Ці марші звучать зовсім так як колискові.
Свобода так довго морозилася дівчинки Незабудки, так довго. Так довго Свобода шифрувалася, так довго морозилася своєї причетності до параду вишиванок (Марш Величі Духу), так довго вишукувала якогось іншого причетного.
І ось знову вона – дівчинка Незабудка, студентка львівського універу внутрішніх справ Олена Паршакова (тут, напевне, варто гомерично сміятися), біля Бандери збирає усіх охочих.
Цікаво, як часто звідти (універу внутрішніх справ) суне якийсь треш, тенденція, якась, чи що? Незабутня співачка Катрін також звідти, але Катрін – це, принаймні, було весело, а Незабудка – це якось не особливо.
Якби не спомин про позаминулорічні провокації, то ніхто б навіть не прийшов сюди у Чистий четвер напередодні Страсної п'ятниці. Після того, як СБУ пофарбувало Чорний світанок червоним і синім та заставляло його лаятися матюками, то звичайно, що цього року на параді вишиванок усе буде спокійно.
Провокацій цього року на параді вишиванок не було, але був треш. Була готика виразно трешових форм. Але готика з трешом – це вже емо, бо смерть не може бути осміяною, смерть може бути смішною лише в Monty Python, а у Свободи правічні проблеми з чорним гумором.
Міні-провокацію можна хіба що помітити, якщо побачити поблизу Незабудки чувака з Misanthropic Division, організації, яка засвітилася зіґами біля Дністра та переляканих геїв з Києва.
Старше покоління львівських нациків у ті дні домовилось обмежитися лише присутністю у суді, і тому біля Дністра зіґували якісь малята, ліві пасажири з правосєків та хулів, яких олдскули навіть не знають.
Також поблизу походжає якийсь естет переваги, вищості та обраності з бляхою зі словами бундесного гімну "Einigkeit und Recht und Freiheit". Ще в одного на поясі теліпається свастика (але її краще побачити біля Шеви, аніж біля Бандери).
Незважаючи на ознаки однієї тоталітарності, сама організація цього маршу більше тяжіє до іншої. Молодіжка Свободи, вуха якої стирчать за парадом вишиванок, – це ще її піонерія, а от вже, наприклад, ГО "Розвиток громади", яке організовує Фестиваль вишиванки, – це вже свободівський комсомол.
На кожному кроці біля Бандери, і щоп'ятсот метрів на марші виникає, вигулькує хтось з кураторів-свободівців, вертухаїв за порядком у цих вибухових лавах.
Біля Бандери можна помітити стрийчанина Берездецького у дивних окулярах (з рацією у руках) та коліжанку Васі Молдавана з філармонії. Коліжанку Васі Молдована з свободівцем (колишнім депутатом Львівської міської ради) Михайлом Семчієм поблизу Марії Магдалини. Геника на мотоцику біля пошти. А біля Шевченка – свободівку з Рясного – Мар'яну Батюк.
Тут навіть можна побачити самого Василя Молдована, але треба бути дуже уважним, бо він рухається блискавичним зигзагом, щоб його ніхто тут не помітив. Одна нога його тут, а інша вже десь там.
Не Вася, а якийсь супергерой Флеш у червоному трико, і такса його також у червоному трико та в червоній масці зі золотими крильцями.
Молдован ніде не затримується надовго. Підійде сюди, відійде туди, постоїть там, повтикає в екран і зникне. А, можливо, це взагалі не він, а якийсь його допельгангер, студент з Праги.
Свободівські куратори мовчки стоять і січуть усе добре та зле у піонерській акції представниці внутрішніх органів Олени Незабудки, колись Тарасової, а тепер Паршакової.
З дорослих, на цьому піонерському марші під лавку, можна також помітити ще одного вихідця з внутрішніх органів – вартового № 1 та місцевого депутата від Укропу Ігора Зінкевича.
Гоп-культура ще не остаточно вийшла з нього, хоча він вже вийшов з неї з кінцями.
Він також намагається шифруватися капюшоном, але жиганство у ньому перемагає цигаркою, а на лобовусі його авто: долар долара закликає, долар долара заклинає, долар долара прикликає: закликає, заклинає, прикликає та вібрації позитивні викликає.
Відчувши міліцію спиною, Зінкевич намагається дещо приховати подібне роздвоєння, хоча й сумнівається у законності подібних дій.
У цю мить він схожий на Гамлета, от тільки не знає, який варіант йому варто вибрати: Камбербетча, Джуді Денч, Теннанта, Маккелена чи принца Чарльза?
Малочисельність параду лякає, і вона, якби сказали кляті воріженьки-москалі, достатньо "уныла". Лише трохи вселить публіку традиційно набундючений бунчуком Тарас Хаммер з Правого Сектору (звідки пішов Ярош).
Його спіч про журналістів, толерастів та педерастів, які тільки й хочуть показати, які тут зібралися фашисти, спрямований дещо не на ті адреси, бо якійсь частині львівських журналістів увесь цей марш, так невдало організований у Чистий четвер перед Страсною п'ятницею та світлим Воскресінням, абсолютно нікуди не впирається своєю ходою десь униз.
