Завтра у місті прощатимуться з Героями Сергієм Максимовим, Дмитром Трофімовим та Юрієм Пужайлом.
Про це повідомила пресслужба Львівської міської ради.
Завтра, 14 листопада, Львів прощатиметься з бійцями Сергієм Максимовим, Дмитром Трофімовим та Юрієм Пужайлом, які загинули у боротьбі з російськими загарбниками.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 год у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:40 год, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Сергія Максимова поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Дмитра Трофімова та Юрія Пужайла – на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.
На будівлях вздовж маршруту колони вивісять синьо-жовті прапори з жалобною стрічкою.
Мерія закликає долучитись до церемонії прощання та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.
Дмитро Трофімов (21.06.1974 – 05.02.2025) – львів’янин. Навчався у школі І–ІІІ ступенів "Лідер" із різними формами навчання (раніше – середня загальноосвітня школа №16). Згодом здобув професію автомеханіка у Державному навчальному закладі "Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва".
Проходив строкову військову службу. Займався підприємницькою діяльністю.
Зі слів рідних, Дмитро був доброю, веселою та життєрадісною людиною. Любив подорожувати, захоплювався гірськолижним спортом, а також займався плаванням, маючи звання кандидата в майстри спорту.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України у складі 1-ї Галицько-Волинської радіотехнічної бригади Повітряних сил Збройних Сил України, а згодом – на Донецькому напрямку в лавах 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
У Дмитра Трофімова залишилися дві доньки, цивільна дружина, тітки, хрещений, брати, сестри, друзі та родина.
Сергій Максимов (15.10.1967 – 01.09.2026) – уродженець села Новолазарівка Миколаївської області. Навчався у Михайлівській початковій школі – філії Томаківського ліцею №1 Томаківської селищної ради Дніпропетровської області, а згодом – у Казанківському професійному аграрному ліцеї Миколаївської області.
Проходив строкову військову службу. Працював металургом на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Сергій був життєрадісною, активною, товариською та завжди усміхненою людиною. Вирізнявся позитивним ставленням до життя, відкритістю та комунікабельністю. Захоплювався риболовлею, любив відпочивати на природі, кататися на лижах і готувати різноманітні страви.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність і суверенітет України на Курському, Північно-Слобожанському, Херсонському та Донецькому напрямках у складі 129-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений відзнакою Президента України "За оборону України", відзнакою Міністерства оборони України – медаллю "За поранення", нагрудним знаком "Ветеран війни", а також іншими військовими та почесними відзнаками.
У Сергія Максимова залишилися дружина, син і донька.
Юрій Пужайло (25.10.1977 – 10.11.2026) – львів’янин. Навчався у школі І–ІІІ ступенів № 7 Львівської міської ради. Займався підприємницькою діяльністю.
Зі слів рідних, Юрій був добрим, щирим і чуйним, завжди готовим прийти на допомогу. Був товариським, цінував родину та любив проводити час із близькими. Був турботливим батьком, любив Батьківщину. Від перших днів російської агресії активно займався волонтерством. Захоплювався автомобілями, любив збирати гриби.
У 2026 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 114-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
У Юрія Пужайла залишилися мати, дружина, двоє синів, донька та родина.
