Факти та коментарі про пошуки могили гетьмана України Івана Виговського.
Факти, коментарі, версії, здогадки та аргументи щодо пошуків могили Івана Виговського на Жидачівщині.
Факт
Тема можливого місця поховання гетьмана України Івана Виговського, як і багатьох інших українських гетьманів, на жаль, і надалі залишається дискусійною. Прикро, але значна частина наукових досліджень щодо місця захоронення гетьмана Івана Виговського базується переважно на здогадках, припущеннях, домислах, версіях. Сучасна історіографія в цьому напрямку також не має нових напрацювань.
Особливий інтерес до цієї теми історики, письменники, археологи, краєзнавці почали проявляти в другій половині XIX - на початку XX ст. Власне, ця наукова дискусія виникла з моменту віднайдення заповіту гетьмана. Вперше цей документ оприлюднив професор Михайло Грушевський, якому вдалося відшукати його в Чернігівському літописі. Дещо пізніше заповіт Виговського будуть знаходити в інших історичних джерелах.
Подаємо витяг із заповіту: "Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменови і братії за відправування сорокоусту соборних парастасів за відпущення моїх гріхів записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мойого Руда по п'ятсот золотих на кожний рік була віддана..."
Після прочитання запропонованого витягу із заповіту все ж таки виникає запитання: а чому І. Виговський не вказав у своєму заповіті назву монастиря, чому не назвав імені ігумена скиту, адже мова йшла про конкретну суму грошей, яку родичі гетьмана мали віддати ігуменові Скиту Великого.
Досвідчений правник, людина з юридичною освітою, за часів перебування на посаді генерального писаря, по суті канцлера Козацької держави, – Гетьман Виговський складав і підписував важливі документи, й раптом у своєму заповіті упускає найважливіше – юридичну назву монастиря, в якому хоче бути похованим.
Сьогодні здається, що вже в нікого не викликає сумніву, що Скит Великий в той час був другою неофіційною назвою Скиту Манявського. Але ж в той час на території колишнього родового маєтку Виговських, що на Жидачівщині, був ще один монастир, не менший ніж Скит Манявський – це Юсиптицький монастир, в якому теж була збудована церква Воздвиження Чесного Хреста (далі ВЧХ), яка мала вольності від самого гетьмана Івана Виговського (1663 р.).
Офіційно в документах Юсиптицький скит згадується в кінці XVI - на початку XVII ст., хоча його заснування пов'язують із періодом Галицько-Волинського князівства. Тож мимоволі виникає запитання: який скит тоді мав на увазі гетьман, пишучи свій передсмертний заповіт?
Проведені археологічні розкопки на початку XXI ст. науково підтвердили, що саме тут, два кілометри на південь від центру с. Йосиповичі (Юсиптичі) Стрийського району, нині урочище "Бучина", стояв великий монастир.
У дослідженні території колишнього Юсиптицького монастиря у 2002 р. брав участь також відомий львівський вчений Орест Мацюк (нині покійний). Професор Мацюк відтворив графічно загальний вигляд цього монастиря. За твердженням вченого, це був, як на той час, досить великий скит.
У Юсиптицькому монастирі, за свідченням окремих історичних джерел, було написано Євангеліє, подароване за короля Степана Баторія (1575-1586 рр.) монастирській церкві в с. Головецьке на Сколівщині, де також стояв монастир. Пізніше це Євангеліє перейшло до храму св. Василія в с. Раків цього ж району, про що свідчить напис: "Я, ієромонах Гедеон, ігумен монастиря Юсипецького, продав книгу "Євангеліє" за золотих одинадцять до с. Ракова до храму св. Василія".
Дехто з дослідників схильний був вважати, що саме ігумену Юсиптицького монастиря і його братії заповідав гетьман І. Виговський 2000 золотих. Адже відомо, що після відходу від гетьманства (1659 р.) Виговський часто навідувався до свого родового містечка Руди. Цілком зрозуміло, що, як людина глибоко релігійна, він неодноразово відвідував церкву ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря, якій, як уже згадувалося, надав вольності гетьман. Там, мабуть, він зустрічався з монахами.