Тут би мали звучати Кому Вниз, але автор в процесі написання цього тексту переслуховує нові альбоми dvsn та Majid Jordan, це дещо інша, вітальна естетика, де для повного щастя не вистачає лише нового альбому Inc.
Парад мовчки проходить повз Рошен та благочинно зупиняється лише там, де потрібно. Дівчатка у віночках не йдуть, а пливуть на хмаринках, наче пави.
Дівчатка урочо покладають квіти та мовчки виконують інші ритуали агресивного поклоніння. Щось старе та заскорузле тягне їх на дно, і це не модерні гаджети у їх кишенях та сумочках.
Це лише на споді у них патріархальне, а нагорі – модернове. Це лише на споді у них модернове, а нагорі – патріархальне.
Ці патріархальні репресії сексуального відчутні у повітрі, помітні там і шкіряні паски, які скували їх молоді груди. Їм би на свободу, цим дівчаткам, вільними пташками, але Свобода і Незабудка не пускають деяких з них д'горі їх своїми тенетами.
Парад іде далі і три фаєри біля матінки Божої – це неефективне використання передпасхального часу, якесь куце марнотраство.
Десь тут у центрі, поміж фанатів Шахтара та Севільї, вкотре починають зринати на параді вишиванок футбольні теми.
Позаминулого року був жаль за Ліверпулем, який програв Челсі та втратив усі шанси на чемпіонство. Роджерса пішли, Суарес перейшов у Барсу, а бідний Джерард поїхав до Америки.
Цього сезону усе прогресивне людство вболіває за Лестер – цей символ боротьби усіх гнаних та непотрібних (Джеймі Варді ще нещодавно працював на протезному заводі) супроти футбольних бариг з Манчестер Сіті, Манчестер Юнайтед, Челсі, Арсеналу та Тоттенгем Готспур (з півночі Лондона, там де лише Хайм та Ісаак, як співає репер Oxxxymiron).
Лестер має сім пунктів різниці і для чемпіонства йому треба перемагати мертвий Ман Ю ван Гала (хоча за іншого результату ще є декілька матчів).
Оце справді народна команда, а не якийсь там донецький Шахтар, що міг ще вилетіти в 1/16 Ліги Європи, якби піжони з Шальке поклали п'ять банок на "Арені. Львів" і спокійно поїхали курити в Гельзенкірхен.
За Шахтар у цій країні можуть вболівати лише ідіоти, і таких трохи багато навколо параду вишиванок у Львові. Тут ще хіба західнет Садового може глорити за Шахту, але це схоже, що тільки за гроші і лише дівчатка, які чомусь думають, що вміють писати про футбол.
Бразильці вже не хочуть, а дерев'яні українці вже не можуть.
Луческу істерить, Леоненко біситься, Маліновського тіпає, і тільки кротячий коментатор під час обгазону в Мадриді може собі дозволити сказати, що у Кріштіану повні щоки від радості, хоча сумнівно, щоб подібну єресь він ніс про Гнома.
Парад вишиванок поблизу Шевченка зустрічає якийсь суворий агрегат для миття пам'ятників. Пролетарі подивовані самим фактом маршу і тому швиденько втікають.
Дві тітки продають шалики на матч Шахти з Коноплянкою десь у куточку, але й їх, наче голубів, зганяє з насидженого місця свободівець Берездецький фразою: "Геть звідси зі своїм сєпарським Шахтарем".
Берездецький, до речі, колись грав самого Путіна у свободівській виставі поблизу Львівської ОДА.
У Стрию його недолюблюють за інструменталізацію кобіт у корисливих цілях, і тому він гастролює зі своїм цирком тут.
Берездецький, з непохитною впевненістю справжнього господаря на богомданій землі, гонить цих двох чужих теличок з власного обійстя, і вони перебіжками біжать зі сумками геть, сідають неподалік перепочити від стресу й дістають цигарку.
Дівчинка Незабудка тусить біля Шеви з квітами на грудях та коліжанкою Васі Молдована з філармонії, і це саме та мить, коли їй варто сказати гудбай у цьому тексті. Свою справу вона вже зробила.
Біля Шевченка парад вишиванок чомусь зациклився про анонімних горе-істориках.
Туди ж і Бичко.
І Хаммер.
І що Ви собі думаєте, таки накликали на себе біду. Горе-історик Расевич прийшов, фоткає їх на мобілу та йде писати свої пасквілі у соцмережах.
Добре, що учасники маршу ще не читали анонімну статтю "Гей-агенти Кремля проти європейського курсу України". Ось цей історичний пасаж підозрілого авторства.
Соромно має бути і стати авторам такого неподобства про шановних галицьких істориків. Навіть Володю Павліва згадала, наволоч.
Але який з Павліва гей, не може такого бути ніяк. В Енциклопедії нашого українства він хіба що згадує, що не пам'ятає коли почав мастурбувати, але про гейство, люди добрі, він там нічого не пише.
Щось якось відвернути увагу від цього неподобства краще нарешті подивитися на те, як на штанах теліпається свастика, хоча, хлопчик ніби не сонцепоклонник.
Усе інше на марші якось передбачувано.
Толерастія форева!
Танці також.
А наприкінці, для піонерів Свободи лунає не dvsn, Majid Jordan, чи Inc., а рука Москви – Антоха МС та його хіт "Бросай табак".