Українська Іспанія: Захоплення Мадрида лемками
"Лемківська ватра" в іспанській столиці.
Можна сміливо стверджувати про творче захоплення іспанської столиці 28 травня 2018 року цим напрочуд цікавим, добродушним та талановитим народом після недільного проведення "Лемківської ватри". Саме таку ж назву від 1982 року має найбільший щорічний міжнародний лемківський етнографічний фестиваль, ініційований Об'єднанням лемків, який проводиться в Бескидах у селі Ждиня, Горлицького повіту, Малопольського воєводства в Польщі. І захоплювали іспанську столицю не лише лемки, але й загалом чимало українців, які завітали до культурно-освітнього центру "Дивосвіт", що в містечку Алькоркон поблизу Мадрида.
За мірками проведення тутешніх наших заходів – навіть багато, чого не спостерігалося вже давненько. Тим паче, що за вхід, тобто участь, потрібно було розщедритися, і вартість цієї операції з часткового спорожнення власного гаманця, становила не багато-не мало, а все таки п'ять євро. А ще три потрібно було віддати за наїдки лемківської кухні, що пропонувалися до кольору-до вибору під час проведення заходу. Проте це аж ніяк не відлякало доволі економного на подібні витрати українського заробітчанина. Значить, він підсвідомо відчув, що буде на що подивитися, послухати, побавитися тощо.
Врешті-решт, так і вийшло, адже розчарованих чи незадоволених на території "Дивосвіту" цього дня і з біноклем у руках не відшукав би. Звісно, цьому сприяло чимало факторів, зокрема приїзд шанованих гостей з України в особах донедавнього керманича світового лемківства, та водночас відомої співачки Софії Федини, а також співочого дуету "Червоне і Чорне" у складі заслужених артистів України Валентини та Ярослава Теплих. Одначе не поспішаймо поперед батька в пекло, а розповідаймо про все поступово. Властиво, цьогорічна "Лемківська ватра" стала другим заходом упродовж останніх чотирьох років, на які спромоглися представники цієї народності, що, як і всі наші трудові мігранти, примандрували в країну Сервантеса за пошуком хліба насущного. Вперше лемківський кермеш, як його називали організатори, відбувся в січні 2015 року.
У контексті лемківської говірки слово "кермеш" означає храмовий празник (про що в розмові зі мною нагадав знавець лемківської культури і традиції Ярослав Теплий). Але оскільки в тих селах, де жили лемки, силоміць виселені з рідних місцин у силу різних обставин, здебільшого злочинного людиноненависницького характеру з боку держав-поневолювачів, храмів або не було, або вони були зачинені, то будь-яке свято ці люди називали кермешем. Таке свідчення злетіло з уст "хресної мами", чи навіть і просто "матері", або "бабці" (сміливо можна її так полюбовно називати – не помилимося! – а їй: матусі в лапках, бо декому стала, немов рідною матір'ю; бабусі в лапках, бо також замінила одну з найдорожчих осіб у родинній драбинці-ієрархії, на що нехай вона не ображається, не сердиться, а сприймає як вияв нашої спільної пошани та любові) Марії Мирги – уродженки Старосамбірщини, а зараз власниці оселі в Самборі, яка, власне, ініціювала і перше, і друге – теперішнє – свято лемків в околиці Мадрида.
Уже тоді, в січні 2015-го, в стінах культурного центру "Eduardo Urculo", що на площі Доносо поблизу станції метро Вентілья, відбулося змістовне та захоплююче дійство, яке готувалося протягом тривалого часу. Цікава розповідь про нелегке, часто-густо трагічне, життя-буття лемків, їхні традиції, звичаї, культуру та побут перепліталася з піснями, віршами, танцями у виконанні багатьох солістів і колективів. Окремо хотілося б відзначити тодішню титанічну та плодотворну працю одночасно як двох співорганізаторів, так і співведучих фестивалю лемківської культури, а саме його розповідної частини – вже згадуваної Марії Мирги й музичної – Любомири Нарозі. Очевидно, цей урочистий і теплий захід сподобався також іспанцям, яких у залі було чимало. Відрадно, що багацько з них спостерігали за святом лемків до самого його завершення.
