RUSIIICK & Misha Substance "Reactor" (2024)
Кислотна колаба агресивного саунду, де всю агресію та кислоту роз'їдає банальне слово.
Внутрішній реактор начебто актуальних та антисистемних потенцій, який все ніяк не може вибухнути від тиску персональних рефлексій.
Альбом RUSIIICK & Misha Substance "Reactor" заважає серйозно сприймати пресреліз цієї кислотної колаби у найкращих традиціях піднесеної нісенітниці від багатьох українських гуртів. Ледь не все тут разом з їхніми футуристичними маніфестами розбивається об звичайнісіньке слово.
У ньому вони багато говорять про Апокаліпсис та авангард, однак щось друге, авангардове, тут можна розуміти хіба в дусі футуристичної поетики 20-х років минулого століття. Схоже, що хтось з них міг би бути правнуком Ґео Шкурупія. Це типова реклама власної творчості перед релізом ("рішучий і зухвалий мікс ламаних ритмів та важкого інструментального звучання відображає постійну тривогу"), де після релізу годі відшукать хоч щось зухвале.
RUSIIICK & Misha Substance навіть малюють з себе візіонерів ("Це наш погляд на важку сучасну музику, який ми хотіли б поширювати далі. Таким рішенням ми прагнули передати перманентний стан людства, в якому ми зараз знаходимось як на локальному, так і на міжконтинентальному рівнях. Перебуваючи на порозі третьої світової війни, кліматичних катастроф та інформаційних вибухів, кожен з нас проживає сильні внутрішні трансформації, страждає від тиску. Людство ше ніколи не було так близько до наймасштабнішої катастрофи, і про ознаки цих процесів наш альбом").
За банальностями про щось перманентне смішно читати про якісь внутрішні трансформації та особливо про страждання від тиску. Футуристичні маніфести й мають десь бути настільки бруківковими у своїй кострубатості. Тут навіть можна їм вибачити крикливий капслок, наче в учасників убогого Євробачення. Однак артист існує для того, щоб відчувати чи передчувати ледь помітні зміни у повітрі, а не ось так наївно просувати звиклі патерни (хіба що концептом їхнього альбому є незмінність людської природи).
Тут і Конрада Лоренца не потрібно, щоб зрозуміти те, якою має бути агресія в артистичному виконанні за таких обставин. Межі болю посунулись і якось так плоско транслювати щось схоже на агресію якось не тойво. На цьому, до речі, торік якраз й попалився Паліндром на альбомі "Найліпші питання собі" чи проєкт mertvi dereva від вокаліста гурту White Ward на диску "Чорна рілля".
Якщо все так серйозно, як наголошують RUSIIICK & Misha Substance, то тут, поміж брейкбіту та металу, не місце для дешевих реперських понтів на кшталт "я міняю флоу як постіль, мій постріл точний, він остаточний" у "Toxic in City". Вони добре нагнітають атмосферу, роз'їдають кислотою та дають перепочинок у потрібних місцях ("Kliщ"), але їхні речитативи збиваються на традиційні скоромовки більшої частини місцевих начебто реперів.
Увесь їхній потяг до агресії псують синьо-шароварні алюзії на ТНМК ("System-Protez", "Moya mova"). Це у них вже у крові все це чи щось навіщось свідоме? Це ж навіть не відвертий глум банди Алекса ДеЛарджа, хоча вони й згадують про Монті Пайтон ("Reactor"). У попкультурних згадках вони якийсь Стас Корольов на лайтовій хвилі ("Hate is not ok"), а у своїх самопророчих презентаціях – мікс The Prodigy та Metallica ("Ua Everest").
Найкраще у них там, де слова майже не розібрати ("Strah-Vorog"), або їх взагалі нема ("Waking Up is A Victory"). У цьому місці вони вже можуть зафундувати всім охочим щось краще, ніж гурт Тиск, а у всьому іншому добре вже те, що вони ще не зовсім протестна пародія як група хейтспіч.
Взірцевим ідеалом для RUSIIICK & Misha Substance мав би бути позаторішній альбом scarlxrd & Kordhell "Psychx", який їм ще важко посунути з місця.
Тому наразі й доводиться слухати трек "Wonder" з нового альбому гурту Animal Ghosts "Swell" (2024).