Дмитро Кумар: Наш гурт грає в стилі "почорніла смерть"

Варіанти розмовляють з Дмитром Кумаром напередодні виходу другого альбому гурту 1914 "The Blind Leading The Blind". Реліз відбудеться 11 листопада 2018 року. Альбом "The Blind Leading The Blind" присвячений 100-річчю з дня закінчення Першої світової війни.

У інтерв'ю Варіантам у 2013 році Ти сказав, що у Львові немає сцени на якій можна було б грати та проводити концерти. Ситуація якось змінилася?

Нічого не змінилося. А це вже минуло 5 років. Все нормально, стабільність.

Ок, що грає колектив 1914?

Я нещодавно перекладав рецензію іспанського видання і Google Translate класно переклав стиль blackened death, як почорніла смерть. І от ми вирішили, що можна казати, що наш гурт грає в стилі "почорніла смерть".

Коли і за яких причин з’явилася 1914? Давай проведемо таку собі хронологію: розпадаються Люстри Чижевського, майже відразу з'являється Ratbite і трохи пізніше паралельно з цим Johnny B Gut та Stalag 328, який і став прототипом 1914. Усе вірно?

Я думав, що ці назви вже ніхто й не пам'ятає. Взагалі, про Першу Світову я почав ще в Люстрах співати. Але на мене дивилися, як на повного ідіота, бо, типу, це ж Люстри, а тут якась пісня про 1914 рік. Згодом вже було багато індустріальних та акустичних речей на тему Першої світової і це все вилилось у проект Stalag. Ми видали аж півтора альбоми, а потім це все закинули, оскільки були інші проекти. От, власне, в 2014 році я і зібрав 1914. Наразі це єдиний проект, бо всі інші я закрив. Ще трохи позаймались некрофілією трохи Тостером, але його також закинув. Поставили жирний хрест на цьому паскудстві.

Щоб більше не повертатися до цього питання, скажи що зараз із Ratbite. Чи він ще актуальний?

Ні, взагалі неактуально. У Ratbite залишилося чимало незаписаного матеріалу. Ми готували другий повноформатний альбом, придумали для нього багато матеріалу, грали його на концертах та фестах, але так і не добралися його записати. Басист Ratbite наразі в Карні, барабанщик грає в Бетоні, а гітарист взагалі зав'язав із музикою такого типу, став досить популярним діджеєм. А я от всілякий навколоблекметал і граю.

У чому полягає філософія гурту 1914?

Скажемо так, що весь гурт побудований не те, щоб на філософії, як на історії. У нас досить велика історична база – Перша світова війна. А виросло це з того, що я вже 12 років займаюся військовою археологією цього періоду. Інші мене якось не особливо хвилюють, а тут я відчуваю, що це моє. Відповідно це й стало для нас базою. Це не просто якесь звичайне захоплення, а сотні перечитаних книжок та переглянутих фільмів, пропущених через себе емоцій. Наприклад, коли знаходиш солдата, який більше ста років пролежав у землі, а ти його викопуєш. Він ще з бородою, у формі, біля нього лист додому. Читати мемуари – це одне. Коли на Волині чи в Карпатах викопуєш тих мертвих солдатів і бачиш за відзнаками чи особистими речами, що це молоді пацани, яких пригнали туди незрозуміло для чого, це все в тобі кипить. Так я й почав виливати ці свої емоції в творчість.

Чи є у 1914 продюсер і чи, взагалі, Ти з ними перетинався за всю свою музичну кар'єру?

Ні. Я, чесно кажучи, слабо уявляю, що таке продюсер та що він повинен робити в гурті. Типу, ми з ним спати повинні чи що? Якщо ми говоримо про менеджерську частину, то в усіх моїх проектах я займався цим особисто, починаючи ще від Тостеру. Усім: домовитися за концерти, тури, якісь умови, вирішити питання з лейблами, виходами альбомів чи, банально, друком футболок. Так, окрім музики я ще займаюсь менеджерською частиною. А ще дитина, хобі, іноді хочеться якийсь фільм подивитися, кудись сходити і так далі.

