Бідна-бідна дівчинка Незабудка – голуба та ніжна сонячна квітинка.
Увесь прогресивний і навіть, о, що за диво, допотопний Львів повстав проти дівчинки Оленки з поетичним псевдо "Незабудка" та російським прізвищем Тарасова.
Перед величним обличчям Степана Бандери у цей недільний вечір ніщо не віщує біди, але деякі місцеві персонажі, наелектризовані фейсбучними лементами, вже очікують на щось таке страшне та жахливе, що може стати першопричиною чогось ще страшнішого та жахливішого десь там, дуже-дуже далеко, але так дуже близько.
За невинним обличчям дівчинки Незабудки усі бачать стебло ВО "Свобода".
Того Мінотавра, який у лабіринті власної потворності, ніяк не може змиритись з забиченістю у собі і тому знову та знову жадає незайманих, юних тіл аби пожерти когось із них.
Але формально Свобода мовчить і навіть не дихає. Місцева влада ніяк не може зрозуміти, що хоч щось у цій країні та й змінилось.
Сех забилась у нірку. Колодій не рипається навіть на суботники. Батько усіх молодих та гарних – Юра Михальчишин – зрікся своїх улюблених чад у час найбільшої звитяги.
Ось так і стоїть дівчинка Незабудка одна-однісінька перед усім ворожим світом, ніби живе у казці, де у найвідповідальніший момент може статись чудо і з неба зійде лицар у чорно-червоних обладунках та врятує її від скандалів, інтриг та розслідування.
Але з неба ніхто не сходить і бідна дівчинка ще раз залишається віч-на-віч з ворожими вітрами. Білінський на своєму блискучому панцернику проїздом проїде і зупиниться обабіч лише згодом.
Якби дівчинка-Незабудка була фанаткою Sade, то це була б саме та мить, коли варто було слухати "Pearls". Це був би той момент, коли іноді одна хвилинка означає більше, ніж роки.
Бідній дівчинці Незабудці довелося вигрібати зі усіх живих та ненароджених Тарасовим заповітом.
Але хто ж так підставив бідну дівчинку? Злі язики й так показують пальцем відомо на кого і тому варто оглянутись навколо, щоб подивитись, чи не огледівся ще хтось, щоб подивитись на цей сором дівчинки Незабудки, бо й так зрозуміло, що такі підстави дівчаток процвітають у Львові незалежно від партійної приналежності: від Свободи і до !Фесту.
Ось сотник Володя Парасюк прийшов змінити те, що вже не можна змінити і тому схиляється до другої, більш приємної частини своєї слави – товариства дівчаток.
Радісний cамооборонець Веремчук рухається лише з мегафоном, але також мовчить, як і Володя Парасюк, який знає, що вже нічого не можна змінити.
У південному напрямку від його правої руки стоять Мирослав Маринович і Богдан Панкевич, які прийшли своїми авторитетними (сумнівно) та моральними (сумнівно) грудьми лягти на амбразури провокацій.
Але їхні груди нікому непотрібні, бо вже й так нічого не можна змінити. Панкевич міг спокійно лишатись на Афоні і Мариновича туди з собою забрати для кращих пошуків Бога.
У північному напрямку від лівої руки Веремчука стоять Савельєв та Рожнятовський і пильно вистежують сліди будь-яких провокаторів. Вони ще будуть мати слово у цій історії.
Логічно, що вони побачили провокаторів ліворуч – саме там – на боці темряви. Саме там, де стояла дівчинка Незабудка та її команда. І Савельєва та Рожнятовського обурили не патички з коронованими левиками, які мирно валялись під ногами, і на які згодом ломанулась туєва хмарка народу.
Савельєва та Рожнятовського (а також інших активістів) обурив той профанний факт розгортання стиреного банеру на якому дивізійників скомпілювали з Небесною сотнею.
Утворилась буча. Родичі Небесної сотні проти такого банерного сусідства. Родичі дивізійників проти такого банерного панібратства. І навіть самі дивизійники проти такого товариства. А міліція просто никається за кущами від такої словесної несподіванки.
Істерія нагнітається, дівчинка Незабудка вигрібає за себе і того поплічника, а виграє, як завжди, Садовий.
Садік у відпустці і тому його вірний парасоленосець Шевців забирає у Незабудки провокаційний банер і зникає у невідомому напрямку десь у бік Городоцької, щоб згодом повернутись вже без банеру розбрату.
Подія оговтується і вишиванкові люди ввічливо формуються у колони для параду. Море фотоапаратів і ще більше відеокамер. Ще трохи, і всі учасники таких заходів будуть організовано стрімити у космос свої парадні емоції і тоді – хана журналістиці.
В істеричному хайпі навколо дитячого параду були пропозиції журналістського ігнору цього історичного заходу. Але прийшли усі, і навіть більше.
Теперішні люди часто вживають слова-привиди, слова, що вже нічого не презентують, наприклад, скромність чи епатаж. Такими ж міфічними можуть бути і слова про журналістську солідарність у Львові.
Попереду параду – трійко дівчаток ступають, наче пави так велично і величаво. У їхньому кокетстві з дигітальними камерами стільки цноти, що аж страшно.