І ось – цьогорічний фестиваль, названий "Лемківською ватрою". Він, безумовно, став логічним продовженням початої справи з претензійністю на те, щоб стати традиційним. Не особливо занурюючись в усі конкретні деталі, які характеризують ці лемківські заходи, що однозначно різняться поміж собою, все ж варто зауважити наступне: якщо б учасники організаційної групи були добряче ознайомлені з лемківською традицією проведення кожного зі святкувань, то по-іншому б, очевидно, підійшли до організації цьогорічного лемківського торжества.
І, як на мене, мабуть, пересуваючись у фарватері "Лемківської ватри" в Ждині, зорганізували б подібний захід у передмісті іспанської столиці бодай упродовж двох днів. Тим паче, що і місце проведення, і суботній та недільний дні сприяли цьому. Тоді б доцільно було провести вечірні суботні посиденьки з піснями в загальному колі, танцями і таким іншим. І все це під палахкотіння яскравої ватри, нехай і невеличкої, щоб не привертати зайвої уваги місцевих поліціянтів чи просто недоброзичливців, наявність яких не варто відкидати. Не у себе ж ми вдома, – зрозуміло.
Одначе організатори все ж вирішили зупинитися на одному дні, і Бог з ними. Мали на те повне право і своє бачення. Тим не менше дійство, ініційоване Марією Дмитрівною Миргою і К, вийшло на славу та замилування і глядачів, і слухачів, і гурманів від прагнення попоїсти, і заповзятливих танцюристів, і тих, хто так любить забавитися в гарній компанії. А що вона цього разу була саме такою, – сумніватися не доводиться. Публіка підібралася ще та! Попри все це святкова програма виявилася і різнобічною, і насиченою, і цікавою передусім.
Знайшлося у ній місце і для спогадів про трагічну долю лемків, які потерпіли внаслідок напрочуд сумнозвісної та болючої акції "Вісла", 71-у роковину якої відзначаємо і котра зігнала з насиджених місць дуже багато нашого люду, змусивши перебиратися на північ і захід Польщі, а також силу-силенну котрих примусово вивезли з Надсяння, Холмщини та Підляшшя в "спочилий у Господі" совіцький союз. Загалом називають цифру в понад 700 тисяч етнічних українців, єдиною причиною депортації яких був лишень саме цей один факт приналежності до цього народу.
Тому таким зрозумілими та близькими, не лише для лемків, але й для всіх українців, є слова з вірша, прочитаного на початку урочистої програми Марією Миргою, а саме: "Цне мі ся тобом, мій Лемківський краю…" (дослівно: сумую за тобою, мій Лемківський краю). Зрештою, як і епіграфом до всього святкування можуть стати наступні за попереднім рядки:
Цне мі ся за тобом, мій Лемківський краю…
Завше за тя думам, співаночки співам…
І плачу ночами
За тими горами, за тими верхами…
Цього разу "Лемківську ватру" в Мадриді сформували дві частини: перша – здебільшого концертно-розповідна та сумніша, а друга – більш розважальна. Попри це, обидві вони чітко спрацювали на єдину ідею висвітлення минувшини лемків, їхньої культурної спадщини, традицій і звичаїв. Спрямованість першої задавали виступи ведучих, якими цього разу були поетеса і вчителька української мови та літератури суботньої школи "Дивосвіт" Марія Мирга (куди не кинь – всюди не лише її тінь, але й вона сама власною персоною!) та поетеса-аматор, співачка, музикант і самодіяльний композитор Зіновія Шепель.