Очевидно, що відвідування церкви ВЧХ в Юсиптицькому скиті та зустрічі з монахами могли стати підсвідомою домінантою при складанні передсмертного заповіту. Тобто, складаючи заповіт, гетьман не вказав назви скиту, оскільки писав про щось дуже рідне, близьке. Така версія певний час поширювалася на рівні місцевих краєзнавців. Але вона також не має вагомих аргументацій.
Щодо місця поховання гетьмана в Манявському скиті не могло б бути жодних сумнівів і понині, якщо б згаданий вище Чернігівський літопис не грішив вигадками. У цьому документі зазначено: коли дружина І. Виговського почула про смерть свого чоловіка, "упала й умерла, залишивши сина свого ще невеличкого". Але, як стало відомо з багатьох інших достовірних історичних джерел, дружина гетьмана не померла одразу, а жила ще після смерті гетьмана майже чотири місяці.
За різними даними, вона померла десь наприкінці травня чи на початку липня 1664 р. Виговського розстріляли, за одними даними, 9 березня, за іншими – 16 березня цього ж року.
Значно об'єктивнішим у питанні дослідження місця поховання гетьмана був відомий український письменник, публіцист В. Будзиновський. У статті "Де Виговський похований?" він пише: "Як завіщанє виконано, то Виговський лежить або лежав в Маняві, бо тільки Манявський скит називали великим... Одна стара записка каже, що тіло Виговського спровадила його жінка до Руди на Галичині, де був приватний дім Виговського, і поховала його в Скиті коло Руди Гніздичівської, в склепі Хрестовоздвиженської церкви".
Ґрунтовне дослідження з приводу місця захоронення гетьмана І. Виговського зробив видатний український історик Іван Крип'якевич у своїй рукописній статті до журналу "Стара Україна": "Про місце, як зложено тіло нещасного гетьмана, є декілька звісток, що суперечать одна одній, і відшукання могили Виговського стрічає значні труднощі".
Провівши глибокий аналіз існуючих уже на той час історичних документів, Крип'якевич погоджується з думкою, що гетьмана поховано в Юсиптицькому монастирі, в церкві ВЧХ.
У чому ж полягали тоді основні труднощі історика у визначенні місця поховання гетьмана І. Виговського? Насамперед у тому, що тяжко було однозначно твердити, де саме тоді стояла церква ВЧХ, якій у свій час надав вольності, як уже згадувалось, гетьман.
За свідченням старожилів (про це детально дещо пізніше), згадана церква знаходилась на території монастиря. Але ж Юсиптицький монастир згадується в офіційних документах під назвою Преображення. А відомо, що назви монастирів походили від назв церков. Тоді виходить, доводить Крип'якевич, що церква ВЧХ є не монастирською церквою, а парохіяльною.
І знову ж виникає аналогічно запитання: а на якому ж місці тоді стояла церква ВЧХ? І чи новозбудована церква тієї ж назви (1712 р.), фундаторкою якої була невістка Виговського Т. Завадська, стоїть на тій же ділянці, що стара, яка, як відомо, була перенесена після зруйнування монастиря у 1675 р. військом І. Шейтана. Адже у тестаменті дружини гетьмана читаємо, що вона просить поховати її біля свого чоловіка у Скиті в церкві ВЧХ.
Отже, І. Крип'якевич ставить цілком логічно запитання: "...якщо кости Виговського лежать у скиті, то не Чесного Хреста, а Преображення або у церкві парохіальній ВЧХ. Ця неясність утруднює точне визначення місця могили гетьмана, якщо ця могила справді знаходиться в Юсиптичах".
У своєму дослідженні І. Крип'якевич посилається також на лист пароха села Дашави Стрийського району о. І. Тимцюрака. У листі від 15 грудня 1906 року (лист не зберігся) отець, який теж займався пошуками могили гетьмана, писав, що сліди монастиря можна було виразно бачити ще у 1900 р. в урочищі "Бучина", неподалік від села Йосиповичі, і що там мала бути підземна крипта.
