Розмова з директоркою міського палацу культури ім. Гната Хоткевича Оксаною Гузь.
Оксана Гузь – директорка львівського палацу культури ім. Гната Хоткевича. Чарівна жінка, амбітна, харизматична, з гумором – створює затишок усюди. Навіть у робочому кабінеті горить світка, яка створює особливу атмосферу. З нею ми обговорили погляди на життя з усіх ракурсів.
Оксано, Ви випускниця кафедри політології ЛНУ. Що Вам найбільше запам'яталося за усі навчальні роки, якою була Ваша студентська ініціатива у цей період?
Направду, усі викладачі кафедри (і всього університету) є великими професіоналами своєї справи. Я, можливо, не згадаю зараз прізвища кожного, але я точно пам'ятаю, як кожен викладач відкривав тоді політологію геть інакше, по-своєму, цікаво та різнобічно. Вони надали багато розуміння, проте, мені завжди було цікаво, як воно працює на практиці. І напевне саме тому я ще на першому курсі, у 2003 році, увійшла до організації "Perfectum studions", яку на той час організовував п'ятий курс. Згодом я стала керівничкою цієї організації. І так окрім навчання ми ще займалися організацією круглих столів, наукових конференцій, проводили роботу з студентським самоврядуванням тощо. Ми мали можливість вчитися додатково і це було найбільш цікавим поза навчальним процесом.
Зараз на кафедрі політології функціонує Львівська асоціація політологів "Поліс", де також намагаються надати нового значення розвитку політології.
Чудово, що студентство хоче розвиватися.
Ви провели повний ребрендинг міського палацу культури ім. Гната Хоткевича. Яких Ви результатів очікуєте?
Щоб говорити про Палац, необхідно згадати його історію, адже той, хто не знає історії, той не вартий майбутнього. Я прийшла сюди в травні цього року і за цей час ми спробували розробити стратегію, змінити повністю візуальну частину палацу, створити нове гасло: "Побачити нове, вийти за горизонт". Ми маємо власну легенду. Адже Палац збудували в 1934 році як центр дозвілля для робітників і весь час він залишався Палацом культури. І на сьогодні він залишився єдиним Палацом культури у Львові.
Така робота вимагає комунікації з громадою, особливо в періоди змін, і це схоже на те, чим Ви займалися на Волині. Такий збіг сформував якісь підстави для заохочення працювати тут ще більше?
І так, і ні. У Луцьку я завершила свою магістерську роботу "Політична участь у міжвиборчий період". Мене на практиці цікавило те, що люди роблять окрім виборів, яким чином вони долучаються до прийняття рішень, через організації, профспілки тощо. Луцький проект "Місцевий розвиток активної громади", спільний з ЄС та ООН, показував способи та методи створення в селі юридичного гравця прийняття рішень, допомагав у пошуку механізмів, які б могли змінити життя громади. Для цього ми використовували різноманітні тренінги про лідерству та фандрейзингу, а потім разом приймали якісь необхідні рішення, які б вирішували їхні проблеми, наприклад, заміна вікон, будівництва амбулаторій чи освітлення вулиць. Люди отримували поштовх і вже самостійно працювали далі.
Згодом громади, з якими ми працювали з 2008 року, стали одними з перших, хто об'єднався під час старту процесу децентралізації. Наприклад, директора школи (вчителя малювання) обрали головою громадської організації. Після трьох років на посаді люди побачили його результати і на виборах в 2015 році цього директора обрали головою об'єднаної громади. Зараз ця громада в Рожищенському районі стала відомою завдяки долині, де вирощують тюльпани і яку вже встигли назвати "Волинською Голландією". Я вірю в цих людей, в енергію їхньої самоорганізації, адже одна ініціативна людина здатна зарядити своєю силою іншу і вже разом вони зможуть подолати будь-яку перешкоду на своєму шляху.
На Львівщині є чотири райони, які досі не утворили ОТГ. Як спеціаліст у цій сфері Ви можете пояснити те, чого їм бракує для цього.
Калькулятора. Якби люди дійсно порахували, як це може їм допомогти, то б питань не виникало жодних. З іншого боку, люди бояться того, що процес може запуститися, але так і не дійти до логічного завершення. Навіть перші громади, які об'єдналися на ентузіазмі, робили помилки через відсутність калькулятора. А об'єднання бідних громад з багатшими також, подекуди, не давало жодного результату. Поки що у багатьох людей нема відчуття присутності глобальних реформ і тому потрібна виважена інформація про усі переваги об'єднаних громад.
Про що Ви мрієте?
Я мрію відкрити галерею десь біля Лувру, щоб пропагувати українське мистецтво. Дуже би хотіла, щоб нашу культуру сприймали інакше, бо навіть у кінематографі єдиний і перший український фільм, який отримав Гран-прі "Тижня критиків" на Каннському кінофестивалі, це Плем'я Михайла Слабошпицького, де сюжет лише мовою жестів розповідає про моральне зубожіння людей. Чомусь українські комедії та мелодрами не викликають такого інтересу і захвату міжнародної спільноти. Я хочу, щоб українців сприймали більш позитивно. І тому галерея біля Лувру могла б стати осередком українського мистецтва, який би мимоволі відвідуватимуть туристи та знайомилися з Україною з нового, світлого боку.
авторка: Оксана Савчук