Новий сезон передвиборчого серіалу Андрія Садового.
Новий сезон передвиборчого серіалу міського голови Львова Андрія Садового про плекання сентиментальної ідилії довкола коханого садочка.
Серіальна ідилія Андрія Садового відверто заточена під вибори, але це прекрасна та прогресивна думка. З нею Садовий дещо попереду всього світу, але дещо лише позаду Зеленського (трішки-трішки). Садовий іде в ногу з часом, а відтак впевнено випереджає деяких своїх конкурентів без фантазії та цайтгайсту. Фаріон колись читала свою лекцію про Степана Бандеру під "Політ валькірій", а одна з реклам свободівця Кошулинського тирила музончик з фільму Whiplash, але то таке.
Садовому є чого боятись на цьому шоу-поприщі. Святий шаленець Гріша Козловський пішов у влогери, підняв всю Україну на захист футбольної академії, і незабаром від голосної нардепки Піпи залишиться лишиться лише пипка та пупець. А початок серіальних слідів Садового варто шукати ще у березні минулого року, у статті про нового Адама. Диктаторська лінія того серіалу особливо потребувала продовження, і було б особливо цікаво подивитися на те, як він відкручує комусь голову своїми вольовими руками.
У новому серіалу Садового плекання рідного куточка у ці трагічні миті – це живе свідчення надії на майбутнє воскресіння України після коронавірусу (оскільки Христос вже воскрес). І Львів тутечки повстає в туристичній уяві як побожний приклад усім тамка. Невипадково на самісіньку Пасху він показує своїм побожним юзерам одну з вершин християнського розвитку, де кожен на шляху до обоження має стати пророком, священиком та Мелхиседеком.
Осяяне сонцем і паскою плекання коханого садочка біля хати миле та зрозуміле кожному зальотному пересічнику, а сентиментальна слов'янська традиція сльозинки у кутику лише помножує врізнобіч її силу. Навіть лютий треш Пекельна хоругва єретично знає, що краплинка маминої сльозинки на ослінчику біля вікна сильніша за термоядерну бомбу. Ще трохи такого серіалу і каденції Садового у Львові нагадуватимуть усім глядачам незабутнє літо дитинства, ту щемку ностальгію за чимось незворотно втраченим, і яке нині може приходити лише у снах з ніжними променями світла.
Голос Садового вже лунає у трамваї, і тому дивно, що львівські айтішники ще не замутили стартап, який би автоматом переводив усі навігатори в межах Львівської області на голос Садового (польську і російську знає, англійську також). З дружнім видавництвом !Фесту Садовий би міг зазіхнути на проєкт аудіокниг, казочок на ніч від Садового, типу, "Батько міста всім маляткам Львова". Тим більше, що прес-служба Львівської міськради вже надсилає його піаристичні есемески навіть дітям.
Сю ідилію сентиментального райка мали б озвучувати пісні на кшталт "Крылатые качели" чи "Прекрасное далёко", але нині український ринок дитячих пісень – це переважно сумне румовище, і навіть шкода, що немає якихось придворних композиторів, які могли б написати Садовому популярний шлягер. Але він би міг оголосити конкурс на найкращу пісеньку з кишені приватного капіталу. Львів – це ж місто мистців та мисткинь. З Порошенком він вже колись колядував, от і настав час заспівати щось самостійно вокалом. Є, звісно, "Котику Мурчику" для його дружини, Катерини Кіт-Садової. Але це занадто просто і прямолінійно. У кожній кобіті має бути більмесе, якась зязяпата фрайда.
Льоня, он, колись як співав, а тепер вже книжку рекламує своїх спогадів. За три каденції Садового у Львові його прес-служба могла вже видати декілька нон-фікшинів про життя коханого шефа, типу, "Як керувати Львовом три терміни і не сісти за жодний" або "Доля чи недоля. Як зробити добре всім, але не обділити себе". Але вони лише надсилають інфу про збільшення надоїв трави на львівських газонах.
А для усіх інших, хто не особливо дивиться подібні серіальчики, лунає новий Die Antwoord "Lambo Life".
фото: Фб Христини Процак