Про поховання І. Виговського в Юсиптицькому монастирі однозначно стверджує також і священик о. З. Нарожняк, який теж тривалий час займався дослідженням місця поховання гетьмана і, як ніхто інший з місцевих краєзнавців, зібрав цікавий матеріал про поховання Виговського. "Не є важливо, – пише священик, – чи тлінні останки Виговського були пізніше перенесені до скиту Манявського. Це тільки здогад. Перше поховання було в Юсиптичах, і того досить, щоб там поставити пам'ятник".
Якщо вірити записам місцевих краєзнавців, то стара церква ВЧХ стояла на території монастиря. Із розповідей старожилів довідуємося, що місцеві жителі ходили молитися до монастирської церкви, а відповідно існуючий скит називали не інакше як Хрестовоздвиженським. Жодного спогаду про те, що Юсиптицький скит мав назву Преображення, на рівні записів місцевих краєзнавців ми не знаходимо. Чому в офіційних документах він згадується під назвою Преображення, потрібно ще дослідити.
А чи не могла бути допущена помилка під час проведення офіційних записів?
До речі, наші посилання на розповіді місцевих жителів є достатньо аргументовані. Адже село Йосиповичі є унікальним щодо ставлення його мешканців до історичного і минулого свого краю. До 1940 року у місцевому будинку "Просвіти" зберігався літопис села. На жаль, у цьому ж році цей важливий історичний документ разом із книгами був вилучений більшовицькою владою і знищений.
І тому логічно знову ж таки виникає запитання: а звідки зародилася в селі традиція такого бережливого ставлення до свого минулого? Адже інші села, які входили до володіння гетьмана Виговського, такої традиції не мали. Вважаємо, що саме поховання І. Виговського в Юсиптицькому скиті й викликало посилений інтерес місцевого населення до цієї неординарної історичної події.
Якщо уважно проаналізувати існуючі історичні джерела щодо місця поховання гетьмана І. Виговського, то знаходимо достатньо вагомих підстав стверджувати, що першим місцем поховання гетьмана була церква ВЧХ, яка знаходилася на території Юсиптицького монастиря.
Що стосується питання перезахоронення подружжя Виговських і чи воно відбула взагалі, і де саме знаходиться могила гетьмана та його дружини, то без серйозного наукового дослідження цієї проблеми віднайти могилу буде неможливо.
У 1995 році авторові цієї статті довелося зустрітися з мешканцем села Йосиповичі, місцевим краєзнавцем В. Вайдою. Краєзнавець впродовж свого свідомого життя зібрав унікальний матеріал про Юсиптицький скит.
Вайда записав розповідь від свого діда такого змісту: "Що нібито Олена Виговська, як привезла тіло свого чоловіка, то поховала його під образом Чесного Хреста в підземеллі монастиря і склянім гробі, в який зложила документи. Пізніше його хотіли забрати, але люди відповіли, що його тут немає і що він похований в Маняві, щоб у такий спосіб замести сліди". Згадана вище ікона Воздвиження Чесного Хреста (друга половина XVII - початок XVIII ст.) знаходиться в парафіяльній церкві села Йосиповичі.
Із розповіді старожила, яку записав Вайда, можна виснувати припущення, що свого часу робилася спроба перепоховати гетьмана, можливо, хтось із родичів хотів виконати його заповіт. На підтвердження, що такого перепоховання не відбулося, є те, що родичі Виговського часто відвідували саме Юсиптицький скит, а не Скит Манявський. Внук гетьмана Виговського Костянтин, за свідченням місцевого краєзнавця Вайди, тричі навідувався до церкви ВЧХ в селі Юсиптичі, а також декілька разів відвідував місце зруйнованого монастиря.
Нащадки гетьмана впродовж століття опікувалися територією саме Юсиптицького монастиря. Так, невістка Івана Виговського Тереза Завадська, як уже згадувалося, своїм коштом збудувала церкву ВЧХ (1712 р.) в селі Юсиптичах, а в 1680 р. – каплицю на місці з'яви чудодійної ікони Пресвятої Богородиці Кохавинської, неподалік від родового містечка Виговських – Руди.