Власне, завдяки їм обидвом формувався і настрій, і перебіг першої частини сценарію в цілому. А були тут коротка розповідь і документальні кадри про вигнання лемків з дорогих їхньому серцю рідних теренів, відеокліп з супроводжуючим поясненням про видатних особистостей Лемківщини (наприклад, перекладача та переписувача духовних святинь українського народу, автора Пересопницького Євангелія, на якому під час інавгурації присягають президенти України, Михайла Василевича; автора музики до державного гімну України Михайла Вербицького; композитора, співака та диригента, директора придворної капели під час царювання російського самодержця Павла І, співця Божої хвали Дмитра Бортнянського; всезнаного поета Богдана-Ігоря Антонича; першого ректора Петербурзького університету Михайла Балудянського; великого художника-примітивіста Єпіфанія Дровняка; художника, ілюстратора, дизайнера, скульптора, письменника, продюсера, кінорежисера, видавця, колекціонера, персони, яка залишила після себе величезний творчий спадок і ще за життя стала легендою Енді Воргола; добре знаного в 1970-80 роках вокального тріо сестер Марії, Даниїли та Ніни Байко; співачки, яка мешкає нині в Польщі, Юлії Дошні та інших).
Звісно, не могло обійтися без народних лемківських пісень, які стали золотим внеском у багатющу пісенну українську спадщину загалом. З величезним зацікавленням, що граничило навіть із самовідреченням, безроздільною увагою та концентрацією, вслухалася, нагостривши вушка, величенька глядацька аудиторія (в невеличкому за вмістом актовому залі "Дивосвіту" не було де яблуку впасти) в піснеспіви, що лунали з уст окремих виконавців і колективів. Серед них назвемо співочо-музичний ансамбль, створений спеціально до цього заходу і названий "Наживо" в складі Юлії Вознюк, Ольги Міщенко, Надії Залєсової, Лівіки Мар'янчук, Петра Варцаби, Альберта Павловича, Олега Наумова та керованого музичним очільником святкування Ярославом Допілкою.
Учасники цього новоствореного колективу виступали в різних конфігураціях: і разом, і сольно, і дуетами, про один з яких мусимо згадати обов'язково. Пісню "Душко моя" присутні в залі сприйняли на біс і браво, нагородивши виконавців, а ними стали Надія Залєсова та Петро Варцаба, заслуженими аплодисментами. До того ж останній (крім співочих даних, як з'ясувалося, володіє ще й унікальними музичними талантами, що проявилося в грі на цимбалах, дримбі, клавішній гармоніці, а може ще й витинати на акордеоні, трембіті, гітарі, й інших інструментах, – словом, ходяча людина-оркестр!) вислухав на свою адресу ще й чималеньку порцію заздравиць, адже цього дня святкував день уродин.
Крім цих артистів приємно дивували також як досвідчена співачка Любомира Нарозя, так і молода талановита Юля Вознюк. Майже-майже її ровесники Роман Климко й Андрій Лобода, учасники вокально-інструментального гурту "Водограй", основу якого складають Андрій Пилип'як (вокал), два Романи – Якуб'як (клавішні й ударні, вокал) і Демчук (саксофон, вокал), а також вже згадуваний Ярослав Допілка (крім того, що грає на акордеоні та співає, прославився ще й неабиякими здібностями ведучого та шоумена, який підігрівав загальну атмосферу-ватру, щоб вона ні на мить не пригасала).
Виблискували на сцені також і співачка Оксана Романюк, і бандуристка Оксана Маланяк, і вокальний гурт "Українські передзвони" під орудою Лариси Сенів (одна з пісень якого прозвучала у виконанні чоловічого тріо в складі Юрія Якиміва, Андрія Лободи та Зіновія Голічка, а інша проспівана дуетом, в якому беруть участь сама художній керівник гурту та її вихованка Вікторія Гарванко).
Безумовно, напрочуд бурхливі емоції переповнювали зал під час виступу відомої української сучасної співачки Софії Федини та заслужених артистів України Валентини і Ярослава Теплих, які в парі складають дует "Червоне і Чорне". Власне, цього моменту очікували чи не буквально всі, хто зібрався в культурно-освітньому українському центрі. А як інакше, коли ще завчасу було ясно, що виступи наших гостей стануть родзинкою лемківського торжества. Відповідно, вони й притягнули до себе, неначе магнітом, велику глядацьку масу.
