Європейський дитсадок для українського села
Олені – тридцять чотири. Вона проста жінка, що мешкає в одному із сіл неподалік Львова.
Разом із чоловіком, як і всі інші, працює, щоб утримувати двох маленьких доньок – Яринку і Софійку.
Першою народилася Яринка.
Відбувши вдома декретну відпустку, Олена вирішила іти знову на роботу. Тож вона збиралась відправити доньку в садок і навіть не підозрювала, що на неї чекає.
Про те, що в селі скрутна ситуація з дитячим садочком, жінка знала завжди. Але була впевнена: якщо вона записала Яринку в чергу відразу після її народження, то через три роки дівчинку обов’язково візьмуть в садок.
У цьому вона дуже помилилась.
"Раніше завідувачка садочка брала хабарі, і кого хотіла, того й записувала на заняття, – згадує Олена. – Її навіть не хвилювало те, що в селі є діти, яких повинні прийняти позачергово в садок. Дітей деяких матусь-одиначок з нашого села вона так і не взяла. Ну звісно, а навіщо брати чиюсь дитину без черги, якщо можна на те місце взяти когось іншого, і при тому непогано заробити? Причому, це ж законне право таких матерів – віддати дитину в садок без будь-яких черг! Потім людям це все дуже набридло – як це так, піде в садок та дитина, чиї батьки дадуть більшу суму? Вчитель нашої школи, дитина якого повинна була піти в садочок позачергово, не став мовчати про процвітаючу корупцію, написав скаргу на завідувачку. Потім вона мала великі проблеми в райвно. І, звичайно, ситуація налагодилась – дитину вчителя прийняла без жодних "але". Проте згодом для решти охочих завідувачка знайшла нове виправдання – "немає місця".
Через завідувачку-хабарницю Яринка так і не потрапила до садочка, хоча Олена також мала певні пільги.
Довелося знаходити вихід із ситуації: то бабуся брала дівчинку з собою на роботу, то її доглядав дідусь, або ж сама Олена, коли була вільна від роботи. Жінці було важко поєднувати роботу, виховання доньки та хатні клопоти. І садок, звичайно, був би дуже доречним.
Бабуся Яринки одного разу навіть запропонувала звернутися до завідувачки, щоб та допомогла, проте Олена була категоричною: давати гроші за те, що гарантовано їй законом, вона не збирається.
"Яринка пішла в садок лише цього літа, у 5 років, – розповідає Олена. – Зараз у садку навчається тільки одна група з 20 дітей-однолітків. Але чотирьох із них батьки змушені забирати завчасно, для них просто немає ліжок".
Зважаючи на те, що дітей в селі багато, садочок просто не вміщує всіх тих, хто повинен піти на навчання. Тому дітей тепер беруть тільки з 5 років.
У всіх інших немає жодного вибору, окрім того, щоб навчатися вдома, а потім одразу іти на підготовку. Діти, які ходять в садок, отримують так зване "подвійне навчання", оскільки ходять ще й на підготовку до школи.
Не краща ситуація і з фінансуванням садка, який, фактично, утримують самі батьки.
"Нам доводиться чимало вкладати коштів. Об’єднавшись із батьками, ми самотужки поставили нові вікна, зробили косметичний ремонт, тепер хочемо ще й двері поміняти, – розповідає Олена. – Тому не дивно, що батьки нарікають на витрати. Але ми розуміємо: якщо ми самі цього не зробимо, то ніхто інший за нас тим більше. Ми всі – одна громада. Сьогодні я дам гроші на вікна, адже туди ходить моя дитина, а завтра ще хтось що-небудь полагодить. Єдине, на що виділяють кошти з місцевого бюджету, це харчування. І воно на хорошому рівні. Моя донька задоволена, навіть каже, що в садку краще готують, ніж мама", – зауважує Олена.
Попри те, що кошти на харчування дітей виділяються з місцевого бюджету, щомісяця батьки забезпечують садочок продуктами.
Розділившись, мами по черзі приносять все, що можна взяти з власного городу. Таким чином, зекономивши гроші, які призначені на придбання овочів, винахідливі батьки купують дітям печиво та соки.
Народна ініціатива
Молодшій доньці Олени зараз три роки. До садочку Софійку, звичайно, не беруть, тож доводиться займатися з дівчинкою вдома.
Втім, зовсім нещодавно в селі з’явилася альтернатива садочкові.
"Наша односельчанка, котра має педагогічну освіту, запропонувала організувати заняття у групах з дітьми від 3 років, які позбавлені можливості ходити в садочок", – розповідає Олена.
Заняття відбуваються у клубі дозвілля. Навчальний процес такий самий, як і у садку, тільки тривалість таких занять не перевищує трьох годин. Діти не харчуються там і не сплять, а лише бавляться та вчаться.
"Спочатку вихователька набрала одну групу і планувала займатися з дітьми три-чотири рази на тиждень, – продовжує Олена, – проте згодом охочих значно побільшало. Тому їй довелося створити вже дві групи і займатися з кожною, відповідно, по два рази на тиждень".
Офіційний дозвіл на створення такої групи вихователька отримала від райвно. Проте держава не оплачує її роботу.
Порадившись із батьками, вихователька запропонувала платити за кожне заняття по п’ять гривень. "Отож за навчання Софійки у такій групі в місяць я плачу 40 гривень. Це небагато на теперішній час. Адже за садок Яринки щомісяця доводиться сплачувати 60 гривень плюс 10-15 гривень на зошити та інші канцтовари. І це не враховуючи непередбачувані витрати на ремонти", – зауважує Олена.
Тепер Олена спокійна: Софійка навчається в короткостроковій групі, Яринка ходить в садочок і на підготовку, адже наступного року її чекає школа.