Слід вважати таку надмірну опіку культових споруд з боку родини гетьмана вагомим аргументом на підтвердження, що могила Івана Виговського знаходилася на території колишнього маєтку Виговських на Жидачівщині ще у першій половині XVIII ст. Якщо останки гетьмана і його дружини перезахоронили, то це могло відбутися, на нашу думку, хіба що на території родинного маєтку Виговських. Можна припускати, що місцем вічного спочинку гетьмана могла бути церква ВЧХ, фундаторкою якої була невістка Виговського.
Наукова версія про захоронення гетьмана Івана Виговського в Манявському монастирі набула широкого розголосу в другій пол. XIX - на поч. XX ст. Мабуть, не буде помилкою вважати, що актуалізація цієї теми потрібна була для привернення уваги громадськості до збереження одного з найбільших монастирів у Галичині, адже відомо, що австрійський уряд проводив тоді політику ліквідації існуючих монастирів. Потрібно було засвідчити перед урядом Австро-Угорської імперії, що там спочивають визначні діячі української історії. Австрійська влада була досить толерантна у ставленні до українських національних проблем.
Першим, хто розпочав пошук могили Івана Виговського в Манявському Скиті, був відомий український археолог, визначний дослідних Княжого Галича Ярослав Пастернак. У 1935 р. разом із експедицією він прибув до Маняви, де впродовж тривалого часу проводив розкопки на місці можливого захоронення. "Ми розкопали фундамент монастирської церкви та монаших келій, – писав Пастернак. – У крилі (підземній камері) ми знайшли дерев'яну домовину... Поховання Гетьмана там не було. Можливо його перенесли після опущення Скиту монахами 1785 р. в інше місце".
Значний внесок у пошук могили Івана Виговського зробив свого часу дослідник Володимир Феданків. Він також проводив розкопки у Скиті Манявському і навіть видав інформацію про те, що йому вдалося розшукати надмогильну плиту з надгробником гетьмана. Тільки де поділася знахідка, коли і як вона зникла, ніхто не знає й досі.
У 1993 році до Скиту прибула історико-археологічна експедиція під керівництвом дослідника Богдана Томенчука. Розкопано місце, де, за переказами, мав бути великий монастирський цвинтар, але також нічого не знайдено. Правда, під час розкопок з'ясувалось, що в 1940-х роках, під час розширення центральної дороги, біля західної в'їзної дороги до Скиту робітники знаходили чимало людських кісток. Можна припустити, що серед могил на монастирському цвинтарі зруйновано і могилу гетьмана.
Якщо Скит Манявський досліджувався тривалий час відомими археологами, то, на превеликий жаль, Юсиптицький скит дослідники оминули належною увагою. Вперше про Юсиптицький монастир як місце поховання гетьмана на рівні наукового дослідження скаже історик Володимир Голяк у своїй праці "Віднайдемо могилу гетьмана України".
Стосовно місця поховання, пише дослідник, маємо також інше джерело, ближче до Галичини і родини Виговських. Перед смертю гетьманська вдова склала свій заповіт, який був вписаний у Жидачівські земські книги. На жаль, вони не збереглися. З копії цього документа відомо, що Івана Виговського поховано у Скиті біля Руди Гніздичівської у склепі церкви ВЧХ, і що Олена просила своїх рідних поховати її поруч з дорогим чоловіком. Одночасно висловила жаль, як виходить з тестаменту, що не змогла виконати до кінця волі чоловіка, і не поховала його в церкві ВЧХ в Манявському скиті, а зложила тіло в іншому Скиті біля Руди Гніздичівської церкви тієї ж назви.
Вважаємо за необхідне висловити і свої міркування щодо теми захоронення гетьмана. Після зруйнування Юсиптицького монастиря уцілілі залишки монастирської церкви ВЧХ, як свідчать оповіді місцевих старожилів, були перевезені в село, і з них збудовано невеличку дерев'яну церковцю. До речі, це підтверджує також у свої спогадах краєзнавець М. Лесів, який у 1930-х роках, мабуть, брав участь у пошуках могили Виговського разом із В. Будзиновським.
