Ознайомчий документал про життя та творчість зірки української музики Назарія Яремчука.
Типовий біографічний матеріал для першого разу, який би мав з’явитися ще років двадцять тому.
Це зовсім дика історія, що щось подібне з’являється лише зараз. Якщо не тридцять, то двадцять років тому мав би вже бути документальний фільм про життя зірки української музики Назарія Яремчука. Навіть хвиля French touch могла б чудово зрештою тому посприяти (Daft Punk, Stardust чи Modjo не дадуть збрехати).
Але маємо те, що маємо. Зірка Яремчука повертається зі забуття, хоча, здається, вона нікуди й наче на зовсім не щезала. Ніхто не зна, чи молодий продюсер Максим Сердюк справді щось зрозумів після першого епізоду документального серіалу Спалах про український фолк (2020), де деякі незрозумілі люди вперто намагалися щось розповісти, хоча нічого не розумілося на тому. Схоже, що таки дещо зрозумів, адже у стрічці Яремчук: Незрівнянний світ краси майже нема зайвих персонажів. Навіть десь щез пафосний закадровий голос з трейлера, який би міг спокійно коментувати якийсь зі з'їздів партії чи спокійний сон товариша Брєжнєва.
Кіно Сердюка та Марія Яремчук нічого не вигадує у хронології. Намагається бути обережним і неохоче йде на якісь експерименти. Графіка, яка могла трохи урізноманітнити плин фільму, з’являється лише раз та кудись назавжди зникає. Є вдалий гумор та певні моменти сексуальної уваги до зірки української сцени. З монтажем інколи можна було бути й уважніше, оскільки можна собі чомусь подумати, що радянська молодь почала слухати бітлів відразу після смерті Сталіна.
Карпатські пейзажі з дрона дещо ліниві у межах бюджету. Зайвою у піднесеній стилістиці фільму є спустошена ділянка заповідного лісу у фіналі. Хіба автори щось хотіли сказати про нинішню екологію улюблених Карпат Назарія Яремчука.
Найбільший скарб цієї стрічки – це домашні відео та інтерв’ю рідних і друзів, оскільки концертних виступів чи музичних фільмів й так є трохи у Ютубі. За це варто триматися і ніколи не відпускати. Як натякає каверний альбом Re: Yaremchuk (2024) взагалі треба триматися оригінального Яремчука. Адаптація закадрового голосу Яремчука Штучним інтелектом є абсолютно непотрібною. Інколи вона доходить вже зовсім до якогось кітчевого моменту, наче хоче трохи позмагатися з деякими фрагментами документалки Вусатий фанк (2021).
Документальний фільм Яремчук: Незрівнянний світ краси є чудовим фільмом для тих, хто хоче вперше чи вдруге дізнатися про життя та творчість Назарія Яремчука у популярних масштабах. Екранізована Вікіпедія – це диво у цьому аспекті, але ширший контекст лише ледь натякається.
Хоча у моменті партійного тиску та звинувачень у націоналізмі можна було згадати другу хвилю арештів українських дисидентів (1972-1973 роки). Чи тим більше історичний епізод звільнення з посади першого секретаря ЦК КПУ умовного українофіла Петра Шелеста та призначення зросійщеного апаратника Володимира Щербицького (1972 рік) у контексті музичного фільму Червона рута (1971). І заразом, наприклад, й заборону культової стрічки Бориса Івченка Пропала грамота (1972). Що би було, якби Червона рута з’явилась на рік чи два пізніше?
Про особливості творчої реалізації в Україні за Совка могла б багато чого розповісти доля першого керівника ВІА Ватра Михайла Мануляка, якого усунули від керівництва того ж 1971 року за відсутність партійної лінії. А який би документал можна було зняти про Раїсу Недашківську, яка після незабутніх образів у Лісовій пісні (1961) та Гадюці (1965) Віктора Івченка зіграла цілий бенефіс на чистий Оскар свою Марію Магазанник у фільмі Комісар (1967) Олександра Аскольдова. Цей фільм заборонили відразу і вперше показали лише у 1987 році. Вбивство Івасюка буде згодом.
Якусь вже зовсім окрему стрічку потрібно фільмувати про те, як король українського соулу, фанку та диско Назарій Яремчук перетворився на шлягерного оспівувача родинного вогнища та інших сімейних застіль. Про це з документалки Яремчук: Незрівнянний світ краси якось важко зрозуміти, хоча альбом "Незрівнянний світ краси" (1980) є чи не найкращим його матеріалом.
Музичний експерт Філ Пухарєв у розмові зі The Village чомусь називає це неосоулом, хоча ніякого неосоулу там нема і не може бути, оскільки він має свій певний часовий проміжок (точно не початок 80-х) та набір характеристик. У самому фільмі Пухарєва ще чомусь згадує нью-вейв та синті-поп, але якось вже зовсім важко назвати цими словами подальше використання дешевих синтезаторів.
Що саме сталося чи змінилося у 1982 році, коли Яремчук став керівником Смерічки замість Дутковського? Чому всі ті всенародні хіти так важко слухати після альбому "Незрівнянний світ краси" – "Гай, зелений гай" (1982), "Чуєш, мамо" (1982)? "Батько і мати" та "Родина" будуть вже згодом. У фільмі Співає Назарій Яремчук (1985) є лише спотворений відгомін колишнього диско. І тут мова не про часові межі жанрів.
Якщо вірити інтернету, то після 1980 року Назарій Яремчук дев'ять років не випускав альбоми. Можливо, що патріотична місія стала більш важливою для української свідомості після перебудовних зрушень та на початках незалежності України? Старі львівські рокери зараз мусили б стрепенутись тілом та згадати колишнє ідеологічне протистояння протестного року та гедоністичного диско.
Можливо, що на новий документал про Яремчука не доведеться чекати ще двадцять років. Хоча, здається, у такому аспекті його ніхто й не фільмуватиме. Тут за щастя вже мати нарешті хоч це.
фото: wikipedia.org