Невловимий Мицак нарешті дав себе помацати невтомним активістам Львова.
Начальник ДАІ Львова Богдан Мицак, який цілий рік був на лікарняному, вирішив стати начальником ДАІ області і не бачить у тому нічого поганого. Цілий Прес-клуб набився активістами львівського Євромайдану та тими, хто такими себе вважає. Інші стоять на дворі з плакатами і їх згодом запустять перетворити крихти прес-конференції на остаточний мітинг. Ще декілька, плюс міліціонери, стоять під закритими дверима Прес-клубу, бо їх не пускають без умовного сигналу.
Мицак прийшов і з ним усе зрозуміло. Він представляє сили темряви та усе те зло, яке тільки можна уявити у пенатах хабарництва. Напроти нього ячать та сатаніють усі ті, кого чомусь вважають надією нації та смертю ворогів. Вважають світочами активного та свідомого суспільства та вірними і гідними заповітів Небесної сотні. Кого тільки не представляють ці денні красуні: Автосотню самооборони і львівський Автомайдан, Дорожній контроль і Демократичний Альянс. Немає тільки Автономного опору, зате є метафізичне товариство Рабів до раю не пускають.
Усі вони дуже серйозні і намагаються усіма керувати. Усі вони збуджені та схвильовані і тому готові прожогом погрожувати усім тим, чия поведінка їм не подобається. Вони відразу готові вийти на розборки, але попускаються згадуючи про ідеали Небесної сотні.
Мицак – абстрактний імпресіоніст і це ще більше дратує присутніх активістів у яких немає на такий випадок ні тактики, ні стратегії. Усі вони схожі на Динамо Блохіна – суцільне бий-біжи і жодної фантазії. Хаотичний Мицак створює у їх революційних голівках повну розруху і ось вони вже починають безсило на нього кричати та згадувати усі його діагнози. Вони декілька разів згадують про туберкульоз і знову програють. Вони кричать про форми туберкульозу, а потім обурюються пацаватою театральщиною Мірошніченка та Бенюка в НТКУ. Етика заповітів Небесної сотні мала б їх стримувати від таких анамнезів, але у них немає жодних козирів і тому вони кричать.
Навіть за таких спрятливих для нього обставин Мицак чомусь хвилюється. Але чого хвилюватись у ситуації, коли його опоненти опускають самі себе власними руками та ротами? Чого хвилюватись, коли ці вуйки й так самі себе вгробили? Можливо у нього це називається не хвилюванням, а милосердям? Якщо так, то це якесь знущальне милосердя над хворими дітками. У вирі революційної боротьби ці денні красуні засліплені власною ненавистю та розумовою обмеженістю. Вони банально не підготувались до такого розвитку подій і тому перетворюють усе та себе на фарс.
І тому поки активісти з пащекуватими писками падають у безодні власної безвідповідальності, то Мицак може дозволити собі Христові ризи та разом з Бандерою сказати, що Мицак прийде – порєдки наведе. Мицак усе заперечує і мало на що відповідає. Хабарів не брав, не давав і не збирав. Туберкульозом не хворів, у диспансері не лежав. Наказу на звільнення не бачив, бо був у відпустці та на лікарняному і тому прийшов працювати.
Будинок – дружини-підприємиці. Він туди тільки у гості їздить. Автомобіль – сина. І про рік випуску він буде говорити в іншому місці. Якось мимовільно Мицак підкинув активістами одну мазу, коли заявив, що його кандидатуру підтримала львівська громада руками львівських таксистів (та УНСО як стало зрозуміло з натовпу присутніх), але львівські активісти так і не скористались цією форою, бо хто з них може заявити, що за ними стоїть уся львівська громада, а не лише якийсь сегмент фейсбучної туси?
Хіба переляканий журналіст власної жежівочки Хіцяк уповноважений усієї громадою? Якщо так, то чому вн такий переляканий у своїх запитаннях? Самозакоханий власною чілочкою хлопчик з Іменем Іменем та посвідченням Демократичного Альянсу схоже, що забув, що тут не формат студії Остапа Дроздова, протисехні френди на нього не втикають з екзальтованим опупінням і тому вимахуватись власною безпорадністю вже якось зовсім не личить таким пестунчикам.