У своїх спогадах краєзнавець розповідає: "Тоді недалеко від монастиря була могила, і старші люди казали, що в цій могилі похований хтось із Виговських і що в ній мають бути якісь скарби". Він також підтверджує, що вищезгадану монастирську церкву перевезли саме до села. Якщо вважати, що церкву турки не зруйнували і її справді було перевезено в село, то чи не могли тоді водночас і перезахоронити гетьмана? Тільки де саме? І що то була за могила неподалік монастиря, про яку розповідав М. Лесів?
А тепер поміркуємо, чи могли у той час виконати волю гетьмана його родичі, потай перевезти тлінні останки подружжя до Скиту Манявського і там похоронити їх уже на монастирському цвинтарі? Адже єдиному синові гетьмана Остапу було тоді понад 20 років. Після смерті гетьмана і його дружини минуло 11 років. Втрата найрідніших людей була ще свіжою в пам'яті сина і найближчих родичів.
Правда, з окремих історичних джерел довідуємось, що син гетьмана характеризувався не з найкращого боку щодо своїх моральних якостей. До речі, що стосується самого змісту заповіту дружини гетьмана Олени Виговської, то тут маємо різночитання у викладі багатьох істориків.
Наприклад, відомий польський історик Й. Ролле, який тривалий період свого життя докладно вивчав приватні архіви польських та українських аристократичних родин, ні словом не обмовився про перезахоронення подружжя Виговських в Скиті Манявському.
Варто відзначити, що Й. Ролле (1830-1894) – автор 80 історичних монографій, що лягли в основу 21 тому його творів. Важко повірити, щоб такий досвідчений історик допускався неточностей у викладі історичних фактів. "Після довгих клопотів, – пише Й. Ролле, – їй (дружині) вдалося отримати тіло чоловіка... Виговського поховали в монастирі біля Руди-Гніздичівської, в підземеллях Хрестовоздвиженської церкви". Про можливе перепоховання подружжя Виговських у Скиті Манявському автор не писав.
Невже ніхто з чисельного освіченого роду Виговських не залишив би найменшого спогаду про перезахоронення своїх родичів? Слід відзначити, що Й. Ролле писав монографію "Жінки при Чигиринському дворі" понад два століття після смерті гетьмана.
Про те, що могила гетьмана України І. Виговського лежить десь біля Руди-Гніздичівської, пише також наприкінці XIX ст. відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький у повісті "Гетьман Іван Виговський". Працюючи над твором, письменник уважно вивчав архіви. Декілька разів, за свідченням місцевих краєзнавців, приїжджав до Руди, неодноразово відвідував Юсиптицький скит. Письменник записав цікаві розповіді від місцевих старожилів про те, що "старші люди довгий час наказували своїм дітям не бігати по подвір'ю Хрестовоздвиженської церкви, бо там поховані великі люди".
А чи не була збудована церква ВЧХ невісткою гетьмана Т. Завадською саме на тому місці, де стояла до цього стара церква цієї ж назви, яку люди перенесли з монастиря, про що йшлося уже вище? І чи не могла ця церква бути усипальницею подружжя Виговських?
Було б, мабуть, помилкою вважати, що такі талановиті дослідники, як історик Йосиф Ролле і письменник Іван Нечуй-Левицький, покладались у своїх творах тільки на авторитет польського історика-мемуариста Миколая Емйоловського (бл. 1625-1693), який вперше в історіографії вказав на місце поховання гетьмана Івана Виговського в його родовому маєтку в м. Руді біля Стрия. Очевидно, ні Й. Ролле, ні Іван Нечуй-Левицький теж не знайшли вагомих аргументів, щоб говорити про перепоховання подружжя Виговських в скиті Манявському.
Досліджуючи місце поховання гетьмана Івана Виговського, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка кандидат історичних наук Василь Рудий, який тривалий час займався пошуком могили гетьмана на території історичної Руди, вважає, "що син Івана Виговського від першої дружини Євстахій вирішив перевезти останки родичів та близьких з монастирської усипальниці Юсиптицького скиту до родового маєтку у місто Руду, щоб над ними не поглумилися вороги".