А потім дійство плавно перетекло на дивосвітівське подвір'я, позаду за приміщенням школи, де спершу було оголошено антракт, себто обідню перерву. І в рух пішли столи, крісла, які утворили імпровізовану корчму, де на продаж виставили чимало смаколиків, серед яких і лемківські страви. Зокрема, традиційну їхню кулешу готував Сергій Мирга за рецептом своєї мами (а хіба могла і тут без неї "освятитися водиця"?), – та таку, що пальчики оближеш! А ще товариство смакувало галушками-бобальками, та так наминало-пакувало, заладовуючи простір за щоками, що скрегіт поміж зубами йшов. До цього поїдання долучилися і спонсори фестивалю, внісши свою посильну лепту: український магазин "Ucramarket" і українська продуктова база "Ariol Gourmet", за що їм особлива подяка.
Згодом, коли після майже чотиригодинних посиденьок приступи голоду вдалося вгамувати, настала черга розважальної частини. Були тут, звичайно, і пісні, і танці, й одне з другим разом, і хороводи, і змагання-конкурси, тобто все те, чим багата українська забава загалом і лемківська зокрема. До тих, хто виступав у першому відділі доплюсувалися хоч і юна, проте вже добре знана широкому заробітчанському загалу солістка співочого гурту "Українські передзвони" Вітуся Гарванко, а дует у складі Христини Наумової та Ігоря Чижевського спершу вшкварив запальний жартівливий танок "Із сиром пироги", а потім Ігор, змінивши партнершу на Палому Антошків, виконав ще й лірично-романтичний танець "Петрусь". Бажаними гостями стали на ватрі й "цигани", які продемонстрували свій іскристий запальний танок. У ролі цих вічних кочівників виступили шикарні танцюристки ансамблю "Черемшина" з Торрехона-де-Ардос, поміж якими виділявся єдний циган – він же, не менш шикарний, трубач Альберт Павлович.
Напевно, не помилюся, коли стверджуватиму, що надзвичайно зворохобив усіх присутніх лемківський танець "Капелюхи" у прочитанні підопічних Ігоря Чижевського з керованого ним танцювального ансамблю "Перлина". Здавалося б, на перший погляд: ну, що там такого складного перекладати капелюхи з голови на голову один одному? Ач, ні. Спробували це відтворити учасники конкурсу з числа присутніх на святі, та второпали, що це – важкенька штука, коли темп музики постійно зростає.
Радісний тон свята на кілька хвилин змінила спільна молитва "Царю небесний", яку очолив отець Костянтин Трачук – представник Української православної церкви Константинопольського патріархату (нагодився після того, як відслужив у своєму храмі святочну літургію з нагоди світлого празника Пресвятої Трійці).
А потім забава знову розкочегарилася, сягаючи найвищого накалу. І головні ролі в ній відігравали моторчики святкування – вже неодноразово згадувана Марія Дмитрівна Мирга, а також гостя зі Львова Софія Федина. Остання і співала, і танцювала (має ж значний досвід у цьому виді мистецтва, адже була учасницею Зразкового дитячого ансамблю танцю "Веселі черевички"), і жартувала, і підбадьорувала, і доречно примовляла. Словом, запалювала, неначе підкидаючи дрівець, трісочок, хмизу в палаюче багаття.
Що творилося на майданчику серед глядачів, як мовиться, ні словом сказати, ні пером описати. Чудовий настрій, радість, окриленість, натхнення тощо були повновладними господарями в стінах "Дивосвіту". Зачитали також привітальні адреси організторам і учасникам "Лемківської ватри" в Алькорконі, які надійшли від голови Світової федерації українських лемківських об'єднань Ярослави Галик і від Об'єднання лемків Горлицького повіту в Польщі, підписана його головою Степаном Клаптиком. Наприкінці фестивалю було вручено подяки його найактивнішим учасникам, а також подарунки дорогим гостям з України.
Чимало вдячних слів пролунало і на адресу Марії Мирги – скаженої лемкині, як про неї образно висловилася Софія Федина, маючи на увазі її подвижництво, збереження нею традицій лемків, дотримання наказів, які передаються від дідів-прадідів, невичерпну енергію та нев'янучий ентузіазм. Завершальним аккордом "Лемківської ватри" стала відома всім пісня Білозірівської Ватри "Многая літа", яку підхопила вся глядацька аудиторія.
