Наближення третьої річниці повномасштабного російського вторгнення змушує українців дедалі завзятіше шукати виходи з пастки колективного синдрому відкладеного життя.
Саме тому на тлі затяжної оборонної операції у вітчизняний інформаційний простір нестримно проривається атрибутика мирних часів.
Виборчий процес як один із найяскравіших індикаторів національної безпеки й політичної стабільності не полишає дискусійного поля від середини 2023-го, а з кінця минулого року й поготів активно набуває статусу гострого пріоритету. Причина ажіотажу навколо елективної площини – заздалегідь запланований переділ влади між українськими державниками після завершення п'ятирічної каденції нинішнього персонального складу законодавчо-виконавчого апарату.
Та наскільки виправданою є подібна полеміка в нинішніх умовах? Хіба може тяжіння до умоглядно цивільних контекстів у країні, що міцно стоїть на воєнних рейках, мати хоч якийсь позитивний результат? І чи не є сьогоднішня виборча лихоманка черговою інформаційно-психологічною кампанією на замовлення ворожих спецслужб? Час розібратися предметно.
Фантом виборчого циклу
Як відомо, першими у владотворчому рівнянні зі змінними на пташиних правах опинилися сучасні парламентарі. Формувати Верховну Раду України 10-го скликання громадяни мали ще 29 жовтня 2023 року, однак загарбницький тиск росіян на всій лінії фронту заблокував проведення демократичної процедури у визначений термін.
Згодом дії агресора перекреслили й переобрання гаранта Конституції, що офіційно припадало на 31 березня 2024 року. А коли тогоріч 20 травня президентство Володимира Зеленського остаточно фіналізувалося на папері, кремлівські пропагандисти та проросійські експерти місцевого розливу в унісон заголосили про криваву диктатуру й нелегітимну узурпацію на Банковій.
Тепер на черзі колізія, що пов'язана з долею органів місцевого самоврядування, адже закон передбачає їхнє календарне оновлення у грудні цього року. У такий спосіб, проблему здійснення народного волевиявлення під час повномасштабної війни актуалізують уже втретє.
Ба більше, днями Центральна виборча комісія відновила доступ до інформації про загальнонаціональні та місцеві вибори, яку приховувала від користувачів із 24 лютого 2022 року. А це, безумовно, ще один вагомий привід для розхитування човна внутрішньополітичних інтриг.
Воєнний стан на виборчій дільниці
Закон України “Про правовий режим воєнного стану” – це імперативний фільтр, крізь який в українських владних структурах нині вимушено проходять сотні макро- та тисячі мікропроцесів. Зокрема, за пролонгований простій кабінок у приміщеннях для голосування варто нарікати на статтю 19 вищезгаданого закону, яка напряму забороняє проведення виборів президента України, а також виборів до Верховної Ради України й органів місцевого самоврядування під час бойових дій на суверенних територіях нашої держави.
Окрім того, неабияк дається взнаки й антропоцентричний характер сучасної війни. Модерний суспільний договір, заснований на етичних категоріях справедливості та глибокої пошани до посталих на захист свободи, вимагає присутності солдатів на виборчих дільницях в ультимативному порядку.
У фарватері песимістичної раціональності щодо майбутнього владних перегонів іде й начальник юридичного відділу Львівської обласної ради Ярослав Гасяк.
Чиновник упевнений: "Вибори під час правового режиму воєнного стану є неможливими. Якщо ми демократична держава, то маємо дотримуватись принципів виборчого права. По-перше, вибори мають бути загальними, тобто забезпечити право кожного громадянина як обирати, так і висувати свою кандидатуру. Це стосується, зокрема, військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, біженців за кордоном. По-друге, вибори мають бути вільними, щоб електорат міг безборонно реалізувати свою волю. Натомість в умовах повномасштабної війни, постійних повітряних тривог та вимкнення електроенергії досить складно гарантувати дотримання базових правових принципів, а активний виборчий процес може нашкодити налагодженому функціонуванню державних інституцій, адже змістить акценти з поля бою на політичні баталії всередині країни".
Водночас експертка з питань місцевого самоврядування Мар'яна Кричковська наголошує: “Правовий режим воєнного стану, зумовлений нападом агресора, не може стати підставою припинення діяльності місцевих органів влади в Україні, загрозою для демократичного устрою держави чи демократичних цінностей громадян, заради яких триває війна. Якщо повномасштабна війна не закінчиться в найближчій перспективі, тобто не буде змоги провести вибори, то повноваження місцевих рад та голів повинні продовжитись, навіть попри відсутність належного правового регулювання”.
На все воля народна
Безумовно, знайти інструментарій для відродження боротьби за мандати поза недоторканним на час війни конституційним полем не є непосильним завданням. Щоб дати старт масштабному кадровому перезавантаженню в секторі державного управління, достатньо зібрати кворум і затвердити правки до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Однак чи справді вибори стали для народних мас такою ідеєю-фікс, як її деколи малюють опозиційні сили?