Дійсно, на території колишнього родинного замку Виговських приблизно в той час було насипано курган понад чотири метри заввишки, де росте ще й досі дуб, названий в народі дубом Виговського. Йому, за оцінкою спеціалістів Львівського національного лісотехнічного університету, понад триста років. Але сьогодні на місці згаданої могили не можна проводити археологічних розкопок, оскільки це може призвести до пошкодження кореневої системи дерева.
Другим місцем можливого перезахоронення гетьмана і його дружини на території родинного містечка Руди міг бути тодішній міський цвинтар, де, цілком можливо, родина Виговських могла збудувати собі усипальницю. Але досліджувати це місце на рівні проведення пошукових робіт також не можна, оскільки територія згаданого цвинтаря в 1940-50-х рр. була забудована.
Найбільш правдоподібним місцем, де лежать останки гетьмана Івана Виговського, є земля села Йосиповичі Стрийського району. Цієї думки дотримувався академік, Герой України, фундатор музею Івана Виговського Б. Г. Возницький. Саме під його керівництвом у 2006 році було проведено обстеження території колишнього Юсиптицького монастиря, а в 2009 році місця, де стояла колись церква ВЧХ.
Вищезгаданий матеріал дає достатньо підстав твердити, що могила гетьмана Виговського знаходиться на території його колишнього маєтку в с. Йосиповичах, або ж на місці колишнього монастиря. Цієї ж думки дотримується також відомий вчений козакознавець, академік Богдан Сушинський. Він вважає, що заповітним місцем похованням слід вважати Скит Манявський, але могилу гетьмана необхідно шукати на території Руди, що на Жидачівщині.
Сподіваємось, що найближчим часом питання місця поховання гетьмана Виговського досягне рівня фундаментального наукового дослідження, а відтак і зголосяться благодійники, які готові будуть профінансувати пошукові роботи.
Степан Ревуцький, Жидачівський часопис Новий час, 1 квітня 2013 року
Коментар
Якщо ви не байдужі до історії рідного краю, то вам не вшистко єдно, що в близенькому від нашого з вами Ходорова селі Руда (не сплутати з Рудківцями, що поблизу Кам'яного, яке колисть також малу подібну назву), що поряд з Гніздичевом, знаходиться колишня вотчина славної пам'яті гетьмана України Івана Виговського. Лише треба: сісти в стрийську електричку, доїхати до Гніздичева, а там і пішкодрала дійти за якихось 15 хвилин попри Кохавинський монастир можна.
Нині в Руді і музей Виговського відкрили, і пам'ятник спорудили в центрі села, і колишні маєтки Виговських більш-менш приведено до ладу. А ось я, коли вперше потрапив сюди в середині 1990-х років, то ще нічим подібним і не пахло.
Своє зацікавлення персоною Виговського і Рудою розпочав у науковій бібліотеці імені Стефаника у Львові, коли випадково натрапив на періодику 1930-х років, з якої почерпнув перші відомості про можливе поховання гетьмана на території нашого району. Це ж треба: ми про козаччину так багато вчили, читали, а доторкнутися до неї можна і не їдучи в Запоріжжя, на славну Запорізьку Січ.
Все – поруч, близенько. Власне, бажання долучитися до вивчення наявних документів і свідчень про можливе захоронення Івана Виговського в Руді підштовхнуло до прискіпливішого погляду на наші терени.
Фактично з усіх перелічених директором музею Виговського Степаном Ревуцьким документів у статті його авторства і я колись познайомився. Навіть статтю в колишню газету "Молода Галичина" подав і її там опублікували. Згодом в дещо іншому, так би мовити, свіжішому варіанті її помістила львівська "Аргумент-газета".
Звісно, мені, не історикові за фахом, якісь фахові й глибокі коментарі важко робити. Але деякими своїми зауваженнями дозвольте і мені поділитися. Проте спочатку хотів би познайомити вас, шановні краяни, з коментарем, такого собі, читача Жидачівської районної газети "Новий час" Андрія, який з'явився на початку цього року. Читайте.