Допомога Євросоюзу
А от Миросі пощастило більше. Вона – мати трирічного сина. І донедавна в її рідному селі Межиріччя (Сокальський район) не було жодного дитсадка. Тож батьки змушені були навчати дітей вдома або ж возити їх у садочок в Сокаль, що було досить проблематично та незручно.
Проте сьогодні у Межиріччі свято: за сприяння Євросоюзу при школі створили дитячий садок. Точніше – короткотривалу групу, у якій навчатимуться діти декілька разів на тиждень. І батьки, котрі привели своїх чад до садочка, не можуть стримати емоцій.
З-за дверей поглядають на усміхнені та трішки насторожені обличчя своїх чад.
Як тільки діти поринули у заняття, вони зібралися гуртом та почали ділитися враженнями.
"Я дуже рада, що в нашому селі відкрився садочок, адже це не лише розвиток для дитини, а й можливість їй відчути себе в колективі та навчитись, як у ньому себе поводити. Також дитина поступово звикне до режиму дня, адже навіть у короткотривалій групі існує свій розклад", – тішиться Мирося.
Тим часом десь серед гурту стурбованих матусь лунає: "Хотілось би, щоб діти проводили в садочку повний день. Для батьків, які працюють, це було б справді великим полегшенням".
Вдосталь погомонівши про наболіле, жінки все-таки одностайно стверджують: навіть така група, безперечно, є порятунком для їхнього села.
Як все починалось
Про те, що ситуація із сільськими дитсадками критична, відомо давно. А чиновники, в свою чергу, завжди розводять руками – мовляв, немає коштів, щоб збільшити фінансування садків.
Тож забезпечення комфорту, тепла та інших потреб лягає на плечі самих батьків. А це, звичайно, недешево.
Виправити проблему з дошкільними навчальними закладами взялися громадські активісти, заручившись допомогою Євросоюзу. У листопаді 2012 року стартував проект "Створення системи альтернативних форм дошкільної освіти у сільських громадах".
При сільських школах створюють групи короткотермінового перебування без обов’язкового харчування та сну. Тривалість занять у таких групах – три години по три рази на тиждень.
"Наші групи є універсальними, адже в них разом займаються діти віком від 3 до 5 років. І щоб отримати певні навики у тому, як навчати діток різного віку, усі наші вихователі проходять заздалегідь тренінги та навчання", – розповідає координатор проекту Андрій Залужний.
Проект охопив чотири області України – Закарпатську, Львівську, Волинську та Рівненьку.
Сьогодні працюють 48 короткотривалих груп у різних районах. І варто зазначити, що вони користуються популярністю серед населення, оскільки проект передбачає створення такого виду дитячого навчального закладу в тих селах, де садочків немає взагалі.
Проект передбачає підготовку вихователів, облаштування приміщення для короткострокових груп, а також їх утримання протягом перших 13 місяців.
Андрій Залужний з цього приводу каже: "Найкращий варіант для функціонування таких міні-садочків – це створювати їх при навчально-виховних комплексах. Саме тоді фінансування лягає на бюджет райради, а не на сільської. Адже ми добре знаємо, що бюджет останньої є вкрай обмежений і просто не здатний забезпечити повноцінну роботу садочків".
Втім, далеко не у всіх селах є навчально-виховні комплекси.
Для того, аби такий заклад з’явився, потрібен час, оскільки юридичне оформлення навчально-виховного комплексу, який, зазвичай, створюється на базі діючої школи, не є швидким.
Юридичне оформлення навчально-виховного комплексу в селі Межиріччя зайняло майже рік.
"Ми неодноразово спілкувались із представниками місцевої влади, і вони визнають, що заклади такого типу є вкрай потрібними для сіл. Тож депутати нас підтримують та обіцяють будь-яким способом допомагати", – зауважує Андрій Залужний.
Директорка навчально-виховного комплексу в селі Межиріччя Любов Іванівна не може стримати радості: "Це дуже добре, що в нашому селі відкрили дитячий садочок, оскільки він сприятиме збільшенню кількості майбутніх учнів. Справа в тому, що батьки змушені були віддавати дітей в садочки у Червоноград та Гірник, що розташовані поруч. І, відповідно, закінчивши садок, діти йшли у тамтешні школи. А тепер, коли й у нас є своя група-садочок, то діти йтимуть до нашої школи. Сьогодні у навчально-виховному комплексі навчається 66 учнів, тому ми дуже сподіваємося на відродження школи, в чому допоможе садок".
Зараз у селі в короткостроковій групі навчаються 20 дітей.
"Наш день розпочинається з молитви, потім ми навчаємося – вивчаємо кольори, пори року, цифри, букви. Для цього в нас є багато розвиваючого матеріалу, про який подбали організатори проекту. Також ми гуляємо з дітками, бавимося й проводимо фізкультхвилинки" – розповідає вихователька Оксана Ярославівна.
Щоб знайти підхід до різних за віком дітей, жінка знаходить ту тему, яка б зацікавила дитинку, якій три роки, і ту, якій п’ять. "Тобто використовую різні методи та прийоми, ігрові ситуації, загадки, лічилки, скоромовки. Все, щоб зацікавити кожну дитину до діалогу та навчання", – додає вихователька.
"Такі короткотривалі групи є потрібними сьогодні, оскільки вони є тою першою сходинкою для дитини перед заняттями у повноцінному садочку та школі, – зауважує Оксана Ярославівна. – У мене дуже позитивні враження від роботи у таких групах, адже наші дітки задоволені садочком, самим приміщенням та іграшками. Їм цікаво та весело, а якщо задоволені діти, то ще більше задоволена я".