Дебютний мініальбом проєкту Сивина від Павла Нечитайла та Артура Данієляна.
Химерна сув'язь обережного, крихкого та колючого передражнює блаженне невідання старого світу.
Авторами проєкту Сивина є саундпродюсер Артур Данієлян, (Фактично Самі тощо) та учасник гуртів Пропала Грамота та Zapaska Павло Нечитайло. На мініальбомі "Крихке" також помічною для них є й віолончель Євгенії Дячук.
Деякими своїми треками мініальбом "Крихке" може разом з альбомом Apparat "A Hum Of Maybe" (2026) спокійно перебігти дорогу майбутній Онуці. Впізнаваний спадок гурту Zapaska лише посилює цей момент там, де лірика Нечитайла вкотре затягує вглиб своїм міжрядковим ефектом ("Вересневе сяйво").
З хаузу та давнтемпо проростає саспенсова тривога подальшої трансформації загубленого героя ("На маршрутах", "Сивина"), який настільки розгублений навпомацки, що вже готовий стати навіть рибою у найкращому треці EP "Окунем".
Новий досвід Іншого (холоднокровного Іншого) має допомогти йому хоч якось звільнитися від навали спогадів вчорашнього життя. Зменшити градус внутрішньої напруги. Заморозити рани.
Десь між трип-хопом та IDM він випускає назовні весь свій внутрішній індастріал – колючий, саркастичний та покручений ("Мирослав"). Пережитий досвід екстремальних ситуацій зміщує, викривлює його звичну оптику.
Можливо, це й справді ефект риб'ячого ока поміж його сюру, де рядки пісні "А льон цвіте" переплітаються з глузливими алюзіями на Stromae, а кислотою роз'їдає так, ніби Данієлян змагається з позаторішнім треком українського берлінця Dreams of None "Tunnel Vision".
Без усіх цих викривлених ефектів фінальний трек "Колизгори" був би повільним хітом Віктора Павліка. Кобіти б ставили свої сумочки у центр кола, щоб танцювати руки в боки із заплющеними догори очима.
Нечитайло ж передражнює цю ностальгійну статику. Розтягує її межі, щоб розірвати їх зовсім заради втечі з потойбіччя старого світу. Його блаженного невідання, яке так дорого всім коштувало.