Британська п'єса про фронт в тилу та любов у ненависті досконало лягла на сучасний український контекст
Варіанти вже анонсували відкриття нового театрального майданчику у Львові – Першої сцени сучасної драматургії та дебютної події – сценічної читки п'єси Сари Кейн "Підірвані".
Пропонуємо тепер увазі читачів звіт з події та деякі роздуми про найголовніші смислів представленої п'єси.
Як написав у своєму фейсбук-екаунті режисер Павло Ар'є, наступного дня після події він отримав повідомлення-відгук від американської театральної критикині, яка відвідала його читку.
І у її відгуку були такі слова – "Вчора ви усі перейшли певну лінію і відчинили нові двері для театру та мистецтв в Україні" (Yesterday you all crossed a line and opened a very new door for theatre and arts in Ukraine).
Слова гучні, але за ними стоїть конкретний досвід сприйняття "Підірваних" західною аудиторією. Судячи з тамтешніх оглядів та рецензій, навіть ті, хто спершу називав творчість Сари Кейн "наївною дурнею", згодом визнали її п’єсу надзвичайно важливим текстом для сучасної драматургії.
Для львівської публіки це вже друга зустріч з "Підірваними". І, якщо влітку 2010 року читка не справила на неї помітного враження, то цього разу, коли увімкнулося світло та залунали оплески, глядачі виглядали щиро приголомшені та вражені.
Штрихи і пунктири Павла Ар'є
Звичайно, читка – це не повноцінна постановка. Можна лише уявляти, що б відчували ці глядачі, якби прочитані з листка образи були, натомість, втілені перед ними у візуальній конкретиці акторський дій. Можливо, вони б теж загукали, як лондонські критики, що, о ні, це вже явний перебір! Так чи інакше, багато чого залишилося за завісою уяви.
Тим більше, що, читка Павла Ар'є, хоч і дотримувалася оригінального тексту та не оминала шокуючих деталей, все-таки вирізнялася певною додатковою делікатністю, окрім тієї, що сама Сара Кейн дбайливо вклала поміж своїми брутальністю та абсурдом.
Передусім, це типажна делікатність виконавця ролі Ієна/Івана. Курбасівець Олег Стефан попри свою пропрацьовану заглибленість у роль, дещо не вписувався у образ товстого цинічного журналіста, змальованого Сарою Кейн. Замість продажного виродка, що хизується пістолетом у кишені, веде подвійну гру та не може сприймати білий світ без міцного алкоголю, перед глядачами постала швидше стомлена, інтелігентна людина, яку безсовісно заїло оточення та зрадили власні юнацькі ідеали.
Кейт/Катя, у виконанні Анастасії Перець, завдяки здоровій психічній гармонії, що визирала з неї у більшості сцен, та вмиротвореним інтонаціям м'якого голосу теж трохи виступала з образу малолітньої епілептичної простачки.
Втім, ці всі моменти зрештою таки чудово вписувалися у тонкий, але життєствердний катарсис, обіцяний Сарою Кейн наприкінці.
Щодо третього актора – Ярослава Федорчука, то вже, мабуть, важко уявити на його місці у ролі божевільного солдата когось іншого, більш переконливішого.
Театр – це мистецтво умовностей, а сценічна читка – найбільш умовний театральний жанр, який скупими штрихами повинен передати не лише зміст, а й форму. Порівнянно з повноцінною постановкою хороша читка повинна виглядати як фільм Догвіль Ларса фон Трієра порівнянно з тарантінівським Джанго.
Тут слід віддати належне праці Павла Ар'є, який вибудував свою сценографію лише пунктиром, але зв’язним і ефектним. Траплялися деякі розриви, проте, текст Сари Кейн, власне, жорстко ігнорує класичну театральну єдність часу і на рівні читки повністю донести до слухачів епічні темпоральні зрушення в сторону позачасової міфологічності, мабуть, в принципі нереально.
Вже традиційно ставити сценічні читки Павлу допоміг працівник театру Леся Курбаса та відео-митець Володимир Стецькович. Тож, уяву глядачів в потрібне русло спрямовували не лише слова та рухи акторів, а й проекція відповідних відео-образів на стіні.
Перша сцена на Малій сцені
Мала сцена театру ім. Лесі Українки у якості нового майданчика сучасної драми виглядала доволі в тему. Окремий чорний вхід з подвір’я, підвищений сходами до рівня голубиного гнізда чи старої мансарди на задвірках Парижу, вичовгана підлога, заставлена старими стільцями вперемішку з саморобними пуфіками – що ще потрібно для правильної атмосфери цікавого і творчого місця? Лише правильні глядачі, а вони якраз знайшлися.
Власне, відчуття нового живого цікавого місця підсилилося неофіційною тусою після завершення читки. Попивати сік чи вино поряд з акторами та режисером, на яких щойно дивився із залу – це хороша ідея і залишається сподіватися, що організатори передбачили такий формат спілкування-на-закуску не лише для відкриття.
Смисли і контрасти "Підірваних"
П'єса "Підірвані" Сари Кейн дуже цікава з точки зору конструйованих нею смислів. На рівні вкладених смислових одиниць та зведеної з них споруди – це дуже цілісна та багатошарова конструкція, яку можна обертати тією чи іншою стороною, насолоджуючись різноманітними комбінаціями.