Нарешті прийшли активісти з плакатами. Вони нічого не чули і не розібрались у ситуації. Вони голосно кричать про туберкульоз та вимагають озвучити діагноз. Журналістка ЗІКу, з леопардовим прінтом на мештах та поясочку, продовжує гнути канальну лінію хуторянського неадеквату і чомусь кокетливо думає, що у фразі Садового про те, що Мицак – це ляпас Євромайдану є щось пікантне.
Ясновельможні кореспондентки Наших грошей нічим особливим не відрізняються від своїх фейсбучних образів та образ, чітко дотримуються лінії запитань щодо нерухомості внутрішніх органів і знову схоже на те, що Наші гроші, як й у випадку з Пісним, незабаром опиняться у кишені Садового, який так активно мріє про свою кишенькову мусарню. Після грандіозного дослідження про власників газети Ваш магазин вони дещо розслабнені, швидко никаються, а згодом, схоже, і зовсім зникають. І правильно роблять, бо немає чого світитись таким правильним дівчаткам у таких шкідливих для власного іміджу компаніях, навіть якщо це активісти львівського Євромайдану.
Жіночка з Дорожнього контролю рветься у запитальні лідери якоюсь паралельною Ларою Крофт, але інші члени Дорожнього контролю обурені її бредом та тим, що вона не уповноважена говорити від усього Дорожнього контролю.
Ця тета так непомильно переконана у тому, що революція відбулась у голові кожної особи, що зовсім не помічає, що поведінка усіх її сьогоднішніх побратимів та посесетринів говорить про зовсім протилежне, говорить про те, що вони ніяк не можуть вийти з того фейсбучного (і любовного) феномену, де юзери намагаються здаватись кращими, ніж вони є насправді.
І тільки інтонації рабів, яких не пустили до раю, так стиха повідомляють, що вони вже усе перетерли та про щось домовились. Принаймні, вони домовились розпочати з малого і завести усім інспекторам ДАІ сторінку у фейсбуці, де ті будуть щохвилинно звітуватись громаді про надої на дорогах. Звичайно, що Мицак, як досвідчений хабарник (бо саме з такими гаслами прийшли до нього львівські активісти), дуже легко розбиває цих вифлиємських маляток навіть однією лівою, бо хабарництво – це і є чудо комунікації.
Вміння вловлювати настрої та побажання. Вміння враховувати бажання та апетити і делікатно (і саме тому приємно) їх просувати. Саме тому Мицак звик говорити не словами, а показувати фактами. Він подав до суду на Садіка за образу честі і ґонору (тут поміж шансонного репертуару у нього проскочила якась ґвара). Мицак має потрібні факти і готовий їх злити, якщо стане великим босом.
Мицак навіть впевнений, що міг би врятувати усе майно під час міфічної Ночі гніву, яку придумали десь у Садового. Тобто, придумали цей придуркуватий поетизм "ніч гніву". Це ж треба, так бакланити ОРТ за геббелівщину, а самим розповідати байки про якусь спонтанність "ночі гніву". Розповідати казочки про якісь емоції, що накопичились за увесь той янучарський період і шукали виплеску на адміністративні споруди. Які емоції у 21 столітті?
Бо якщо усе це називати емоціями, то тоді усі ті свідомі та активні нічим не відрізняються від лохів Путлєра та заслуговують на такі розводи бандерлогів. Може, краще було б колективно подрочити замість того, щоб бомбити мєнтовку, прокуратуру та СБУ? Це була б більш ефектніша картинка у масовій свідомості. Але малятка самі вірять у ці казочки і тому Мицак тут у повному дискурсі.
Після допиту Мицака, вже на вулиці, деякі учасники цієї групової оргії власноручно визнавали, що це був якийсь бордель, а не прес-конференція. Їм соромно за свої громадські організації і тому вони хочуть вийти з них та більше не приходити на такі заходи.
Відео з прес-конференції Мицака.
Поки ще світить це сонце, то для усіх інших співає R. Kelly зі своїм відвертим і дещо вульгарним хітом "Lights On" та його ненаситним рефреном "fucking with the lights on".