Петро Порошенко

Важко бути ющенком

олександр ковальчук,  22 травня 2014

Поро нарешті приїхав відфуршетитись на благословенній Галичині.

Але це десь там він Поро, а на Галичині, після виступу футбольно-поетичної команди, він – Порро – невловимий народний месник клятим буржуїнам, подарунок з квіточкою за усі попередні людські страждання.

Порро – мачо і суперначо.

Йому б плащик як у Джека Блека, трико, маску на голову – і гайда на ринг борсатись з важковаговиками.

На свою львівську презентацію Поро запізнюється на 30 хвилин.

Він приходить з Луценком і навіть не вибачається перед парафіянами.

З нього котиться піт. У нього задишка. Він задихається і говорить тихо-тихо багатостраждальним голосом.

Це високі сходи? Астма? Алергія? У кандидати у Президенти України проблеми зі здоров'ям чи це просто фішка багатостраждального іміджу нового месії зі старими обіцянками нового життя?

Важко бути ющенком.

Коли Поро поміхається, то він схожий на хом'ячка-вампіра, коли Поро мовчить – він трохи схожий на Мирона Маркевича.

Поро – образ і подоба кожного української людинки, кожної вкраїнської тваринки і кожної української нечисті.

Ось і знову ця відвічна тема Месії та недосконалих людей, до яких він постійно має уподібнюватись, постійно опускатись до рівня їхнього розуміння. А це саме те пекло, куди змушений постійно і схоже, що вічно сходити Христос заради спасіння грішної душі.

Всі ознаки вчорашнього дня пророкували Поро про те, як важко бути ющенком, хоча, ще минулого літа ходили чутки про те, що Поро іде у президенти.

Чорний дим над вечірнім Львовом сповіщав, що країна буде мати нового папу.

Вороняччя клювало його печінку на кожному стовпі і тільки один балкон був за Юльку.

Недосконалі люди паркувались на тротуарах під рекламою Порошенка так, що затуляли бамперами сакральне графіті Небесної сотні. Паркувались так, що вже не було зрозуміло: чи це посвята Небесній сотні, чи це реклама нового американського серіалу The 100 про малолітніх злочинців.

Іконки Поро висіли на кожному дереві біля Покровської церкви і в тому був свій, особливий унісон.

Якийсь святотат порвав іконоборчого писка Поро на паркані біля редакції журналу Ї. Можливо, що це навіть капітула нарешті виявила свою інтелектуальну відвагу руками.

Та незважаючи на усі ці перешкоди та пророцтва на прес-конференції Поро зібрались сонми язиків та народів.

Кого тут тільки не має. Норвежці сплять. Німкені стрекочуть. Австрійці шифруються. Японці комунікують. Поляки випендрюються.

Чого тут тільки не має. Колишній фотограф Ющенка ходить туди-сюди в очікуванні нового господаря. Київські жлоби з відеокамери чухаються ротом. Секретарні персонажі латентно шпортаються у галімих мештах з довгими носами.

Всі мовчки вслухаються у благодатний голос розуму, який приходить до них звідкись зверху.

Там Поро страждає по-новому.

Від поту, що стікає струмочками, його обличчя блищить, наче чоло Мойсея після сходження зі Синаю.

Піт дзюркотить по щоках і вигинається вилицями. Поро витирає священний піт носовичком кольору царської багряниці і всі фотографи колективно фоткають цей стигматичний момент.

Луценко надуває щоки і видуває мідь, ніби святковий оркестрик.

На свій урочитий туш він вистрибує, наче Пилип з конопель зі своїми невротичними тезами.

У нього стрьомний причухан і він вже котрий рік продовжує працювати у стилі Кончіти Вурст – розповідає бородаті історії та анекдоти.

Малолітні тьолочки на таке ведуть і дружно лахають. Як на це подивиться дружина Луценка – поки що невідомо.

Луценко урочисто нарікає Поро президентом усієї України і забуває, хіба що, додати до президента ще й патріарха. Поро – президент і патріарх усієї України – так це звучить крутіше.