Розкажи за перший євротур 1914. Хто вас помітив і куди покликали?

Покликали, поїхав, відіграв. Про нас дізналися після того, як ми випустили свій перший сингл. Буквально за два тижні до мене звернулося Лондонське Радіо. Написали, що до 100-річчя Першої світової вони запускають цикл передач і шукають музику з тематикою Великої Війни. Запитали чи можна використати наш трек. Ми звісно ж погодилися. Плюс пісня була про солдат на Соммі, тобто про британців. Другий трек, який ми записали називався "Zapellin Raid" і він був про бомбардування Лондона. Цей трек також потрапив в ротацію декількох англійських станцій. І з того часу пішло. Наразі після продажів можна побачити, що найбільше цікавить наша музика американців, британців, французів, але не українців.

Чи актуальний зараз в Україні панк, хардкор, метал? Як сприймають наші гурти такого спрямування закордоном?

У нас мало гуртів, які зуміли вирватися закордон і голосно заявити про себе в світі. У відсотковому відношенні їх катастрофічно мало, але вони є і вони дуже круті. Це Jinjer, які зараз вже катають черговий тур Штатами, а незабаром мають їхати в тур до Японії. Це український гурт із Горлівки, який робить реально круту музику, який потрапив на величезний лейбл Napalm Records і тепер їздить світом зі своєю творчістю. А чи потрапляє це в ротацію українських ЗМІ? У будь-якій адекватній країні про них би вже тріщали всі музичні видання, але в нас мовчать. Український гурт їде туром в Японію, алло!

Stoned Jesus, наприклад. Це перший український гурт, який грав на найбільшому метл-фестивалі у Франції. Це перший український гурт, який відкатав тур Південною Америкою. Окей, Stoned Jesus можна було декілька разів почути в нас на радіо, але не у форматний час.

Somali Yacht Club – львівський гурт, який зараз катає вже навіть боюсь рахувати яке турне Європою. Періодично заходжу подивитись, що пацани постять. Сильно ми чуємо про них? Хоч якесь ЗМІ чи радіо про них говорить? Це наша гордість. Хлопці доводять, що в Україні, попри все, що тут відбувається, є люди, які можуть робити щось якісне та не звертати уваги на все це лайно навколо. Можуть просувати своє, вирватися звідси, доносити своє світобачення до людей в всьому світі та робити це якісно.

Наприклад, Саша Буль – золотий чоловік. Він став першим українцем, який відкатав тур Ісландією і який в Польщі дає певно концертів 300 в рік. У нього навіть було таке, що в Польщі за один день дав 24 концерти.

На скільки зараз важко бути музикантом в Україні? І чи можна прогодувати себе лише музикою?

В Україні – ні. Тому всі хто мають хоч трішки мозку і змогли чогось добитися, тікають звідси, і правильно роблять. Jinjer, наприклад, і я гадаю, що й Somali та Stoned Jesus також вже на черзі. Всі, хто чогось досягли, а не є убогими лабухами для люмпену типу Бумбокс, Dzidzio тощо, того лайна, яке люмпен постійно буде хавати та постійно збирати стадіони, мають звалювати звідси. Я просто ніяк не можу зрозуміти чому в нас на концерт якогось крутого виконавця приходить менше народу, ніж на якусь вітчизняну попсу.

Чому Metallica більше не хоче повертатися в Україну? Останнього разу, коли вони тут виступали, Кірк Гемметт сказав, що в них на саундчек приходить більше народу, ніж на всьому цьому фестивалі. А ще наші люди не готові платити відповідні гроші за якісну музику. Україна з точки зору музичної індустрії – це дно. Тут на люмпені вигрібають бабки а-ля Пошлая Молли, Бумбокс, Dzidzio, Океан Ельзи тощо. І вони завжди будуть мати шалені гонорари. Країна просто живе проти законів економіки. Тому всі, хто робить тут якісну музику, з часом втікають з України. І правильно роблять, бо тут ніхто цього не зацінить, а тим більше в грошовому еквіваленті. Ти не зможеш жити з цього та заробляти гроші якщо ти граєш музику не формату М1.