Андрій 13.01.2017, 19:35
Та то взагалі він всюди міг бути похованим з вище наведених місць. І на території йосиповицького монастиря, і в церкві ВЧХ в монастирі, і в могилі біля монастиря в Йосиповичах. І потім бути перепохованим коли почалась польсько-турецька війна 1676 року. Тоді все опілля палили страшно. Була епідемія холери і т.д. І його могли перепоховати після того в церкві сільській в Йосиповичах, або його син перевіз у свій замок в Руду, де і поховав в кургані під тим "містичним" дубом. Версію зі скитом Манявським я відкидаю, бо логіки ховати його в скиті – нуль! А так може бути ще тисяча версій. Чому ніхто не говорить про Нове Село (5 км від Йосиповичів), де у Виговських теж був замок? Там теж могло щось бути.
А церква в Облазниці (6 км від Йосиповичів та Руди) XVII століття яку Виговський і його родина неодноразово відвідувала і якій подарував патериці та книги, котрі збереглись до наших днів. І церква дійшла до наших днів майже не перебудованою, такою якою ще Виговський бачив. Дивно, звичайно, як вона під час польсько-турецької війни вціліла. Це взагалі щось нереальне, бо там і битва під Журавном проходила. 100 тисяч турків і татарів там було, – ну просто диво.
Чому ніхто не висуває припущення, що Виговський і його жона могли бути похованні в церкві св.Євстахія в Облазниці, а ці всі записочки і якісь рукописи з XVII століття – це все, щоб замести сліди і щоб ніколи ніхто не дізнався, де похованні Виговські, і щоб їхні могили не були сплюндровані.
Одним словом, версій ще може бути тисяча. Треба просто почати робити: написано вже від а до я. Просто брати і шукати інвесторів, або універи мають профінансувати. Аматори-археологи, де вони всі? Чого цим зараз ніхто не займається, чому це не потрібно універам? Це просто дно і лузерство якесь. Подивитись на білорусів і на нас, та то – капець. Ми від них вже відстали на 20 років.
Вони всі свої пам'ятки зберегли під державну реставрацію церков, костелів та замків. Лукашенко і білоруські універи та історики, археологи, краєзнавці це все за 20 років віднайшли і від реставрували. І несвіський замок, і оборонні костели XV-XVI століть, могили Радзивілів всі зібрали. Та все у них вже є, вони за півкроку до стандартів Польщі та Литви дійшли, а ми… А ми – вічна руїна і т.д.
Треба нам лідера такого, бо нічого з нашого краю не залишиться, і могили нашого Батька – рідного нашого Гетьмана, славного переможця битви під Конотопом – ми ніколи не знайдемо! Тож треба мінятися, шукати гроші. Гроші і ще раз гроші. І копати, копати і ще раз копати, бо наговорили вже цілу гору "теорій". Хто щось знає, або хоче допомогти, – пишіть на zboi@ukr.net
Ось така безапеляційна заява. Більше того: навіть крик душі. Звісно, з деякими аргументами можна погодитися, з якимись – ні. Очевидно, що стан збереження історичних пам'яток в цілому бажає дійсно бути набагато кращим.
Одначе в теперішніх умовах війни з російським кровожадібним агресором важко про щось дієве говорити. Нашій олігархічно-шизофренічній владі явно не до того, щоб дуже перейматися якоюсь старовиною тощо. Воно їм потрібно, ніби зайцю стоп-сигнал. На жаль.
А щодо версій про могилу Івана Виговського – то тут також не все однозначно. Чимало пошуків проведено. Скит Манявський у Богородчанському районі Івано-Франківської області перекопували? Перекопували.
Покійний працівник Івано-Франківського історично-краєзнавчого музею Роман Скрипник, який зуби на цій темі з'їв, доводив мені, що Виговський ніде інде не похований, як лишень у Маняві. Ну, не знайшли його тлінних кісток, так це нічого не значить.