Луценко увірував у Поро і благословляє його на перемогу у першому турі, бо навіть у Христа був лише один тур розіп'яття, а учень не може бути більшим за свого вчителя.

На словах Луценка про захмарні рейтинги Поро покладає свій перст на свої уста, бо, можливо, має про що мовчати.

Поро гордо глаголить про децентралізацію влади та жаліється про те, що двох його голів виборчих комісій взято в заручники, а його довірену особу поранено і вона в реанімації.

Поро-всевидячий бачить під ковдрою десяток диригентів.

Поро важко бути ющенком і щоб не наврочити, він починає повторювати його (ющенка) оберегові фігури пальцями.

В очах Луценко вже помітний екзальтований екстаз.

У цьому екстазі можна помітити, як зворушливо губами намагається Луценко згадати вірш Максима Рильського "Лист до молодих виборців" (1946) з отими священними словами:

Щоб простелилось у віки

Життя погоже та безбурне, –

Ідіть, дівчата й юнаки,

Усі до виборчої урни.

Поро-уважний повідомляє львівським журналістам усю правду про посадову шизофренію голови Львівської ОДА Ірини Сех, хоча сам аж вісім місяців суміщав нардепство з секретарством в РНБО.

Поро-поліглот обіцяє захищати українську мову і навіть пропонує мешканцям Єнакієва провести референдум за регіональний статус англійської мови.

В азарті екстазу Луценко починає лякати Путіна голими китайцями і навіть миролюбними у своїй боллівудськості індусами. Француватих стрікачів з ДНР він лякає бойовими Апачами, ударними гелікоптерами McDonnell Douglas AH-64 Apache на яких літав та закохувався ще молодий Ніколас Кейдж у богомзабутому фільмі Fire Birds 1990 року.

На цій інтернаціональній ноті від, можливо, потенційного учасника 12 Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві, слово почало переходити до іноземних учасників презентації Поро у Львові.

Норвезький журналіст з вікінговим масштабом порівняв Петра Олексійовича Порошенка (Поро) з Петром Олексійовичем Романовим (Петро 1).

У його вустах євангельске ім'я Пітер звучало як піца.

Москалі та православні мали б образитись за таку макаронічність його норвезької поезії.

Поро відповідає співвітчизнику Гаррі Холе майже чистою англійською і на словах про absolutely fantastic закочує і заплющує очі на західний манір.

Піт Поро стікає еліпсами. Його прибічники з секти Садового стікають соками. Це особливо помітно на стрімі з УКУ.

Канал, чи то Садового, чи то якогось бізнесмена зі секти Садового, дуже нерозумно вважає цю зустріч закритою, хоча львівський штаб Поро вважає цю зустріч відкритою і навіть запрошує.

Практика закритих зустрічей з інтелігенцією була майже у всіх попередніх месій. Стригун пропонував Янику випити і закусити. Пилатюк щебетав Колесінкову на вушко місячну сонату.

Одного разу навіть сама інтелігенція грізно наказувала журналістам лишити їх на одинці з Мамою-Юлею, щоб досхочу насмоктатись її солодкавої циці.

В УКУ з лизоблюдних часів нічого не змінилось, хоча Поро й так гидко дивитись на Тимо.

Маринович вже звик, бозє-бозє, до благословення усього, що рухається, але якийсь, ніби молодий пацан, побачив у Поро вервичку та почав Поро дякувати за це і це трохи феноменальний нонсенс.

Але Поро не знає майбутнього і у тій пресклубній реальності, синхронно з його останніми англійськими словами – градом скочується піт – уся важкість буття ющенка, усі передчуття Поро від зустрічі з фарисеями з УКУ.

Підозрілість набридливих поглядів втомлює нового ющенка і тому усе відео його глаголів десь тут.

А оскільки у Поро трохи поганенько з ритмікою та відчуттям свята, то для нього звучить хіт Cold Cave "Confetti".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.