Роман Сенькус: Тарас Закидальський був доброю людиною

Розмова з професором Канадського інституту українських студій Альбертського університету (Едмонтон, Канада) Романом Сенькусом.

Розмова з професором Канадського інституту українських студій Альбертського університету (Едмонтон, Канада) Романом Сенькусом, який свого часу був відповідальним редактором "Journal of Ukrainian Studies" (1976-86) та старшим літературним редактором англомовної "Encyclopedia of Ukraine" (1980-93).

Дякую, що погодились на це інтерв'ю. Я підготувала декілька запитань, які допоможуть краще зрозуміти особу Тараса Закидальського. Прошу поділитися певними спогадами. Як ви познайомились із Тарасом?

Я познайомився з ним ще до нашої співпраці щодо Енциклопедії України. Коли він повернувся з Америки, де викладав деякий час філософію у Bryn Mawr College у Пенсильванії, до Торонто, де ми й познайомився. В Америці він був надзвичайно активним, зокрема, у товаристві "Смолоскип", яке проводило кампанії щодо оборони політв'язнів в Україні, а повернувшись до Торонто, він став членом нашого комітету з оборони політв'язнів. У цей час ми й розпочали працю над Енциклопедії України. Це була ідея покійного Юрія Луцького. 

Коли створили Канадський інститут українських студій в Едмонтоні, то ми запропонували створити таке ж представництва в Торонто, адже торонтська громада є найчисельнішою у Канаді. Професор Луцький, який брав участь у формуванні цієї громади, й став директором торонтського відділу.

Він мене найняв як його колишнього студента. Коли я став його асистентом, то я, так би мовити, втягнувся у працю над енциклопедією. Тараса Закидальського залучив професор Луцький до роботи з перекладом статей,  оскільки спочатку цей проєкт планувався як переклад енциклопедії Володимира Кубійовича. Проте з часом виявилось, що потрібна робота з доповненням та  розширенням статей. 

Професор Кубійович із Парижу надсилав статті до перекладу, а тому Закидальський отримав роботу перекладача (я тоді став старшим редактором). Так ми стали колегами та співробітниками у цьому проєкту,  разом працювали чимало годин над цим проєктом, щоб закінчити його вчасно.

Після цього я його найняв Тараса редактором журналу "Journal of Ukrainian studies". Він також став редактором перекладу радянських філософічних праць – "Soviet philosohy". Тому можна сказати, що я знав його редакторський досвід. Пізніше я передав йому повністю редагування цього журналу.

Він подавав до енциклопедії певні гасла, не лише переклади, вірно?

Так, він відповідав за гасла, які були пов'язані з українською філософією.

Чи була у нього певна мета або місія, яку він хотів втілити в проєкті?

Цього я не знаю, не можу сказати точно про його місію. Однак ми не просто перекладали гасла, а створювали нові. Ми хотіли досягнути успіху в завершенні проєкту. Окрім цього, він працював і над своїми філософськими творами.

Знайшла інформацію, що він був членом Вашингтонської спілки Гельсінських гарантій для радянських політв'язнів. Чи маєте якусь інформацію про це? Можливо він ділився певними напрацюваннями з вами?  

Щодо комітету з Вашингтоном не пригадую, адже ми не мали з ними контакти. Ми більше співпрацювали з Нью-Йоркською групою. Готували  компанії та демонстрації.

Щодо українсько-канадських студій. Ви були в дирекції, а Тараса брав участь у них?

Ми не були в дирекції цього інституту, адже він в Едмонтоні. Перший директором був Моноліт Лупул. Після нього обрали Богдана Кравченка, який після Незалежності поїхав до України, щоб розбудовувати нашу молоду державу. Він був причетний до створення Академії Управління  та аспірантури в Києво-Могилянській академії. Після Кравченка багато років був директором Зенон Когут, який працював в Америці, а тоді переїхав до Едмонтону.

А як щодо Канадської Асоціації Українських Досліджень,  де ви були першим президентом.