Тебе з гуртом часто запрошують не лише на тематичні металеві фести, але й, наприклад, на Zaxid Fest, де грають різноформатні гурти. Розкажи таємницю, як вибратися з глибокого андеграунду на широку сцену?

Та яка таємниця? Ти маєш не боятися говорити те, про що ти думаєш. Я завжди зі сцени кажу те, що я думаю. І мені однаково чи перед сценою 5 людей чи 20 тисяч. Така відвертість подобається і організаторам, і людям. Це знаходить стабільно великий фідбек, люди приходять, слухають і тебе, і твою музику.

Колись Ти брався за організацію DIY концертів. Розкажи як це відбувається?

Останні чотири роки я забив на організацію будь-яких концертів. Із 1914 ми намагаємося у Львові не грати. Я вважаю, що тут нема для чого і немає для кого грати. Так, ми грали з Napalm Death на Zaxid Fest, але тільки через те, що це з Napalm Death. Нам, як гурту і мені особисто також, було цікаво виступити з кумирами дитинства. Відмовитися від такого шансу (і ще у Львові) було б мегатупо. Але наразі ми не шукаємо можливості виступити десь тут. По-перше, немає де виступати. Львів любить вийобуватися та вихвалятися тим, що він культурна столиця, ага, просто всратися. Ми – душа і серце України. Та йдіть нахєр, у нас тут тільки якісь срані фести для туристів і все. У нас усе розраховано, щоб сюди приїхав турист, пожер, посрав, залишив грошей та поїхав. У цьому нуль культури. Це звичайне потреблядство. У Львові можна виступити лише на одному майданчику – у Festі.

Більше у Львові немає місць, де б можна було зробити тематичний концерт. Був колись нормальний паб "Underground", але він закрився. Тепер, здається, знову відкрили, але ще не знаю чи там буде щось такого самого формату чи ні. Наразі в нашій культурній столиці немає де зробити концерт на 100-150 людей. Так, є Fest, але він і дорогий, і великий. Колись я приїхав у Вроцлав, привіз диски Ratbite та Johnny B Gut, щоб домовлятися за концерти. Питаю у знайомих куди можна їх занести, у які клуби? Вони кажуть: "От дивись, із Ratbite щоб виступити є десь 12 клубів". І я так собі починаю рахувати: Вроцлав, 500 тисяч народу, фактично в 2 рази менше, ніж у Львові, а клубів лише для хардкор-панку більше, ніж у всьому місті. І чомусь Вроцлав не смердить на всю країну, що він культурна столиця, а Львів смердить і ніфіга не так. Вся наша культурність і вся наша музична індустрія зводиться до Дзідзя та відкриття двох рагульських пам'ятників один навпроти одного. Тому бути музикантом у Львові – це, звісно, весело, але немає жодного сенсу.

Чому зараз панк, який колись уособлював у собі протест проти догм консервативного суспільства, зараз не настільки популярний, а ковдру протестності для молоді на себе перетягнув реп? Як мінімум у країнах СНД.

Правильний реп, а не хіп-хоп MTV-формату завжди був соціальним і протестним. Якщо брати від початків, увесь вуличний хіп-хоп, який формувався у 80-ті роки: Run DMC, Onyx, Public Enemy, Cypers Hill – це все була музика протесту проти поліцейського свавілля, проти расизму, гетто. Це завжди була музика протесту, яку робили якісно і круто, паралельно з панком. І дуже часто виникали колаборації між панками, металістами та реперами саме на цьому підґрунті. А чому зараз так відбувається? Це просто черговий виток еволюції. З'явився якісний реп – це класно. А щодо України чи Росії я навіть не знаю, які тут були протестні панк-гурти. Головний протестним панком в Росії був Король и Шут. Але це був протест проти якісного алкоголю, не більше.

Розкажи про відмінності панк та метал-сцени в Україні?