Переконливе свідчення абсолютно протилежної картини дає останнє опитування соціологічної групи "Рейтинг", у якому взяли участь репрезентативні 2 тисячі повнолітніх українців.
Станом на вересень 2024 року однозначно проти негайного переобрання глави держави виступали 42% опитаних, радше схилялися до негативної відповіді ще 18% громадян. Збереження парламентської монобільшості до завершення збройного протистояння з росією твердо підтримували 36% респондентів, інші 16% робили невпевнений крен у бік такої позиції. Зміна владних поколінь у регіонах була явно не на часі для 34% українців, а ще 17% скоріше визнавали легітимність сьогоднішніх керівників адміністративних установ місцевого значення, ніж навпаки.
Таку загальнонародну байдужість до стрімкого виборчого ренесансу пояснює інша статистика з пакета осіннього опитування "Рейтингу". Вона систематизує думки українців щодо ймовірної тривалості російсько-українського збройного конфлікту. Зокрема, оприлюднені цифри вказують на те, що порівняно з початком 2024 року на 5% зросло число українців, які розраховують повернутися до мирного життя менше ніж за рік, і водночас на 3% поменшало тих, хто бачить Україну повоєнного зразка лише через 3-4 роки.
American dream "не за розміром"
Із прогнозовано новою інтенсивністю українська навколовиборча демагогія розгорілася після Трампової переможної бравади на порозі Білого дому. Украй популістична обіцянка ексцентричного республіканця покласти край одинадцятирічній війні посеред Європи рівно за добу після вступу на президентський пост спровокувала повернення теми реконструкції політичної архітектури в уже безпечному Києві на перші шпальти світових видань.
Утім, коли анонімні радники новоспеченого лідера США ексклюзивно для медіа Reuters визнали голослівність його заяв, американська формула миру як надійний плацдарм для подальшого інституційного розвитку незалежної України звично відкотилася на периферію скепсису та позірності.
Невдовзі до маніпулювання в цьому контексті долучився й спеціальний посланець США з питань України Кіт Келлог. У коментарі інтернет-каналу Newsmax соратник Трампа заявив, що припинення гарячої фази війни має стати достатнім аргументом для невідкладного реформування основних гілок української влади, адже саме спроможність розгортати виборчі кампанії у воєнний час є ознакою здорової демократії.
Зрештою, обструкція з боку Офісу Президента змусила американського функціонера змінити риторику на більш конституційно орієнтовану. Наступну промову Келлог підсумував фразою: "Вони (Україна – ред.) не можуть проводити їх (вибори – ред.) до завершення бойових дій, тому що це в їхній Конституції".
Та все ж варто усвідомлювати: скільки б відбитих атак інформаційного газлайтингу не було б позаду, це лише справа часу, коли в чиїйсь особі вкотре втілиться стара-добра провокація.
А тільки віз і досі там
Безумовно, підтримка західних партнерів та їхня зацікавленість у післявоєнній траєкторії нашої держави дає неоціненну опору як на полі бою, так і в дипломатичному вимірі. Та все ж, відкидаючи патетику, мусимо визнавати відповідальність за численну кількість нерозвʼязаних утилітарних питань, що сніговою кулею накочують на ослаблений державний апарат. Неопосередковано це стосується й виборів, що раз на пів року обов’язково зринають у публічному просторі.
Як відзначає правниця Мар'яна Кричковська, ні Конституція України, ні Виборчий кодекс України, ні Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не мають чіткого алгоритму, як діяти в тому випадку, коли вибори не проводять зважаючи на правовий режим воєнного стану. Наше законодавство в частині регулювання влади на місцях – діяльності як державних адміністрацій, так і місцевих рад – узагалі не було готове до повномасштабного вторгнення, тож після 24 лютого 2022 року отримуємо хаотичне врегулювання першорядних питань.
Очевидно, що за таких вихідних даних виборчу кампанію навіть для самоврядних суб'єктів розумно відкласти до певного рівня стабілізації ситуації на фронті.
Ба більше, у випадку суттєвого затягування воєнного стану стовідсотково необхідне законодавче коригування, яке дасть органам місцевого самоврядування зелене світло на виконання їхніх повноважень і після 2025 року. У цьому переконаний, зокрема, перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко.
Прозора ж візія майбутніх владних пертурбацій в Україні, на думку начальника юридичного відділу Львівської обласної ради Ярослава Гасяка, стане доступною лише за умови скасування юридичних обмежень, спричинених війною.
Службовець констатує: "Якщо запроваджений воєнний стан буде припинено, а паралельно отримають регулювання питання оновлення реєстру виборців, внесення змін до виборчого законодавства, інвентаризації та підготовки приміщень для проведення виборів, виділення значного фінансового ресурсу – такі вибори (президента, парламенту та місцевого самоврядування) можуть провести як упродовж одного виборчого періоду та одного дня голосування, так і окремо".