На закінчення цього допису від вашого покірного слуги – коротка розмова з Софією Фединою та Валентиною і Ярославом Теплими, як підсумок заходу, що відбувся. Одначе, перш ніж розпочати бесіду –
з нашого досьє
Софія Федина – українська співачка і телеведуча, активний громадський діяч (ще донедавна голова Світової федерації українських лемківських об'єднань, ГО "Українська справа", радник голови Львівської обласної ради, член обласного проводу Конгресу українських націоналістів). Кандидат політичних наук (спеціалізація: міжнародні відносини та дипломатична служба). Доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка.
Народилася 18 лютого 1984 у Львові. За громадянством та національністю – українка. Сфера наукових зацікавлень: дослідження миру, врегулювання міжнародних конфліктів, механізми встановлення і підтримання миру. Володіння іноземними мовами: українська (рідна), англійська (досконало), польська (досконало), російська (досконало), німецька (високий рівень), японська (середній рівень), французька (початковий рівень).
Лауреат Премії імені Василя Стуса 2013 року. Під час подій Революції Гідності, взимку 2013-2014 року, разом з громадським діячем, вокалістом гурту "Хочу ЩЕ!" Юрієм Шивалою були ведучими львівського Євромайдану. Випустила два альбоми лемківським пісень: "Там під гором…г моїм ріднім краю" (2006), "Червена ружичка" (2012), і представляє лемківську громаду на концертах і фестивалях як в Україні, так і закордоном.
Валентина та Ярослав Теплі – заслужені артисти України, учасники дуету "Червоне та Чорне". Ідея цього музичного колективу – це прагнення продемонструвати світовій публіці усе різнобарв'я української музики. Не обмежуючись у стилях та жанрах, використовується музика від фольклорної, обрядової та класичної до сучасної, модерної та естрадної. У доробку колективу аранжування українських пісень часто забарвлені рок-н-ролом, джазом, кантрі, бо українці ніколи не були осторонь від найрізноманітніших нових віянь у світовому музичному мистецтві. Твори виконуються у різноманітному викладі: акапельно, сольні музичні номери та дуети. Колектив використовує також такі акустичні інструменти як сопілка, гітара, гармоніка та інші. У програмі дуету українські народні та авторські пісні. У концертних виступах усе це поєднується однією сюжетною лінією. Крім сольних концертів, колектив бере участь у різноманітних мистецьких та урочистих заходах, фестивалях, авторських вечорах, презентаціях тощо.
Дует "Червоне та Чорне" – лауреат міжнародного фестивалю родинної творчості "Мелодія двох сердець" (2000 рік), лауреат міжнародного фестивалю української культури в м. Сопот (Польща), 1993 рік, володар Гран Прі Міжнародного конкурсу "Пісні Тихого океану" (1990 рік), Всеукраїнського конкурсу трагічної пісні "На Чорнобиль журавлі летіли" (1994 рік). Протягом багатьох років є почесним гостем та учасником Всеукраїнських та міжнародних фестивалів лемківської культури ("Дзвони Лемківщини" м. Монастириська Тернопільської області, Україна, "Лемківська Ватра", "Над Ославою" (Польща) та ін.).
З 2002 по 2009 роки Валентина та Ярослав Теплі були організаторами, продюсерами, режисерами-постановниками, авторами сценарію та ведучими Поліського літературно-музичного фестивалю вшанування воїнів-інтернаціоналістів "Розстріляна молодість", котрий проводиться до дня виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан і до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який з 2010 року став Всеукраїнським. Ярослав Теплий – член Національної всеукраїнської музичної спілки, член Національної спілки журналістів України. Засновник та шеф-редактор Інтернет-видання "Національного Лемківського Порталу України lemky.com". Громадський діяч. Голова Житомирської обласної організації Всеукраїнського товариства "Лемківщина".
А стартувала наша короткочасна гутірка із запитання однакового для всіх трьох інтерв'юйованих.
