Ідеальна мінімалістичність на дебютному мініальбомі київської артистки XOnya.
Серпанковий дебютник киянки XOnya, яка за сім альбомних хвилин встигає вибитися у нові зірочки вкраїнської сцени.
Щось подібне інколи буває в Україні, коли автори за обмежену кількість часу на дебютних альбомах відразу постають готовим артистом без будь-яких вагань початківців. sucilna_nevdacha.exe чи Lucas Bird у цій справі можуть бути живими свідками.
Вони за п'ятнадцять хвилин встигли розкрити майже всю свою красу, але київська артистка XOnya пішла на рекорд та випустила семихвилинний мініальбом. За щось лише подібне на ці чотири треки більшість місцевих попвиконавиць спокійно б продали душу.
Якась частина з них роками не може досягнути такого суголосного рівня звуку, лірики, інтонацій та артистизму. Ще якась частина з колишніх російськомовних, схоже, може про подібне лише мріяти, адже ніколи не сягне до подібного мислення своїм мовленнєвим апаратом.
XOnya навіть трохи тісно у цих сповільнених хвилинах електропопу з емоційним розфокусом у ліриці ("Тривожно-уникаюча", "Сон"). За всіма цими паузами вгадується дюжина можливих варіацій разом з ледь помітною грайливістю потенційної небезпеки ("Запальничка").
Технічно інколи цей серпанковий матеріал ("Тебе-мене") тягне десь вбік Pinkpantheress з її любов'ю до короткої форми, наприклад, на "Heaven Knows" (2023), хоча й в інших, дещо інакших артистках, можна нині зустріти цю лаконічність на кшталт EP Kim Petras "Slut Pop Miami" (2024).
Своїм чи то уповільненим, чи то упокореним настроєм XOnya доволі близька до атмосфери альбому Erika De Casier "Still" (2024), а тому її майбутній захід на територію рнб був би цілком закономірним та надзвичайно цікавим.