. Звісно, обидва стилі взаємопов'язані, та й наші рідні блекарі теж активно залучали фольклорні елементи, співали українською на язичницькі та патріотичні теми, але все це позиціонувалося саме як блек-метал і дійшло до західного слухача швидше, аніж до нашого, зайнявши свою вузьку нішу та ставши чимось схожим на бренд. Водночас їхні молодші, мелодійніші брати, які творили і творять музику без приставки "блек-", успіхом за кордоном не парилися або парилися менше і творили для співвітчизників, знову-таки, копаючись в національних проблемах, символах, при цьому в контексті фолк-металу це виглядало природно, гармонійно, переважно без шароварництва, хоч і зі своїми, характерними для стилю загонами. В межах українського фолк-металу можна виділити кілька груп.
Перша група це ті, хто змішували фолк з хеві, павером та думом: Тінь Сонця, Веремій, Kraamola, Рай Із Твоїх Снів та Ірій. На Заході ці елементи у фолк-металі не такі популярні, як мелодез з ґроулом та скрімом чи медівалізований індастріал (про них піде мова далі), але в нас ці гурти виявилися чи не найзатребуванішими. Бандура, скрипка, флейта, сопілка, волинка, дримба непогано підійшли до не вельми важкої гітарної музики та пісень, які торкалися природи, історії, фольклору, поетизованої романтики і легкого, обережного язичництва. І все це невимушено та природньо. Здавалося, би хороший рецепт, щоб зайняти свою нішу в рок-мейнстрімі і скласти альтернативу всім цим Гайдамакам, Kozak System та Enej. Веремій і Тінь Сонця змогли цим скористатися і стали чи не одним з найпопулярніших вже рок-гуртів, але перші скотилися в банальну сопливо-мотиваційну альтернативку, а другі через заїжджений кавер "Козаки" і апелювання до різношерстої патріотичної аудиторії отримали, на жаль, неграмотних, непрошарених слухачів, які навіть не здатні відрізнити живе виконання від звукозапису і, либонь, ніколи не чули Iron Maiden.
Друга група, найтиповіша для фолк-металу, це – язичництво. Паган-метал, який апелює як до стилістики попередніх гуртів, так і до тих же найвідоміших Eluveitie, Cruachan, Ensiferum. До цієї когорти входять Чур, Natural Spirit, Haspyd, Paganland часів Володимира Дзюбенка і ще багато гуртів, часто російськомовних. Саме в цій течії найбільше класичних фолк-металічних штампів, відвертих закосів та запозичень (в принципі, на потенційний плагіат у фолк-металі часто закривають очі, бо народні мелодії ж), тільки в слов'янській обгортці, і то не завжди – любителів скандинавщини також достатньо, як-от Eldertale, який більш, ніж повністю звучав як ранній Ensiferum.
Слов'янства тут також вдосталь, панславізм донедавна був офіційною ідеологію напряму, і до початку війни з Росією українські паган-метал гурти тісно співпрацювали і спільно виступали з російськими гуртами та записували всілякі концептуальні альбоми на тему триєдинства. Після початку війни більшість з них відреклися від Росії і слов'янського братерства та зробилися українськими націоналістами, але окремі унікуми, як-от Свентояр, який музично еволюціонував у джент, продовжують виступати в Москві. Агресивне язичництво теж трішки відійшло на спад, і замість ненависті до християнства українські погани сконцентрувалися на ненависті до реального ворога і любові до рідного краю. Найцікавішим та найоригінальнішим, хоч й доволі одноманітним, з-поміж них виявився Чур зі своїми нарочито псевдоархаїчними піснями, які звучали справді природньо. Однак зараз проект з піснями, в яких автор змішує українську та англійську мови, нагадує середньовічну мантикору і попахує гоголівщиною, тільки для західного слухача.
Окремо можна згадати також Holy Blood та Oskord, які працювали в цій ж стилістиці, але водночас й використовували християнську лірику, чим доставляли чимало батхьорту вузьколобим фундаменталістам від металу. Втім, вони були, є і залишаються маргіналами на важкій сцені.