До цього ми створили Міжнародну асоціацію україністів (МАУ). У Канаді спочатку її не створили, бо вважали, що краще діяти у межах асоціації славістів. Я почав їздити на ці конгреси та міжнародні асоціації, але саме з Канади нікого не запрошували. Тому й вирішив, що краще нам мати свою асоціацію. Ініціював її створення, мене обрали першою головою та віцепрезидентом МАУ, але це більше символічна посада. Можливо, що Тарас також був на конгресах, але я не пригадую його виступів.

Чи підтримуєте взаємини з родиною Закидальських?

Не зовсім. Дружина Оксану вже не бачив доволі давно, вона похилого віку (82 роки). Знаю її як членкиню багатьох комітетів і дуже активну пластунку (мабуть, мала якусь адміністративну посаду у пласті). Особливо важко почали комунікувати через пандемію ковіду, оскільки не було можливості організовувати якісь громадські зустрічі.

Знаю, що Орест працює є політичним радником Конґресу Українців Канади. Щодо старшого сина Данила знаю, що він одружений має дітей. Про нього відомо найменше, бо він не брав активну участь у громадському житті, пам'ятаю його ще неповнолітнім.

Чи чули ви про товариство приятелів Острозької академії, яке заснував Тарас Закидальський? 

Деталі щодо цього сказати не можу, можливо, що товариство розпалася після його смерті.

Чим вам запам'ятався Тарас Закидальський, якою він був людиною?

Дуже розумний, товариський, дотепний, порядна людина, добрий батько. Мав надзвичайно тонке почуття гумору. Пригадую його сатиричні  вірші. Він був добрим українцем-патріотом, доброю людиною.

Можливо ви знаєте, що він досліджував і російську філософію. Чому саме російську? Наскільки я знаю, його сім'я надзвичайно постраждала від радянського російського режиму.

Пригадую, що його цікавила філософія 19 століття. Він поїхав навчатись в аспірантурі до Bryn Mawr College, де викладав професор Джордж Клайн, який був спеціалістом з російської філософії. Маю таку думку, що саме Клайн йому це й підказав.

Очевидно, що в університеті слухав курси з російської філософії. Міркую, що Джордж Клайн погодився на тему його дисертації, оскільки йому не було різниці – українець Сковорода чи росіянин. Мабуть, він вважав його частиною російської філософії. 

Тарас Закидальський тримав контакти з Іриною Валявко з Києва. Можете поспілкуватися з не нею. Багато писав про міграційних філософів. Ми були різні у віці, мені було 24 роки, а йому було 35, коли ми стали колегами. Він мав своїх друзів, а я з ними познайомився вже на роботі.

Я досліджую українську філософію у діаспорі. Окрім Тараса Закидальського це ще й Степан Ярмусь та Ірина Гузар. Можливо, що ви чули ці прізвища, чи були знайомі із ними?

Ви досліджуєте різні покоління. Я чув про Ірину Гузар, зокрема знаю, що їй вдалося виїхати з України. Про Степана Ярмуся знаю, що він мешкав у Вінніпегу. Це вже ніби покоління батьків Тараса. 

Дуже шкода, що Закидальський помер від раку мозку відносно молодим, у 65 років. Пам'ятаю, він мені говорив, що "я вже отримую державну пенсію". Я йому довіряв, у журналі нашого інституту він міг робити будь-що. Він був добрим редактором. Час від часу ми зустрічалися на ділових зустрічах.

Ви були в Україні, зокрема, у Львові? Коли останнього разу?

Востаннє на Конгресі Україністів 2018 році у Києві. Колись Конгрес відбувався що три роки, але тепер не знаю взагалі, чи матимуть можливість організовуватись через війну.

До речі, я запропонував нового президента Михайла Мозера старому президенту  етнографії Академії Наук Ганні Скрипник. Тоді я ще був головою Асоціації Україністів в Канаді. Мене питали, чи не маю я амбіцій бути президентом, проте я відмовився на користь Мозера, адже він має хороші контакти в Європі. 

28.02.2023

авторка: аспірантка кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка Анастасія Павлишин

фото: Фб Романа Сенькуса