Найголовніша відмінність панків від металістів у тому, що українська панк-спільнота менше готова була витрачати гроші на підтримку музикантів, тобто на мерч, гроші за вхід, диски тощо. У металістів чомусь завжди це було більш розвинутим. Вони ганялися за дисками, вінілом, футболками. Але це лише моя суб'єктивна думка. І мені здається, що мабуть, зараз це вирівнялось. Хоча панк-сцена в Україні майже зникла. А категорія людей, яка зараз ходить на концерти аналогічна на обох сценах. На White Ward, наприклад, підуть ті ж люди, що й згодом на на Somali Yacht Club, а потім і на Death Pill київський. Зараз це одна й та сама тусовка.

Ratbite колись випускав спліт із Ratbite USA на вінілі. Чи є зараз сенс випускати музику на пластинках?

На скільки я знаю новий альбом 1914 має вийти на вінілі.Сенс випускати музику на вінілі є. Перш за все – це фетиш, реальні колекційні речі. Народ це викупив і вже багато років, якщо подивитися на маркетингові тренди продажів, то диски, як вид, відмирають. А тут раптово касети та вініл почали вилазити в топи. Це сталося, зокрема, через маркетингові ходи на кшталт "теплий ламповий звук", і плюс гарно оформлений вініл завжди привабливо виглядає.

Щоб зрозуміти різницю звуку треба купити гарну апаратуру, але не в кожного є 30 штук баксів, щоб купити собі хороший Hi-End апарат і відчути всі тонкощі вінілу. Зараз всі вініли впаковуються з одного носія, що диски, що платівки. На вінілах, які грубо кажучи, записувалися до 1991 року за іншим принципом, ще можна було відчувати різницю в звучанні. Але нині вже ні, тому це й стало вже більше фетишем. Наш новий альбом випускається Чехії і ми вже домовилися із лейблом про те, що наш перший альбом також перевидадуть на вінілі.

А як називається лейбл?

Archaic Sound. Нас видають два лейбли: Redefining Darkness зі США та Archaic Sound.

В інтерв'ю Неформату ти казав, що ви ще досі шукаєте команду, щоб зняти повноцінний кліп. І як результати?

Ми ще досі не зняли кліп. Ми вже знайшли того, хто його буде знімати. Ми знаємо локацію, де відбуватимуться зйомки, знаємо трек на який будемо знімати кліп. Залишилося тільки знайти бабло, щоб його зняти. Усі гроші гурту, які можна було підтягнути, а також наші власні кошти пішли на запис альбому. Ми вирішили, що це треба робити якісно, щоб це була конкурентоспроможна музика за межами України. До цього ми підійшли дуже відповідально. Альбом зводився на крутій студії в Швеції. Над ним працювала людина, яка розуміється на тому, як робити фірмовий саунд для такої музики.

Зараз потроху чекаємо поки з'являться рецензії з декількох країн. До нас навіть звернулися з Японії. Вони пишуть книгу про європейський блек-метал і я зараз даю їм велике інтерв'ю. Тому всі наші затрати виправдані. Конкуренція зараз величезна. У кожному найменшому селі кожної найменшої країни Європи є 150 гуртів різного стилю і всі вони роблять класне музло. Треба реально працювати, на стрибати вище голови, щоб кудись вилізти.

Розкажи за свій найбільш відривний концерт із 1914.

Їх всі якось важко забути. Вони всі якісь трішки "мекнуті" вдаються. Наприклад, на Файному місті цього року мене дуже повеселила одна ситуації. У гітариста згорів процесор і поки вони це все заново підключали, я поліз співати в народ. До мене підбігає якась дєвочка і навіть через увесь той шум, який ми видавали, я чую її крики: "Посмотрите, он живой! Он настоящий!" І вона давай з мене зішкрібати той бруд, що був на мені для антуражу. Обмазує ним себе і ще й кричить: "Посмотрите какой он ахуенный!" Мені смішно, але концерт таки триває і я ще співаю. Але ж це треба бути з серйозним виразом обличчя, бо якось негарно стояти всьому такому страшному, обмазаному брудом та ржати.

