Дніпро у Львові

Варіанти завітали до творчої лабораторії архітектурних інновацій напередодні її закриття.

Львів 2024 року. Харківська школа архітектури та Варшавський технічний університет об'єдналися на ґрунті плідної співпраці. У фокусі зимового партнерства – Дніпро як річка і як місто, а певніше – точка спряження, що неухильно існує між цими географічними тезками.

Чотири імпровізовані студії з різною дослідницькою оптикою протягом півмісяця реабілітували інфраструктурне обличчя південно-східного центру нашої держави. Діяльне студентство й досвідчені викладачі зусібіч пізнавали незламне місто контрастів, пірнали в глибини підкореної йому річки, тестували умоглядний потенціал мікрорайону Перемоги та вишукували нетривіальні алюзії на поняття дому.

А все тому, що Дніпро увібрав переконливу кількість релевантних для багатьох українських регіонів питань, проблем і викликів. Серед них, зокрема, наближеність до лінії фронту, масштабні руйнування та безпрецедентний наплив вимушених переселенців. Утілили амбітний проєкт у підвальному приміщенні Львівської національної академії мистецтв. Саме тут розташувалася тематично зонована виставка, що блискуче підсумувала здобутки воркшопу, перетворивши на єдину екосистему досягнення окремих креативних спільнот.

«Концепт експозиції виник задовго до виготовлення конкретних мистецьких екземплярів, і ці два тижні минули з розумінням, що ми вкладаємося здебільшого в ефектний кінцевий акорд», – запевняє кураторка виставки Анна Помазанна.

Чи виправдана така гіперфіксація на фіналі? Так, так і знову так. Вражає, що тут до дрібниць продумали навіть організацію виставкової зали. Зрештою, неможливо не захопитися тим, як мовчазне багатоголосся деталізованих макетів, картографічних креслень і химерних інсталяцій наповнило порожньо-білу кімнату сенсами, зіткавши в межах звичайнісінького укриття простір життєствердного візіонерства.

Варіантам поталанило роздивитися кожен кут імпровізованої творчої кухні та перейнятися духом її експериментальної вільності. Тепер час принагідно передати естафету читачеві.

Мапування недоліків мегаполіса, впорядкування його промислової бази, розв'язання проблеми дизайнерської ідентичності міста, підвищення транспортної мобільності між берегами, пошук альтернативи проєкту дніпровського метро – такою утилітарною постала сфера зацікавлення дослідницької групи, що йшла в авангарді цьогорічного воркшопу.

І хоча роботу команди характеризував підкреслено науковий підхід, це зовсім не зменшило ажіотажу довкола виставкового кластера.

Про культурні референси, антропогенні впливи, екологічні ризики та утопічні сценарії використання дніпровських вод розмірковували в межах воркшопу учасники студії «Річка».

«Стіна навпроти символізує безперервний діалог із містом. І це чесне відтворення реалій, у яких річка визначає структуру міста, формує його імідж, вростає в його філософію», – наголошує мисткиня Анна Помазанна.

Нашаруванням окремих декоративних елементів тут уповні зобразили полотно природного ландшафту. Система загат і дамб, затоплені села, рибопропускні споруди, зони промислового забруднення – усе це невіддільні пазли, що визначають гомеостаз сучасного Дніпра.

«Ми намагалися зафіксувати поточний стан справ, порівняти з історичною довідкою та пофантазувати про нездійсненні зворотні процеси одночасно. А потім склали фрагменти докупи, і контексти переплелися самі собою», – тішиться результатом Помазанна.

На вході в рукодільний район Перемоги, якому відвели козирне місце на підлозі, нас чемно дожидає видатна за розміром поштова скриня – ностальгічний острівець комунікативної безбар'єрності.

Що опиниться в її чорній безодні – щирий комплімент, хвилинна захцянка чи пекучий докір – вирішувати безпосередньо дніпрянам та гостям міста. І хай там як, а жоден відгук без уваги не залишиться. 

У глибині кімнати, за огрядною властителькою кореспонденції, сховався генеральний задум студії. Як пояснює Анна Помазанна, передовсім втручання в устрій мікрорайону має відкрити друге дихання третьої свічки на житловому масиві Перемога-5, зробивши фундамент недобудованого хмарочоса своєрідним клеєм у взаєминах місцевих.

«У нашій уяві це велика вакантна площа, що довільно мімікрує під суспільний запит. Скажімо, сьогодні локацію експлуатують юні футболісти, а вже завтра тут проводять народні збори. Справжній трансформер у дії», – наголошує архітекторка.

Метафора дому – це затишний стіл, який збирає разом найрідніших. Тільки замість духмяної вечері виставковий реквізит частує винятковим ідейним асорті.

«Спочатку ми шукали персональне значення дому, тож кожна замальовка тут документує чиєсь особисте відчуття. Уже згодом з'явилися перші схеми помешкань і каркаси макетів, які можна було групувати й приміряти на дійсність Дніпра», – ділиться учасник воркшопу Богдан, гортаючи сторінки «Каталогу жахливих рішень».

Цей продукт творчої синергії його команда створила, щоб убезпечити дніпровську забудову від фатальних прорахунків. Хлопець глибоко переконаний: журнал із курйозною назвою стимулюватиме соціальну активність довкола загальної стилістики та настроєвості того, що звично кличуть домом. Варто відзначити, що загалом «домашня» група акцентувалася не стільки на конфігурації житлової забудови, скільки на поверненні людям психологічного комфорту в стінах власної оселі.

Так, витягати громадян із нетрів поразницької байдужості покликана й інша розробка студії – нейтральна територія, умовно позначена як третє місце. На думку Богдана, розширення фонду позаквартирних локацій на кшталт майстерень, коворкінгів і терас – це спосіб ненав'язливо осмислити колективну травму, а бонусом ще й прилаштувати певне число безробітних.

Незабаром виставка Building Back Better помандрує європейськими павільйонами. Стартуватимуть гастролі харківського доробку з Варшави, далі експонати покажуть шведським, ірландським, норвезьким і данським колегам.

Водночас зимовий воркшоп як проба пера, спільна для Харківської школи архітектури, організації Ro3kvit та освітньої платформи The Global Free Unit, незабаром набуде інакшої, солідної форми.

Комунікаційниця проєкту Яна Терлецька зазначає: «Воркшоп – це зменшена модель магістерської програми, яку планує заснувати ХША, перший в Україні приватний заклад архітектурної освіти. З одного боку, інтенсив покликаний загітувати абітурієнтів на вступ, безплатно ознайомивши з методою нашого викладання. З іншого – захід дає змогу випробувати чинні практики на міцність і за потреби вдосконалити систему ще в зародку. Важливо, що навіть бета-версія навчального простору облаштована за стандартами класичного архітектурного бюро. Так студенти з перших днів звикають до атмосфери, властивої їхньому майбутньому місцю роботи».

Натомість самоцінність воркшопу, за словами дівчини, полягає в тому, що учасники налагоджують якісні й надійні контакти. У такий спосіб попри безпекові обставини й напівонлайновий формат, українці безпроблемно виводять власні ідеї на орбіту західного урбан-спейсу.