"Підірвані" побудовані на трьох діалектичних контрастах – на протиставленні/співставленні найвищих та найнижчих форм людського спілкування – любові та тваринної ненависті; на протиставленні/співставленні приватного та політичного; на протиставленні/співставленні невидимого побутового насильства та апокаліптичних жахів громадянської війни. Кожна грань тут стає залізобетонним пазлом у загальній картині, усвідомивши яку, ти вже ніколи не будеш таким як раніше.
Фронт і тил
Війна виступає у "Підірваних" самостійним персонажем. Яка саме війна, у п’єсі Сари Кейн, зрозуміти важко – чи то в Ірландії, чи то в Сербії. Вона приходить зненацька і відразу змітає все на своєму шляху. Після сценічної читки Павла Ар'є – це також війна в Україні.
Один з головних досвідів перегляду п’єси є відчуття крихкості між звичним мирним життям та жахіттями війни, що вриваються навіть у твій дім. Така межа між комфортом і жахом може зникнути за кілька секунд, як це сталося у Нью-Йорку у вересні 2001 року, в Грузії у серпні та в Мумбаї у листопаді 2008 року, в Україні у березні 2014 року.
Цей список раптово зруйнованого персонального миру, який за секунду до того видався непорушним, можна продовжувати і продовжувати. Ми живемо у крихкому світі і це факт, про який ніхто ніколи не повинен забувати. Страх і насильство набагато ближчі до тебе, ніж тобі здається. Ми живемо у недосконалому і жорстокому світі, в якому може існувати або фронт, або тил. Якщо ти в тилу, то тобі пощастило, але чи надовго? Урок п'єси – лінія фронту має здатність пересуватися на тисячі кілометрів зі швидкість падаючої бомби.
Читка Павла Ар'є нагадала про це несподіваним уколом, коли в телефонній розмові героїв п’єси раптом почулися знайомі імена вбитих українців та знайомі географічні назви зони АТО. Цей момент перегляду став найпершим і чи не найсильнішим шоком від читки. Війна за секунду догнала глядачів навіть на малій сцені театру ім. Лесі Українки.
Втім, що б не сталося, залишатися людиною – це єдиний спосіб зрештою перемогти, нагадує нам Сара Кейн. В цьому може допомогти ніщо інше як кохання, яке існує навіть там, де його немає.
Кохання і ненависть
Перша частина п'єси – жорстка гра між протилежними персонажами. Підстаркуватий цинік і гедоніст Іван, журналіст і, ймовірно, урядовий агент застосовує всю свою грубу та досвідчену силу для того, щоб трахнути колишню коханку Катю, ще зовсім юну дівчину з наївним світоглядом і простим розумом.
Іван досягає своєї мети не так легко, як йому б хотілося і, можливо, пропускає між пальцями, щось надзвичайно важливе для себе. Катя виявляється, на диво, сильною дівчиною, яка здатна на серйозний опір.
Герої (і глядачі) ще тільки віддихуються від першого етапу їхньої боротьби, який закінчується з рахунком 1:1, як п'єса переходить на зовсім інший рівень з новими смислами та новим конфліктом. Тепер Івану протистоїть пропалений і зруйнований справжньою війною солдат, майже демон, який, як бог у Кримінальному чтиві не знає жалю та здатний відплатити десятирицею за вчинені гріхи. Усе просто – солдат робить з Іваном практично те, саме, що той намагався зробити з Катею.
Якщо відносини між Катею та Іваном – це спроба повернути промайнуле кохання, повернутися з вигнання у рай єдності, то інтеракції між Іваном і солдатом – це спроба знайти кохання вже поза межами раю, тобто, у пеклі. Розмова між колишніми коханцями, таким чином, співставляється з розмовою між заклятими ворогами. З одного боку, Сара Кейн жахає нас видивом безодні, що завжди пролягає між двома людьми, ким би вони не були – коханцями чи ворогами. З іншого, вона показує нам віддзеркалення любові, що завжди проливає своє світло на всіх людей, ким би вони не були – ворогами чи коханцями.
Ненависть – це теж спроба спілкування, це мова, якою говорять, коли розмова вже не можлива, а, отже, вона таки можлива. Коли ти з’їдаєш очі свого ворога, ти переймаєш його бачення і наближаєшся до нього ще тісніше ніж під час гвалтовного сексу.
Двобій між побутовим расистом і аматором сексуального насильства та учасником міжусобної війни на знищення – це двобій Хижака проти Чужого. Однак, персональний, людський вимір присутній навіть тут. І якщо хтось зможе побачити в тобі людину, то ти врятуєшся, навіть, якщо вже лежиш буквально нижче плінтуса і на твоє мертве тіло падає дощ з проламаного даху.
"Підірвані" – це п'єса, одночасно, про кохання та відсутність кохання, про людську близькість та відсутність близькості. Сила п’єси в тому, що у ній відсутність та присутність зрештою втрачають свій окремий сенс та сплавлюються у якесь нове, живе і тепле явище. Якщо ми страждаємо через відсутність кохання, то ми вже певним чином долаємо цю відсутність. І отже, живемо.