Здавалося б, на перший погляд, непоєднувані речі: іспанська столиця та фестиваль лемківської культури. Які у вас враження, як в осіб причетних до лемків загалом, і їхньої культури зокрема та її пропаганди в світі?
Софія Федина: Направду, я щаслива, тому що свято переконана: де є лемки, там обов'язково повинна бути "Лемківська ватра". І страшенно тішуся, що в Іспанії зібралася критична маса активних людей, бажаючих щось зробити. Зокрема фестиваль, який об’єднає всіх українців, незалежно від того, звідки вони приїхали, коли приїхали, якою мовою сьогодні розмовляють. Окрім цього була приємно вражена, почувши, що в 2015 році тут провели великий лемківський кермеш, щоправда у зимовий час. Раніше про нього не чула і тішуся, що це вже друга велика подія, яку організували лемки. Це ще раз мене переконує, що ми – це українці зі знаком якости, а значить: лемки рулять, коли хочуть зробити добру справу.
Ярослав Теплий: Хотів би сказати, що не розчарувався. Тому, що сподівався побачити те, з чим був ознайомлений раніше. А саме: що робиться в Іспанії, дякуючи ютубу, де було відзнято те свято, про яке говорила Софія. Бачимо, що стали учасниками, на мій погляд, величного торжества. Було радісно побачити стільки патріотично налаштованих людей, котрі згадали своє глибинне коріння. Організатори намагалися зробити цей фестиваль всебічним: і ознайомчим, щоб люди пізнали трошки історію та культуру, а також практичним: щоб скуштували ті страви, які характерні для лемків тощо.
Тому, на мій погляд, цей фестиваль вдався, хоч він – перший саме в такому плані, яким його організовано. Звичайно, дуже тішить, що люди знають і люблять ту пісенну спадщину, котру вони отримали від своїх дідів-прадідів. Думаю, що цей фестиваль буде жити. Головне, щоб ця команда, яка працювала над його реалізацією, була більш зобов'язаною до цього, бо одній людині важко винести все на своїх плечах. Проте ще треба пошукати таких особистостей, як Марія Дмитрівна. Тому що в багатьох країнах є працьовиті лемки, але такого ентузіазму, як я побачив в Іспанії, дуже мало. Це, зрозуміло, мене втішило і дає надію на майбутнє.
Вам цікаво було не лише тут бути, але й передусім співати перед різнобічною глядацькою аудиторією, в якій не всі були лемками? Чи вдячною була публіка? Що ви відчували?
Валентина Тепла: Ви знаєте, відчула те, що я не на іспанській землі, а на рідній українській. Ми потрапили до родини української, в якій витав наш лемківський дух. І тішуся з того, що так, як у нас в Україні проходить "Лемківська Ватра", так і тут. Люди тішилися, згадували та пізнавали історію свого народу. А чимало з них не лише знають, а люблять наші пісні, хочуть слухати, хочуть доторкнутися душею та серцем.
Ярослав Теплий: Дух предків, направду, витав поміж нас, про що так гарно висловилася Валентина. Так само і в Польщі він витає, в усіх країнах. І це не можна передати словами, це – щось надприродне.
Софія Федина: Знаєте, що мене найбільше вразило сьогодні? Це – очі людей. Ці люди багато часу пробули тут як для стандартного заходу. Майже чотири години витримали в залі, не розійшлися. Потім пішли на подвір'я і скільки ще часу далі бавилися. Відчувалося, що вони настільки спраглі цього щирого посилу, який давала ватра. Я просто була зачудована. Зачудована тим, як гарно люди разом і бавилися, і танцювали, і співали, і просто тим, що вони гарно провели час. Мені видається, що ця ватра дала добрий початок, і що люди зрозуміли, що це не концерт. Це – щось набагато, набагато більше. Я навіть сказала, що вже завтра починаємо думати про наступну "Лемківську ватру". Щоб зробити її ще більшою, можливо навіть прилеглий до "Дивосвіту" стадіон задіяти, чи ще щось інше.
А скажіть в яких ще країнах відбуваються подібні заходи?
Ярослав Теплий: Це краще в нас знає Софія, тому що вона як голова світової федерації, тобто офіційна особа, і як виконавиця побувала і в Канаді, і Америці, і в Хорватії, і в Сербії.
