Юний бог весни франківця Богдана Розвадовського захлинається від радості та вседозволеності.
Франківський артист SadSvit змінює панельну сірість на заквітчану безтурботність, щоб ще трохи розгублюватися на віражах своїх поцілунків.
Ще трохи й райдужна варіація співака Садсвіта почне співати про котиків та ромашки. Такий SadSvit значно кращий, ніж той його попередній персонаж – оспівувач панельного одноманіття.
Після дебютного альбому "Неонова мрія" (2023) конвеєрного постпанку SadSvit змінює свою маску, щоб постати перед масами юним богом весни.
Він настільки захлинається тією радістю внутрішньої переміни, що його навіть можна назвати промінчиком світла у нинішніх франківських феноменах. Можливо, він навіть ще подумає про якусь артистичну колабу зі самим Тарасом Прохаськом про жучків та всіляку мураву.
Всякий юний бог весни мусить щось проповідувати. Звісно, що "Цвіт магнолії" проповідує всеосяжний культ плодючості. Робить це ще доволі наївно, як і належить першим весняним дням, так, наче ще не бачив серіалу Kaos (хоча трек "Хаос" він тут таки має). Та колись він його таки побачить, набереться життєвого сарказму і, можливо, замахнеться навіть на самого Морріссі, щоб скакати поміж юнацтва з букетом квітів в одному гедоністичному місці.
Десь тут поволі час розуміти, SadSvit розвертає свій скорботний постпанк на терени коледжного настрою безтурботного часу зі всіляким інді-попом чи навіть попроком.
Відразу варто наголосити на тому, що на цьому етапному переході від одного стану до іншого його ще трохи штормить і хилить. Інколи він вже просто не бачить берега у сій сп'янілій екстазі від надміру нових ефектів.
Як і Tery, з яким він вже може зробити колабу, якась чарівна Панна вже має йому таки наголосити на тому, що поспіх – то трохи зле у цьому процесі. Саме конвеєрний поспіх за межами концентрацій й породжує найбільш чужі для цього альбому треки ("Все одно", "Хаос", "Зіниці"). Такий собі солодкавий попрок з абстрактною романтикою на вустах.
Юнацький цвіт Садсвіта повільно відходить від його торішнього життя. Постпанкове йому ще трохи сниться, хоча десь незабаром він вже почне розчуленим нявкати та муркати навсібіч під теплим дощем ("Море"). Десь ще обов'язково має бути казкова пошанівка Роберту Сміту за неоціненний дар життя ("Той хто пісню грав").
За гуртом The Smiths у його ліриці ще можна натрапити на таку собі цоївщину у рядках, наприклад, "На вулиці дощ – колискова моя" у "Горизонтах" та "Іду в нікуди. В обличчя лине сигаретний дим" у "Не моє місто". За всім цим ще навіть ввижаються у побудові його лірики якісь легкі впливи пізнього Скрябіна вбік попсового спрощення.
На тлі чогось відверто доброго на тлі всього іншого, того, що мудрий нарід називає хітом, варто виокремити треки "Твій промінь" та "Напевно ти". Там SadSvit вже точно намацує щось прекрасне у собі.
З цієї радісної нагоди у його житті для нього лунатиме трек "Open Eyes" валлійців Plastic Estate з альбому "Code d'Amour" (2024).