А перший концерт 1914, взагалі, відбувався на нашій репточці в підвалі на Героїв УПА. Це була наша перша проба пера, типу з цікавості. От зібралися музиканти з різних львівських команд і вирішили заграти ось таке музло. Народ прийшов, зацінив, отримали дуже багато класних відгуків і після того понеслось. Але чесно кажучи, концерт був панк-роковий: нормальний підвал, трешняк, усе як має бути.

Чого Ти очікуєш від цього релізу?

Альбом виходить уже зовсім незабаром – 11 листопада. Хочеться, щоб він розійшовся в промоцію усім світом і дійшов до максимальної кількості народу. Щоб люди зрозуміли, що ми хотіли їм сказати, щоб вони почули цей пласт історії, який мені особисто цікаво до них донести. І, звісно, відкатати з ним якомога більше концертів. Але головне це донести інформацію до людини. На кожному концерті я намагаюсь розповідати про тему кожної конкретної пісні. Наприклад, в нас є пісня про Мез-Аргоннську операцію. Та не всі полізуть гуглити та розбиратися в цьому. Добра пісня і все, забули. А так я розповідаю і пояснюю людям кожну подію тієї війни про яку співаю. І це працює. До мене після виступів підходять люди і кажуть: "Знаєш, завдяки тобі я тепер розрізняю маузер і гвинтівку Мосіна". І це чудово.

Як поєднувати сімейне життя із творчістю?

Ніяк. Або якось так.

Обирати щось одне?

Тобто я займаюсь творчістю. Скажемо так, що мені поєднати не вдалося.Як змінилося життя панка після народження дитини?Поки я не мав дитини, то не дуже уявляв, що це таке батьківство. Коли з'явилась дитина, то в мене виник стимул та бажання прожити ще довгий період часу. Я раптом перехотів "умереть молодым" і мені захотілося дожити, щоб подивитись як моя дитина виросте, чого вона досягне в житті, допомогти їй. Це дуже стимулює. Я активно зайнявся спортом, скинув зайву вагу, почав слідкувати за здоров'ям. Завдяки дитині я навчився якісно розплановувати свій час, щоб у мене було і на неї, і на музику, і на роботу. Такі українські реалії. Доводиться працювати на звичайній роботі, щоб забезпечити сім'ю та себе. Я став відповідальнішим, почав думати за майбутнє і не тільки своє.

Щось можеш порадити з того, що Ти нещодавно читав.

З останнього, що я прочитав і порадив би – це "Homo Deus" Юваля Ной Гарарі. Достатньо спірна книга, бо я не повністю згоден із ідеями автора, але цілком цікава. Все те, що я зараз читаю переважно стосується антропології, еволюційної біології та палеогенетики. Також ще перечитував "Психологія стресу" та закінчив "Хто ми такі" Роберта Сапольські. Зараз почав читати Кійосакі "Багатий тато, бідний тато". Тільки почав і тому якогось враження сказати не можу. Але це одна з перших бізнесово-мотиваційних книжок, які я почав читати. Навіть не знаю радити її чи ні.

З такого, що прочитав за цей рік, то це "Неандерталець" Сванте Паабо. Дуже рекомендую. Але знову, мої рекомендації зацікавлять лише маленьке коло людей. Кому здалася якась там палеогенетика чи еволюційна біологія? Але якщо хтось таки захоче читати, то раджу Сванте Паабо. Він розшифрував геном неандертальця, порівняв із геномом людини, а потім взявся за секвенування геному Денисівської людини. Зробив це і порівняв його з геномами неандертальця та людини. Це величезна робота, яка відбувається з 1996 року і триває досі. Такі люди штовхають всю науку вперед. Останні декілька місяців просто перечитував улюблені книжки. Ось два тижні тому перечитував Желязни "Ніч у самотньому жовтні". У мене є така традиція: щороку перед Геловіном я полюбляю перечитати цю книгу.