Загалом, майже весь український фолк-метал до нестями серйозний та пафосний і апелює до суто сумних, героїчних або поетичних тем. І це нормально, однак, на відміну від, скажімо, Німеччини чи Фінляндії, у ньому, за окремими випадками, ігнорується українська сміхова культура, яка має багату традицію і тягнеться ще з часів Середньовіччя. Саме тому гурт на кшталт Korpaklaani в Україні ще не з'явився і, либонь, не скоро з'явиться. Так само проігнорована і українська "висока" пісенна та літературна спадщина доби Середньовіччя чи бароко, яка могла би отримати гідне прочитання, як це зробили, наприклад, In Extremo в Німеччині.
Третя група це ті, хто ніколи не з'являться на метал-архівах, оскільки вони мішали фолк з богопротивною альтернативою і співали про всяку всячину, часто дуже далеку від типово фолкових тем. Сюди належить мазафакова Merva, їхні епігони Чумацький Шлях, віднедавна Карна та близькоіндустріальний Сонцесвіт. Примикає до цієї групи й Viter, який розпочинався як близькоблековий атмосферний фолк-метал в дусі румунів Negura Bunget, але пізніше вліз в індустріальні дебрі Tanzwut. Гурт чомусь вирішив, що це абсолютно новий стиль і ще й почали співати англійською з надто відчутним акцентом. На щастя, пізніше вони одумалися і знову перейшли на українську.
Саме Viter і є найбільш схожим на Motanka, яку також варто приписати до останньої групки, бо дебютник останніх водночас нагадує і атмосферне "Dzerelo" (2010), і альтернативну "Весну" (2013). Навіть більше, обкладинка дебютника лучан аж занадто сильно нагадує обкладинку "Весни", про що вокаліст Viter Юліан Мицик писав у себе в фейсбуці, натякаючи на плагіат.
Втім, Motanka, не перейняла від львівських колег специфічного акценту, і англомовні треки, які займають майже половину альбому, звучать цілком нормально. Ці треки створені наче для того, щоб бути містком для західного слухача до пісень, власне, україномовних, і в принципі, нічого українського в них нема, окрім хіба що цимбал, які все ж зливаються в загальний космополітичний звук. Гітарні рифи і брейкдауни також не палають оригінальністю, а англомовні треки з другої частини альбому взагалі нагадують не фолк, а якийсь американсько-канадський альтеративний рок.
Україномовні речі більше схожі на Руслану з її "Дикими танцями", які ще й загорнули в альтернативно-металічні ризи. Тут все якесь дике, по-первісному неприборкане і екзотичне. Шаманські ритми та вигуки, мелодії, в яких губляться всі можливі смисли, і навіть тексти, які звучать дещо слабо та банально, як на український фолк-метал. Текстуально гурт хочеться віднести до першої групи. Тут і легке, обережне язичництво, і романтика, і патріотизм, але в порівнянні з такими піснями, як "Народу руському похрещеному", "Мати" чи "Голос землі" рядки на кшталт "Ой, ти моя Земле, ой ти моя рідна" чи "Наша мова солов'їна" не спримаються взагалі. Вони могли б ще бути на альбомі якогось поп-фолк колективу з 90-х, але від сучасного фолк-металу хочеться чого глибшого, витонченішого і метафоричнішого. Почасти це вдалося компенсувати кліпом "Verba", треками "Десь у горах" і "Ворог" і навіть диким, майже дегуманізованим "Хрещенням", однак цього недостатньо, аби абсолютно всі компоненти звучали гармонійно.
Для типового європейського металіста все це не матиме жодного значення. Йому не потрібні Голодомори, революції чи основи буття української нації. Він хоче бачити Україну далекою екзотичною країною, яку населяють колоритні, екзотичні, дикі люди, які приваблюють і манять, зачаровують, але які не є такими ж реальними людьми зі своїми проблемами. Український ж слухач колектив полюбив, вочевидь, за щирість, і на концертах атмосферні пасажі та душевні тексти їм добре заходять, а в деталі вдумуватися не хочеться. І якщо це всіх влаштовує, то Motanka добре зробила свою роботу. Важливо лиш, щоб вона не зупинилися на місці і розвивалася далі.
Фото: dailymetal.com.ua, facebook Юліана Мицика