RUSIIICK & Misha Substance "Reactor" (2024)

Внутрішній реактор начебто актуальних та антисистемних потенцій, який все ніяк не може вибухнути від тиску персональних рефлексій.

Альбом RUSIIICK & Misha Substance "Reactor" заважає серйозно сприймати пресреліз цієї кислотної колаби у найкращих традиціях піднесеної нісенітниці від багатьох українських гуртів. Ледь не все тут разом з їхніми футуристичними маніфестами розбивається об звичайнісіньке слово.

У ньому вони багато говорять про Апокаліпсис та авангард, однак щось друге, авангардове, тут можна розуміти хіба в дусі футуристичної поетики 20-х років минулого століття. Схоже, що хтось з них міг би бути правнуком Ґео Шкурупія. Це типова реклама власної творчості перед релізом ("рішучий і зухвалий мікс ламаних ритмів та важкого інструментального звучання відображає постійну тривогу"), де після релізу годі відшукать хоч щось зухвале.

RUSIIICK & Misha Substance навіть малюють з себе візіонерів ("Це наш погляд на важку сучасну музику, який ми хотіли б поширювати далі. Таким рішенням ми прагнули передати перманентний стан людства, в якому ми зараз знаходимось як на локальному, так і на міжконтинентальному рівнях. Перебуваючи на порозі третьої світової війни, кліматичних катастроф та інформаційних вибухів, кожен з нас проживає сильні внутрішні трансформації, страждає від тиску. Людство ше ніколи не було так близько до наймасштабнішої катастрофи, і про ознаки цих процесів наш альбом").

За банальностями про щось перманентне смішно читати про якісь внутрішні трансформації та особливо про страждання від тиску. Футуристичні маніфести й мають десь бути настільки бруківковими у своїй кострубатості. Тут навіть можна їм вибачити крикливий капслок, наче в учасників убогого Євробачення. Однак артист існує для того, щоб відчувати чи передчувати ледь помітні зміни у повітрі, а не ось так наївно просувати звиклі патерни (хіба що концептом їхнього альбому є незмінність людської природи).

Тут і Конрада Лоренца не потрібно, щоб зрозуміти те, якою має бути агресія в артистичному виконанні за таких обставин. Межі болю посунулись і якось так плоско транслювати щось схоже на агресію якось не тойво. На цьому, до речі, торік якраз й попалився Паліндром на альбомі "Найліпші питання собі" чи проєкт mertvi dereva від вокаліста гурту White Ward на диску "Чорна рілля".

Якщо все так серйозно, як наголошують RUSIIICK & Misha Substance, то тут, поміж брейкбіту та металу, не місце для дешевих реперських понтів на кшталт "я міняю флоу як постіль, мій постріл точний, він остаточний" у "Toxic in City". Вони добре нагнітають атмосферу, роз'їдають кислотою та дають перепочинок у потрібних місцях ("Kliщ"), але їхні речитативи збиваються на традиційні скоромовки більшої частини місцевих начебто реперів.

Увесь їхній потяг до агресії псують синьо-шароварні алюзії на ТНМК ("System-Protez", "Moya mova"). Це у них вже у крові все це чи щось навіщось свідоме? Це ж навіть не відвертий глум банди Алекса ДеЛарджа, хоча вони й згадують про Монті Пайтон ("Reactor"). У попкультурних згадках вони якийсь Стас Корольов на лайтовій хвилі ("Hate is not ok"), а у своїх самопророчих презентаціях – мікс The Prodigy та Metallica ("Ua Everest").

Найкраще у них там, де слова майже не розібрати ("Strah-Vorog"), або їх взагалі нема ("Waking Up is A Victory"). У цьому місці вони вже можуть зафундувати всім охочим щось краще, ніж гурт Тиск, а у всьому іншому добре вже те, що вони ще не зовсім протестна пародія як група хейтспіч.

Взірцевим ідеалом для RUSIIICK & Misha Substance мав би бути позаторішній альбом scarlxrd & Kordhell "Psychx", який їм ще важко посунути з місця.

Тому наразі й доводиться слухати трек "Wonder" з нового альбому гурту Animal Ghosts "Swell" (2024).