Покійний мешканець села Йосиповичі (колишня назва – Юсиптичі, яка нібито походить від турецького імені Юсуп), краєзнавець і патріот своєї землі пан Василь Вайда обстоював гіпотезу поховання гетьмана в його селі, або ж недалекому лісі Бучині, де колись розташовувався монастир. Бачив я ці місця, адже пан Василь мене туди на фірі возив.
І переконався, що кургани в Бучині також розкопували, до чого був причетний славної пам'яті доктор історичних наук, колишній директор Центрального державного історичного архіву України у Львові, а заразом рецензент мого істерико-краєзнавчого нарису про Ходорів "Місто над ставом" Орест Мацюк.
А ось археолог і викладач Львівського державного університету імені І. Франка Василь Рудий доказує, що гетьман Виговський покоїться на території села Руди. Чи то поряд з дубом (археолог робив поки що безуспішну спробу розкопок на цьому місці).
Чи то в підземеллях колишнього маєтку (прикро, але досягти деяких приміщень не дозволило скупчення отруйних газів), чи то на сільському цвинтарі.
Про неоприлюднену Степаном Ревуцьким версію щодо села Облазниця, то її науковці не розглядають серйозно. Хоча там дійсно є варта уваги старенька дерев'яна церковця святого Євстахія, названа на честь сина гетьмана (Степан Ревуцький називає його Остапом, очевидно, через подібність імен – Євстахій і Остафій). А чи не міг він перепоховати тіло своїх батьків у часи великої руїни десь тут? Питання з питань.
І нарешті Нове Село. Там дійсно в сиву давнину стояв замок. Сам Василь Рудий розказував мені, що хтось із місцевих мешканців наткнувся не так давно в одному з його підземель на старовинний меч чи його руків’я. Проте до розкопок на цьому місці, мабуть, ще далеченько.
Зрештою, як і потребують більш детальної уваги інші населені пункти цієї округи, які колись належали до маєтків родини Виговських, а саме: Кохавино (з його монастирем), про яке, як місце останнього спочинку гетьмана, ніхто навіть не говорить, Лівчиці, Покрівці, Ганівці, Старе Село.
Що ж, залишається насамкінець висловити відому прописну істину, а може й не одну. Надія помирає останньою. Хто стукає, тому відчиняють двері. Хто шукає, той завжди знаходить. І якщо про історичну площину ми вже подискутували достатньо, то ось складову інфраструктурну бодай кількома реченнями мусимо означити. Що мається на увазі?
Передусім туристична привабливість цих воістину унікальних теренів. Чи не варто поміркувати про бодай якийсь невеличкий готельчик, чи кемпінг, щоб зручно було подорожуючим зупинитися з ночівкою? Про заклад громадського харчування не зашкодило б подумати також. Але чи не найважливішою проблемою залишаються таки наші славнозвісні дороги.
Скільки вже критичних стріл випущено про ці шляхи-манівці, проте віз залишається практично на одному і тому ж місці. І якщо зі Стрия до Дашави автотрасою ще сяко-тако можна їхати, то далебі, поза межею Стрийщини, дорога роздовбана, неначе нею танки гусеницями проорали. Не кращий стан дороги і від Жидачева до Гніздичева.
А ось вирішимо цю проблемку, і з курортних Моршина, Трускавця та з міста Лева потягнуться сюди туристичні автобуси та пижики від численних туристичних фірм. І тоді можна було б поєднати ознайомлення з комплексом гетьмана Виговського у Руді, паломницьке перебування в Кохавинському монастирі святого Герарда отців-редемптористів, оглядини гарного палацу в Лівчицях і величного храму святих безсрібників Косми і Дем'яна в Гніздичеві (зауважимо, літніх, оскільки храмовий празник припадає на 14 липня, на відміну від нашого Ходорова, коли празник святкуємо 14 листопада). Та чи болить у когось голова про все це?
Проте, як би там не було, але нам, ходорівцям, важливо все ж інше: не камінцем на канапі лежати, а сісти в поїзд і гайнути на благословенні кохавинські простори, які дихають і надзвичайною побожністю, й історією, що сягає часів українського гетьмана Івана Виговського.
