Pokaz Trio "Voices" (2024)

Новий альбом одеситів Pokaz Trio продовжує ігровий, грайливий потяг цього колективу до перетоплення у собі різнорідних речей до майже невпізнаного стану.

Один з найкращих джазових колективів в Україні призвичаєний більше до стриманості та прохолоди. У фолкових моментах вони уникають пафосу деяких вкраїнських колективів, а в технічних перегонах – екстатичності, наприклад, Hiromi.

Схоже, що це саме другий альбом одеського тріо Pokaz Trio (Андрій Показ, Євген Мирмир, Яків Тарунцов). Вже вдруге вони тихо приходять зі своєю невсипущою іскрою непосидючої гри, гри іронічної, яка вміє змінюватися та перевтілюватися. На дебютнику "Kintsugi" (2019) всю красу цієї гри можна було застати саме у треці "Kintsugi". У всьому іншому їхня іронія свінгувала летким міксом джазу з класикою, мінімалізмом, фолком ("Slavonic Dance") та попом ("Easy"), і навіть ледь на фанкувала у "Spark".

На новому альбомі "Voices" (2024) їхня іскра непосидючості розпалюється ще більше. У звичному переліку мінливих елементів можна відчути сліди ембієнту та якихось пост-рокових привидів.

У дружбі вкраїнських мотивів та східної перкусії у треці "Voices", де лише бракує Джамали у її найкращих кондиціях, можна ще також натрапити на сліди пізніх Talk Talk та міжрядкову, краутну томйорківщину. Звісно, що достатньо видозмінену для того, щоб без дудука, одним затіненим голосом давати приречення потойбічних голосів, які вже не можуть пробитися на цей бік.

Пост-рокові моменти приносять у цю зазвичай стоїчну музику елемент передчуттєвого неспокою "Intro (Taken by the Sea)", загалом непритаманні їм сплески в очікуванні невідомого збільшеною кількістю пауз, перепадів та завмирань ("Waiting for the Snow", "Night Pursuit"). Їх чомусь постійно відправляють до Скандинавії, але біля подібних моментів гіпнотичного повторення можна згадати австралійське тріо The Necks, наприклад, з дебютником "Sex" (1989).

Бас на альбомі "Voices" вже зовсім рветься у бій. Ще трохи й зовсім би десь зірвався в качовий ейсід чи drum&bass ("Leaving Home"). Лише одним своїм треком "Interlude" він може багато чого навчити RUSIIICK & Misha Substance після їхнього альбому "Reactor" (2024).

Два останні треки стають деконструктивним розмаєм для Pokaz Trio ("Interlude", "Childhood Fears"). На першому вони розщипають латинські мотиви до ледь відчутної впізнанності ще голими руками, а на другому вже використовують препароване фортепіано для гри своєї іронічної деконструкції через фрагменти електроніки, психоделії чи нойзу.

Після чогось подібного до Pokaz Trio нема вже жодних питань. Питання тут можуть бути хіба до шведського джаз-класика Яна Юганссона, який на альбомі "Jazz på ryska" (1967) грає поміж всіляких беріз питомо вкраїнські треки "Bandura" ("Узяв би я бандуру") чи "Det går en kosack" ("Їхав козак за Дунай"). Ось де ціле поле для діяльності джазових артистів з України.