Софія Федина: Варто зазначити, що на початку травня починається велика лемківська міграція, яка триває до жовтня. Це називається: лемки їздять, хто як може, з ватри на ватру. Саме на початку травня ми маємо традиційну ватру на Полтавщині, де є 37 сіл з депортованими лемками. То в них більше виходить, то менше, але вони це свято регулярно проводять. Тепер, наприкінці травня, маємо ватру в Іспанії, і це вже має стати частиною традиції. Потім у середині червня відбувається фестиваль русинів-українців Словаччини. Це, властиво, лемки Пряшівщини. Колись це був найперший наш великий фестиваль, на який з'їжджався весь союз. Ну, а сьогодні вони тримають оборону проти Словаччини, яка намагається їх асимілювати. Далі, в кінці червня, маємо ватру в Америці на сумівській оселі Еланвіл. І там, по-моєму, цьогоріч уже буде 18-та за ліком ватра.
Зауважу при нагоді, що там якраз прийшло молоде керівництво, яке відновило те, що лемки робили багато-багато років до того. Потім у липні в нас величезна кількість ватр, зокрема на Закарпатті, тобто на автентичній нашій території. Напевно, найвідоміша серед усіх, це – ватра в Ждині, у наших рідних лемківських Бескидах у Польщі. Також можна сказати, що до наших лемківських ватр зараховують фестиваль "Од Русаль до Яна", який проходить у Зиндранові в музеї лемківської культури. Це – вже частка традиції.
Також у кінці липня – на початку серпня маємо ватру в Лугах Краєнських, що на півночі Польщі аж за Щеціном (то найдальші місця, куди депортували лемків під час акції "Вісла"). У цей же час приблизно відбувається "Лемківська ватра" на оселі під Торонто в Канаді. Також на початку серпня – найбільшу ватра в світі, а саме в Монастириськах на Тернопільщині. В кінці цього ж місяця всі вирушають на Львівську ватру (у Зимну Воду), яка вже здобула статус міжнародного фестивалю. Тож цього року відбудеться вже п'ятий з черги фестиваль. На початку вересня лемки прямують у село Нагірне, Самбірського району, Львівської області. А на початку жовтня на "Лемківську ватру" запрошує Новоайдар у Луганській області. Це – відновлена ватра, яку припинили на час теперішньої війни, а зараз спільними зусиллями відновилася, бо на Луганщині багато лемків. І до всього цього доплюсуйте першу лемківську ватру на Донеччині в селі Званівка Бахмутського району, яка має відбутися 21 липня.
Ярослав Теплий: А за ватру в Михалові казала?
Софія Федина: Не казала, бо вони не признаються до України.
Ярослав Теплий: Усе ж, вони – лемки, як би то не було. Я не є прихильником їхньої теорії, але мені в цій ситуації здається, що всі організації мають сісти за стіл переговорів, тому що ми говоримо про лемків, а не про когось іншого. І я за ватру в Михалові, на самому заході Польщі, бо ті люди хочуть бачити нас у себе.
Софія Федина: Одначе, якщо вони схильні говорити гидоту про Україну, то я не можу їх толерувати. Це люди, які вважають себе окремою нацією. Вони називають себе лем-лемки. І Польща пішла їм назустріч, визнавши їх окремою нацією. Я ще забула про фестиваль "Червена ружа", який організовує найдавніша наша міграція з Пряшівщини: ще з кінця XVIII століття. І плюс маємо "Петрівський дзвін" у Хорватії. Вони не називаються ватрою, але це символічні наші фестивалі.А в планах ще більше задумок. Хоча подивимося, як воно буде розвиватися. До цього спонукає приклад Іспанії, який є надзвичайно показовим. А ще справа в тому, що головою українок Великобританії є лемкиня, при чому тверда, яка до цього не тільки признається, але вже знає, де і які лемки є. То так виглядає, що й там щось зорганізується. Так що лемки рухаються вперед. І на завершення особисто від себе хотів би побажати їм успіхів на цьому шляху.