Виступ бразильців Sepultura у львівському Малевичі.
Повернення до Львова грандів бразильського треш-металу.
В той час, коли галицька метал-сцена потрохи вмирає, а її представники тихенько відходять у небуття, виїжджають за кордон, або творять суто в студійному вигляді, до Львова почали навідуватися топові гурти світового рівня. Якщо до сюди раніше приїжджали лише нікому не потрібні екс-вокалісти Iron Maiden Пол Ді'Анно та Блейз Бейлі чи всюдисущий екс-прістівець Тім "Ріппер" Ооуенс, то торік в лютому у FestRepublic виступали вже британські першопрохідці грайндкору Napalm Death, а зовсім нещодавно, 5 квітня, після успішного виступу на літньому ZaxidFest-і у рамках світового туру "Maсhine Messiah Tour" повернулися гранди бразильського металу Sepultura.
Українські мітолізди по-різному сприйняли сю новинку: одні щиро раділи улюбленій групі, в футболках якої ходили ще замолоду, інші нили, мовляв, без братів Кавалер гурт уже не торт, скотились, а з оригінального складу залишився лише гітарист Андреас Кіссер (насправді оригінальним є басист Пауло Шисто-молодший), ще інші знавці біографії гурту, навпаки, звинувачували Сепультуру у ватних грішках Макса Кавалери, який, хвилинку, не грає в гурті вже 22 роки. Так чи інакше, квитки розбиралися, і всі пішли у "Малевич" на культову групу.
Відкривали концерт 1914 і Minatox69. Що б там Дмитро Кумар не говорив, що 1914 не виступає у Львові, все ж то був вже другий раз, коли його гурт в рідному місті відкриває канц західного гурту. Хоча, 1914 так само вже можна назвати західним, адже він не тільки не вмер у рідних металічних захалуп'ях, а й успішно гастролює по Європах і навіть нещодавно підписався на провідний європейський метал-лейбл Napalm Records. Чуваки вкотре показали хороший рівень виконання, і їх дез-дум-сладж звучав актуально на цьому святі екстремальної музики, проте, роль андеркарта змусила відсунути концептуальність на другий план, і слухачі обійшлися без традиційних історій Кумара про ті чи інші події Першої світової.
Що стосується італійців Minatox69, то на фоні 1914 їхній дезкор звучав не дуже переконливо, і хоч хтось намагався слемитися, все ж чимало відвідувачів миттю опинилися біля барної стійки. В принципі, бухати перед самою Сєпою це не те, що цілком нормально, а й навіть правильно, бо ж треш-метал завжди вважався алкогольним стилем, і без етанолу пізнати всю душу молотильних рифів навіть слем і башкотряс не допоможе.
Сам вихід бразильців хоч і супроводжувався торжеством і возданням слави кумирам, все ж після попередників музиканти виглядали природно, наче хедлайнери андеграундного фестивалю, а не всесвітньо відома зірка у забитій провінції.
Подібні відчуття викликали і щирість та віддача, з якою Sepultura виконувала свої хіти, від яких, здавалося, їх би вже мало нудити. Такої енергії, з якою Кіссер махав хаєром і Деррік Грін відривався на сцені, не вистачає не лише пенсіонерам типу Kiss і Metallica, а й тому самому Максу Кавалері, який на сцені більше схожий на священика РПЦ, аніж металіста, і замість справжнього качу може видавати лише спічі про те, що Крим – це Росія.
Сучасна Sepultura, на щастя, подібним ніколи не зашкварювалася, і для встановлення контакту з тубільцями використала більш безневинні методи: Грін спробував сказати "Добрий вечір", а Кіссер вдягнув футболку Карпат, які знову програли футбол. Лунали хіти, лунали нові речі, металюги бенгали, слемились, емоції накопичувалися, і дах всім зірвало, зрозуміло на старій добрій "Roots Bloody Roots", коли кілька обриганів ледве не знесли парканчик, що відокремлює нарід від сцени. Загалом, концерт вдався.
Здається, це початок чогось справді крутого в метальовому житті Львова, де крім трибютів та концертів кількох київських гуртів майже нічого нема. А попереду нас ще анонси від Rotting Christ і Oomph. Далі може бути ще щось цікавіше.
фото: malevich-club.com