Нерозтрачена сексуальна енергія свого часу аж перла на Марсовому полі у 2011 році, де усім рулив Юра Михальчишин. Юри немає і з сексуальною енергією якось не фонтан.
Діти обіцяють іти тихо і мирно. Батьки не вірять жодному їх слову.
І лише біля Політехніки якийсь львівський дідуган починає ганятись за мегафонним веремійником з галасом про провокаторів у їхніх колонах.
Свідомого дідуся швидко локалізують і парад вишиванок може спокійно крокувати у вічність.
Поміж вшанувальників пам’яті, схоже, що навіть є атеїсти.
І навіть манкуніанські фанатки Манчестер Юнайтед з їх диявольською емблемою, хоча так шкода, що Ліверпуль сьогодні програв Челсі. Бідний Стівен Джеррард.
На шляху до вічності Парад вишиванок несподівано завертає ліворуч до пам’ятника жертвам комуністичних злочинів.
Як стане зрозуміло з полум’яної відповіді дівчинки Незабудки злопам’ятним львівським ліберастам – далі до Шевченка вже ніхто не йде.
Провокаторів немає і тому їх треба придумати. Націоналісти починають вважати, що у всіх провокаціях винні журналісти, а журналісти – й так вже декілька днів думають, що саме ці націоналісти є провокаторами.
Починаються перманентні уроки історії України і одного милого дев’ятнадцятилітнього хлопчика, який так хвилюється рум’янцем, втомлені львівські журналісти ловлять на незнанні його ж ідеалів.
Хлопчик виправдовується і справді старається, але його вже ніхто не слухає з висоти батьківського повчання.
А ось й дівчинку Незабудку оточили колом і звинувачують у всіх смертних гріхах.
Допитують і випитують чому так і чому не так. Чому такі проблеми з організацією та самодиципліною у стихійних колонах, які вона організувала і за які несе хресну відповідальність.
Вона мучениця в очах Юри Михальчишина. Вона невинна жертва в думках її поплічників (як зазначила людина з мегафоном) на яку шакалами накинулись журналісти (про це повідомляє голос праворуч).
До неї простягають руки праведного гніву, але вона вперто стоїть на своїх двох, хоча і вибачається за чудасію інтерпретації.
Навчена декількома кілометрами досвіду дівчинка Незабудка у своєму незамуленому спокої вже ніби зійшла з відомої картини художника Бориса Йогансона "Допит комуністів".
Горда Незабудка високо тримає своє незламне підборіддя у вирі карколомних претензій і запевняє присутніх львів’ян, що це самі львів’яни спровокували цей конфлікт.
Цей дитячий похід малолітніх хрестоносців, що знову не дійшов до пункту свого призначення, наскрізь нудний і нецікавий. Фантазія тут більше не живе. Нічого реального не було і в голову лізуть різні дурні думки.
От у Південній Кореї тисячі і навіть десятки тисяч молодят можуть організовано та одночасно одружитись в одному місці.
Чому б львівським патріотам не провести перед пам’ятником Бандери одночасний і багатотисячний сеанс вінчання?
Ніхто ж не говорить про одночасний сеанс патріотичного сексу (заради зачаття, звичайно) перед обличчям Бандери, бо це б був просто розрив православного мозку у російської пропаганди!
Така яскрава у своїй фрикційності картинка заставили б російські ЗМІ рвати на собі волосся і битись головою об стіну від майбутнього безробіття на вкраїнській ниві. Вони б стрілялись у голову та вистрибували б з хмарочосів від безсилля і все тому, що найсміливіша фантазія обігнала їх реальність.
Кисільов би повісився від такої заздрості.
А через дев’ять місяців усі б вони (тисячі і десятки тисяч) принесли б до підніжжя Бандери для одночасного чину хрещення рабів Божих Степанів, а може й Бандер (з огляду на вірусний приклад називання маляток іменами персонажів серіалу Гра престолів).
А якщо у них будуть дівчатка, то їх можна охрестити славними іменами Степанида чи Бандерія. Бандерія взагалі круто звучить. Бандерія Тягнибок. Бандерія Сех. Бандерія Колодій.
А як шикарно звучить Бандерія Михальчишин. Луна від такого поєдання імені та прізвища піде аж ген-ген над плаєм, за дальні моря та високі гори і там покаже клятим воріженькам, де раки зимують.
Але поки фантазія тут більше не живе, то триває банальний змаг батьків та дітей. Малолітні націоналісти, побачишивши Рожнятовського біля журналістів, лише недбало бакланять он того урода, який добрався до мікрофону.
Варяг Зюбаненко про щось посміхається у своєму задзеркаллі.
Дивізійні левчики лежать штабелями, наче біля Кремля, а на їх тлі так спокійно розмовляють львівські ліберали.
Тільки правий секторянин Артем Луцак щось так голосно і бурхливо розповідає абоненту на тому боці дроту.
Тут би мав звучати якийсь давно забутий, але нещодавно віднайдений хіт, але буде лунати пісня "Незабудка" у виконанні Іона Суручану.